Справа №758/10583/21 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-сс/824/5116/2021 Доповідач - ОСОБА_2
20 вересня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду у складі:
Головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника
ТОВ «Торгово-промислова
фірма «Борисфен»
в особі директора - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали клопотання за апеляційною скаргою представника ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» в особі директора - ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року, якою накладено арешт на майно в рамках кримінального провадження №12021105160000002 від 09.04.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.197-1, ст.356 КК України,-
29 липня 2021 року до Подільського районного суду м. Києва надійшло клопотання т.в.о. заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 , про накладення арешту на майно, в рамках кримінального провадження №12021105160000002 від 09.04.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.197-1, ст.356 КК України, а саме на причальну споруду (гідротехнічна споруда, об'єкт житлової нерухомості), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2237078380000, яка відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно на праві власності належить ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» (ЄДРПОУ 16303636) із забороною користування даною спорудою.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року вказане клопотання задоволено та накладено арешт на зазначене у ньому майно. Обґрунтовуючи своє рішення, слідчий суддя зазначив, що арешт на вказане майно накладається з метою збереження речових доказів, так як воно відповідає вимогам ч.1 ст.98 КПК України.
На вказану ухвалу слідчого судді представник ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» в особі директора - ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з ухвалою, вважає її незаконною та необґрунтованою, через істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства. Стверджує, що за положеннями ст.64-2 КПК України з клопотанням про арешт майна третьої особи, має право звертатися виключно прокурор, а не слідчий, як це відбулося у даному випадку, що слідчим суддею залишено поза увагою. Окрім цього, у матеріалах справи відсутня постанова про визнання арештованого майна речовим доказом, хоча метою арешту у клопотанні зазначено саме збереження речових доказів, що також не перевірено слідчим суддею та безпідставно накладено арешт на майно. Тому, просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Заслухавши:
- доповідача - суддю апеляційного суду;
- прокурора, який заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги, ухвалу слідчого судді просив залишити без змін, як законну та обґрунтовану;
- представника ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» в особі директора - ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити її у повному обсязі;
- ознайомившись з матеріалами клопотання та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положенням ч.1 ст.131 КПК України передбачено, що одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як вбачається з матеріалів провадження у СВ ВП в річковому порту Київ ГУ НП у м. Києві перебуває кримінальне провадження №12021105160000002 від 09.04.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.197-1, ст.356 КК України, в межах якого слідчий ОСОБА_10 , звернулася до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на причальну споруду (гідротехнічна споруда, об'єкт житлової нерухомості), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2237078380000, яка відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно на праві власності належить ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» (ЄДРПОУ 16303636) із забороною користування даною спорудою.
В обґрунтування клопотання слідчий послалася на те, що вказане у ньому майно є доказом розслідування злочинів передбачених ч.4 ст.197-1, ст.356 КК України, та є речовими доказом і є належним доказом, яке підтверджує існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні №12021105160000002 від 09.04.2021 року.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року задоволено клопотання органу досудового розслідування та накладено арешт на зазначене у ньому майно з метою збереження речових доказів, проте з таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо, з огляду на такі обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст.94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки вказані норми узгоджуються зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції.
Разом з тим, на переконання колегії суддів зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.
Згідно положень ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Виходячи з наведеної норми права, матеріальні об'єкти, які на переконання органу досудового розслідування мають одну або декілька ознак наведених в ст.98 КПК України можуть набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.
Відповідно до положень ч.3 ст.110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності вказаного у клопотанні майна тим чи іншим ознакам ст.98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч.5 ст.110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.
Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст.98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.
Звертаючись до суду з клопотанням про накладення арешту на майно з метою забезпечити збереження речового доказу, орган досудового розслідування першочергово мав визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій мав зазначити підстави визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст.98 КПК України, проте, таких дій органом досудового розслідування вчинено не було, в матеріалах по розгляду клопотання відсутня постанова про визнання речовими доказами вищезазначеного майна, а згідно положень ст.171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, які слідчий додає до свого клопотання.
Разом з тим, розглядаючи клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя не звернув уваги на відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, не надано такої постанови прокурором і під час апеляційного перегляду справи.
Дана обставина свідчить про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, так як без відповідної постанови слідчого майно не може набути статусу речового доказу, а іншої мети ініціатором клопотання не зазначено.
Враховуючи викладене та мотивування клопотання слідчого, колегія суддів вважає, що в розумінні вимог ст.132 КПК України слідчий не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які він послався у клопотанні про арешт майна, а слідчий суддя, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення, тобто у такому випадку не можливо досягти інтересів досудового розслідування, забезпечити збереження речових доказів, які у подальшому можуть досліджуватись судом.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведених вище порушень органами досудового розслідування норм КПК України, є передчасними, а тому не заслуговують на увагу у даному судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скаргапредставника ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» в особі директора - ОСОБА_7 , підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді, за недоведеності необхідності арешту майна, який явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання органу досудового розслідування, як такого, що внесене до суду із порушенням вимог ст.171 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.309, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» в особі директора - ОСОБА_7 , задовольнити.
Ухвалу слідчого суддіПодільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року, якою накладено арешт на майно в рамках кримінального провадження №12021105160000002 від 09.04.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.197-1, ст.356 КК України, а саме на причальну споруду (гідротехнічна споруда, об'єкт житлової нерухомості), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2237078380000, яка відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно на праві власності належить ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» (ЄДРПОУ 16303636) із забороною користування даною спорудою, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якоювідмовити у задоволенні клопотання т.в.о. заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення відділу поліції в річковому порту Київ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 погоджене прокурором Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 , про накладення арешту на майно, в рамках кримінального провадження №12021105160000002 від 09.04.2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.197-1, ст.356 КК України, а саме на причальну споруду (гідротехнічна споруда, об'єкт житлової нерухомості), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2237078380000, яка відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно на праві власності належить ТОВ «Торгово-промислова фірма «Борисфен» (ЄДРПОУ 16303636) із забороною користування даною спорудою.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
_________________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4