ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення позовної заяви
24 вересня 2021 року м. Київ № 640/25947/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Апарату Верховної Ради України
про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Перевіркою системи КП «ДСС» встановлено, що через підсистему «Електронний суд» 14.09.2021 від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) надійшли матеріали до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5; ЄДР 20064120) із назвою: «Позовна заява про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії».
За вказаними матеріалами заявник просить:
бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014 року визнати протиправною;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014 року;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку;
стягнути з відповідача судові витрати.
До суду з вказаним позов позивач звернулася 14.09.2021.
Ухвалою суду від 15.09.2021 матеріали із назвою позовна заява було залишено без руху як таку, що подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та встановлено строк для їх усунення шляхом надання суду:
позовної заяви у паперовій формі (вигляді) разом з належним чином засвідченими копіями документів у додатка (або їх оригіналів) у кількості копій - відповідно до кількості учасників справи із доданням заяви з обґрунтуванням дотримання строку звернення до суду чи заяви про поновлення строку звернення до суду - із приведенням позову до вимог, зазначених вище;
заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду.
На виконання вимог ухвали суду позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої позивачем надано позовну заяву з доданими до неї документами у паперовому вигляді.
В той же час, у заяві на усунення недоліків позивач зазначив, що основними вимогами за звернення до суду з даним позовом є невиплата позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014, яка, за твердженням представника позивача, є заробітною платою та стягнення якої, у відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, не обмежується будь-яким строком.
Вирішуючи питання про відкриття провадження за даною позовною заявою, суд виходить з наступного.
По-перше, слід наголосити, що позивачем (представником позивача) так і не надано суду заяви про поновлення строків звернення до суду із зазначенням причин поважності пропуску такого строку та доказів поважності причин його пропуску.
По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що має місце у даному випадку, встановлюється місячний строк.
Зі змісту положень ст. 122 КАС України вбачається, що початок перебігу такого строку обраховується з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
При цьому, згідно з ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли в листопаді 2014 року у зв'язку із звільненням позивача з посади помічника-консультанта народного депутата.
Тобто, зважаючи на те, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо з моменту звільнення її з посади помічника-консультанта Народного депутата України, а саме: 27.11.2014, натомість до суду з вказаним позовом позивач звернувся лише 14.09.2021, тобто із значним пропуском місячного строку (більше 6 років) звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є надання заяви про поновлення строку звернення до суду та наявність лише поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій або допущення бездіяльності і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії чи допущено бездіяльність.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Суд звертає увагу позивача на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов'язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.
Слід додати, що Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Разом з тим, позивач звернувся до суду поза межами місячного строку, заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду із зазначенням поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску суду ні позивачем, не представника позивача, на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2021, так і не було надано.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом місячного строку, позивачем суду також не наведено.
Відтак, позивач звернулася до суду поза межами місячного строку звернення до суду.
Щодо посилання представника позивача на те, що грошова допомога, виплата якої передбачена ч. 6 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» є частиною заробітної плати позивача, а тому в силу ч. 2 ст. 233 КЗпП України не підлягають обмеженню будь-яким строком, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини 3 статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини 1 статті 41, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
При цьому, суд зазначає, що вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов'язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.
Таким чином, передбачена ч. 6 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» одноразова допомогу помічнику-консультанту народного депутата, яка підлягає виплаті в зв'язку із звільненням на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата є вихідною допомогою при звільненні.
Разом з тим, відповідно до пункту 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору віднесено до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.
За таких обставин, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 Інструкції).
Таким чином, вихідна допомога при звільненні (зокрема, і суми нараховані за час затримки виплати такої допомоги при звільненні згідно пункту 3.9 Інструкції) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
Крім того, слід зазначити, що вихідна допомога при звільненні має разовий характер.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження №14-429цс19).
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на викладене, суддя дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, оскільки не виконано вимоги ухвали суду від 15.09.2021 щодо надання заяви про поновлення строку звернення до суду.
Згідно ч. 5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду із позовом в порядку, встановленому законом, тобто після виконання вимог щодо позовної заяви, визначених ст. 160 КАС України.
Керуючись ст. 160, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. Позовну заяву повернути позивачу.
2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.
3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Примірник позовної заяви з доданими до неї документами залишити суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання.
Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя О.А. Кармазін