23 вересня 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/5402/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12647/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Котвицького В.Л., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шандиба Людмила Іванівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
У березні 2021 року позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що з 29 грудня 2004 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, вказаний шлюб був розірваний за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2011 року.
Під час подружнього життя сторонами була придбана як спільна сумісна власність - однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , однокімнатна квартира АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Шевроле Авео», р.н. НОМЕР_1 .
Після розірвання шлюбу позивачка подала до суду позовну заяву про поділ майна подружжя.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2011 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2012 року, однокімнатна квартира АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Шевроле Авео», р.н. НОМЕР_1 були визнані спільною сумісною власністю подружжя. Цими ж судовими рішеннями різних інстанцій визнано, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 придбана за власні кошти відповідача ОСОБА_2 .
В той же час, у договорі купівлі-продажу вказаної квартири від 10 липня 2009 року, а також у нотаріально посвідченій заяві іншого з подружжя про надання згоди на укладення цього договору, нотаріусом зазначено, що ОСОБА_1 наданий дозвіл на придбання даної квартири на кошти, що є спільною власністю подружжя.
Зазначала, що вказаний договір купівлі-продажу не може бути оформлений таким чином, а саме: в ньому не повинно бути згоди дружини покупця, оскільки якщо покупець витрачає власні кошти і надає нотаріусу відповідні документи, які це узгоджують, йому не потрібно питати дозволу подружжя. Крім того, нотаріус не повинна була завіряти заяву з даним дозволом, а повинна була зазначати, що спірна квартира придбана за власні кошти покупця. Але нотаріус зробити цього не могла, оскільки відповідач ОСОБА_2 інформації щодо власних коштів нотаріусу не надав, а підтвердив, що кошти є спільними подружжя.
В результаті чого сталося так, що вищевказані рішення судів суперечать вимогам закону щодо оформлення договору купівлі-продажу за власні кошти покупця, що стало підставою для звернення позивача із вказаним позовом.
Як підставу заявленого позову посилалась на невідповідність оспорюваного договору положенням ст. 229 ЦК України (помилка особи, яка вчинила правочин щодо обставин, які мають істотне значення), ст. 230 ЦК України (введення сторони правочину в оману) та посилалась на положення ст.ст. 234-236 ЦК України із зазначенням фіктивності та удаваності оспорюваного правочину.
Зважаючи на вищезазначене, просила задовольнити заявлений позов та визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 від 10 липня 2009 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Людмилою Іванівною за реєстровим № 2480, судові витрати покласти на відповідача (а.с. 1-8).
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив, відповідно до якого заперечував проти задоволення позову та просив суд застосувати строки позовної давності (а.с. 46-47).
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шандиба Л.І. у судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про слухання справи без її участі (а.с. 42-45).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (а.с. 68-70).
Не погодившись з рішенням районного суду, 16 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, просила скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове про задоволення заявленого позову в повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені позивачкою обставини і докази та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачкою строку позовної давності. Судове засідання в апеляційному суді просила проводити без її присутності, як апелянта (а.с. 73-78).
Особи, якіберуть участьу справідо судуне прибули,про часта місцерозгляду справи були сповіщені телефонограмами та надісланням повідомлень на зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Позивачка ОСОБА_1 подала до апеляційного суду письмову заяву в якій підтвердила обізнаність про розгляд справи апеляційним судом, підтримала заявлені нею вимоги і просила розглянути справу за її відсутності (а.с. 96-102).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовивши в задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив з того, що про порушення прав позивачка була обізнана з травня 2011 року, тобто дати ухвалення рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2011 року, а звернувшись з зазначеним позовом 16 березня 2021 року пропустила строк позовної давності. При цьому, висновків і мотивів щодо порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивачки, оскаржуване рішення районного суду не містить.
Такий висновок районного суду є помилковим, тому суд апеляційної інстанції з ним не погодився з огляду на наступне.
За змістом приписів частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Відповідні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 та від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16, Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 19/49-10.
Ухваливши нове судове рішення, суд апеляційної інстанції врахував наступне.
Судом встановлено, що з 29 грудня 2004 року сторони по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, коли вказаний шлюб був розірваний за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2011 року (а.с. 9).
10 липня 2009 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Шандибою Л.І. за реєстровим № 2480 (а.с. 10)
Відповідно до п. 15 вищевказаного Договору, придбання вказаної квартири здійснюється за згодою дружини покупця, підпис якої в заяві посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Шандибою Л.І. за реєстровим № 2479.
10 липня 2009 року ОСОБА_1 підписано заяву, відповідно до якої позивачка надала згоду на придбання її чоловіком ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 на кошти, що є спільною власністю подружжя (а.с. 11).
Після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 подавала до суду позовну заяву про поділ майна подружжя.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2011 року у справі № 02/2-573, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2011 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2012 року, визнано в порядку поділу майна подружжя право власності за ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 із стягненням на користь ОСОБА_2 грошової компенсації Ѕ частини цієї квартири у розмірі 3 750 грн. Визнано в порядку поділу майна подружжя право власності за ОСОБА_2 на автомобіль марки «Шевроле Авео», р.н. НОМЕР_1 із стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частину автомобіля. Цими ж набравшими законної сили судовими рішеннями визнано, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 придбана за власні кошти відповідача ОСОБА_2 (а.с. 12-20).
Оскільки за змістом вищенаведених судових рішень визнано право власності за позивачкою на однокімнатну квартиру, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними доводи апелянта, що внаслідок укладення оспорюваного договору від 10 липня 2009 року позивачка із дитиною залишились без житла.
За змістом ухвали Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2011 року зазначено, що посилання ОСОБА_1 на те, що при придбанні спірної квартири позивачка надавала згоду на її придбання та вказувала у заяві, що кошти на придбання цієї квартири є спільною сумісною власністю, не заслуговують на увагу, оскільки сама по собі ця обставина не є підставою для визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, так як позивачка не надала доказів в підтвердження того, що зазначена квартира була придбана за кошти подружжя (а.с. 15-17).
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 753/1767/20, відмовлено у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (а.с. 22-34).
Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
За правилом частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Такими обставинами є: вік позивача та стан його здоров'я; наявність у позивача іншого житла крім спірного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу покупцеві та продовження позивачем проживати в спірному житлі після укладення договору, тощо.
Позивачка ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного нею правочину від 10 липня 2009 року.
Посилання позивачки ОСОБА_1 на положення ст.ст. 229, 230, 234-236 ЦК України, як підставу визнання оспорюваного правочину від 10 липня 2009 року недійсним, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив, оскільки позивачкою не доведено наявності вищевказаних підстав для визнання правочину недійсним.
Набравшими законної сили вищевказаними судовими рішеннями визнано, що однокімнатна квартира АДРЕСА_1 придбана за власні кошти відповідача ОСОБА_2 .
З огляду на положення частини 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З цих підстав, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про зазначення в оспорюваному правочині від 10 липня 2009 року та нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 від 10 липня 2009 року про набуття квартири на кошти, що є спільною власністю подружжя, які підставу визнання Договору від 10 липня 2009 року недійсним.
Виходячи з вищевикладеного, оскаржуване рішення районного суду про відому в позові, ухвалене лише з підстав пропуску позивачкою строку позовної давності, підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 за відсутності передбачених законом підстав для його задоволення.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують тому колегія суддів їх відхилила.
На підставі ст. 141 ЦПК України. понесені позивачкою судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року, скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шандиба Людмила Іванівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 24 вересня 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова