20 вересня 2021 року місто Київ.
Справа 752/4707/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11925/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Суддя-доповідач Желепа О.В.
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року (ухвалене в складі судді Слободянюк А.В. інформація щодо дати складання повного тексту рішення відсутня)
в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
У лютому 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк (далі АТ КБ) «Приватбанк») звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, укладеним 09.08.2007 р. у формі заяви без номеру.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем підписана заява № б/н, за умовами якої відповідач мав намір отримати банківські послуги. При підписанні заяви останній підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає договір про надання банківських послуг, що укладений між сторонами.
Відповідач, отримавши кредитні кошти, не виконує зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 31.12.2021р. становить 52 231,41 грн.
Позивач зазначає, що заборгованість 52 231,41 грн. складається з - заборгованості за тілом кредитом в сумі 3431,04 грн.; загальний залишок заборгованості за відсотками в сумі 48 100,37 грн.; нарахована пеня 700,00 грн.
Позивач вказує, що кредитор на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, відтак просили стягнути заборгованість в сумі 51 672,17 грн., яка складається з - 3431,04 грн. заборгованості за тілом кредиту; 48 100,37 грн. - загальний залишок заборгованості за відсотками; нарахована пеня 140,76 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року позовні вимогизадоволеночастково.
Стягнуто із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний податковий номер - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, 01001 м.Київ, вул.Грушевського,буд. 1-д, МФО 305299, рахунок НОМЕР_2 ) заборгованість за тілом кредиту відповідно до заяви без номера від 09 серпня 2007 року у розмірі 3431 (три тисячі чотириста тридцять одна) гривня 04 коп. та судовий збір в сумі 150 (сто п'ятдесят) гривень 73 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду 12 липня 2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просили скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в повному обсязі, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору. Проте суд 1 інстанції не прийняв це до уваги, не дослідив надані Позивачем докази та дійшов передчасного висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Вказує на те, що суд зробив цілком помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення процентів по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Крім того, якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості за процентами, суд повинен був надати свій розрахунок, так як судом цього не було зроблено, суд ухилився від своїх прямих обов'язків, зокрема, від здійснення правосуддя.
Також, судом безпідставно відмовлено у стягненні пені, чим порушено норми матеріального права. Так як, позивачем були надані усі належні докази по справі, сторонами погоджено всі істотні умови договору, у тому числі щодо розміру та порядку нарахування пені.
Зазначає, що суд оскарженим рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
Ухвалою від 20 липня 2021 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Станом на 31 серпня 2021 року відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходило.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд вважав встановленими такі обставини.
ОСОБА_2 09.08.2007 грн. звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до статуту АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.40-42), із заявою про відкриття рахунку.
Позивач посилається на те, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок на підставі договору надання банківських послуг із початковим кредитним лімітом у розмірі, що визначений у довідці, в подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 3900,00 грн.
ОСОБА_1 , ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, просив відкрити рахунок і надати банківські послуги (а.с.23).
Заявляючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 09.08.2007р. між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н., згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 3900,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом.
На підтвердження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію заяви відповідача про ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, про умови кредитування з використанням кредитної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду (а.с.23).
Разом з тим, вказані документи не підтверджують умов кредитування та наявності заборгованості у відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» не містять підпису ОСОБА_1 .
Заява містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, не містить даних про умови кредитування.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Позивачем надана довідка, відповідно до якої надана кредитна картка 09.08.2007р., в якій відображено номер картки та строк її дії - 08/11 (а.с.22).
Згідно розрахунку банку (а.с.15), заборгованість за вищевказаним кредитним договором вирахувана станом на 31.12.2020 р. в сумі 51 672,17 грн. з яких:
- залишок заборгованості за тілом кредиту - 3431,04 грн.;
- залишок заборгованості за відсотками - 48 100,37 грн.;
- заборгованість по пені - 140,76 грн.
За відсутності доказів на підтвердження домовленості між сторонами про обов'язок сплачувати відсотки та пеню в конкретному розмірі, районний суд встановив, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками та пенею.
Дослідивши надані до суду позивачем докази, колегія суддів дійшла висновку, що висновки районного суду про недоведеність позовних вимог в частині стягнення відсотків та пені відповідають встановленим обставинам та вимогам Закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що кредит не може надаватися без сплати процентів за користування ним, тому відмовляючи у стягненні процентів суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування, поставив під загрозу фінансову стабільність банку та наносить шкоду вкладникам банку, колегія суддів вважає безпідставними, так як судом першої інстанції встановлено, що сторони не погодили істотні умови кредитного договору, а відтак відсутні підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок сплачувати проценти саме в тому розмірі, який зазначає позивач в своїх розрахунках.
Відповідно до ч.6 ст. 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказування повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку (а.с. 9-23), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останні м і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Апеляційний суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем, та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Апеляційний суд також відхиляє доводи скарги в частині укладення договору приєднання тому, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (09 серпня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (16 лютого 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, вирішуючи вимоги банку про стягнення відсотків , колегія суддів, виходить з наступного.
ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 250 грн. (в подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 3900,00 грн.) у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідачем було підписано кредитний договір, за яким було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_3 з датою відкриття 09.08.2007 та терміном дії по 08.2011 (а. с. 21-22).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
При цьому, положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов'язань зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
З наявних в матеріалах справи доказів, а саме довідки позивача (а.с.91) вбачається, що строк дії карток, які отримав відповідач закінчується в серпні 2011 року. Строк дії договору збігається зі строком дії , виданих кредитних карток, тому проценти банк мав право нараховувати лише до 31 серпня 2011 року.
При цьому, вимоги про стягнення процентів з 01 вересня 2011 не ґрунтуються на нормах матеріального права .
Відповідно до розрахунку заборгованості позивача, заборгованість за відсотками, яка нараховувалась до закінчення строку дії картки до 31 серпня 2011 року становила 2371 грн. 31 коп.
З розрахунку наданого позивачем вбачається, що відповідач з вересня 2011 року вносила кошти на погашення кредиту, які банком зараховувались на відсотки які нараховувались після закінчення строку кредитування. Сума внесених позивачем коштів більша ніж правомірно нараховані відсотки в сумі 2371 грн.31 коп. в межах строку дії картки.
За таких обставин рішення суду в частині відмови в стягненні відсотків є вірним.
Доводи апеляційної скарги, щодо безпідставної відмови в стягненні пені, колегія суддів також відхиляє, оскільки до порушення зобов'язання призвели неправомірні дії банку щодо нарахування відсотків після закінчення строку дії договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 140, 76 грн. задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення відсотків та пені є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому скарга позивача задоволенню не підлягає.
Рішення в частині задоволення вимог про стягнення суми кредиту не оскаржено , тому не переглядається апеляційним судом.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судові витрати у виді судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на особу, яка оскаржила рішення. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» -залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення відсотків та пені залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2021 року.
Судді: О.В. Желепа
В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик
1