24 вересня 2021 року Чернігів Справа № 620/8236/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДепартаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у не нарахуванні та не виплаті компенсації за невикористані відпустки за 2020 рік, а саме 12 днів основної та 8 днів додаткової відпустки та 14 днів відпустки як учаснику бойових дій.
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2020 рік, а саме 12 днів основної та 8 днів додаткової відпустки та 14 днів відпустки, як учаснику бойових дій.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач всупереч положенням статті 24 Закону України «Про відпустки», статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», Порядку № 260 не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію за невикористану ним додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020 рік, а також компенсацію - за невикористані дні відпустки за 2020 рік, що включає 12 днів основної відпустки і 8 днів додаткової, у день його звільнення з поліції.
Відповідач у поданому до суду відзиві висловив незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки з рапортами про надання невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 12 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 07 діб, а також додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - 14 діб за 2020 рік позивач до керівництва Департаменту не звертався. Також зазначає, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, однак це не свідчить про автоматичне право на отримання ним грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки право на компенсацію не використаної відпустки є обмеженим чіткими рамками, а саме в силу вимог частини 10 статті 93 Закону № 580-VIII право на компенсацію поліцейський має лише за щорічну відпустку, до того ж за невикористану в році звільнення. Зважаючи на викладене вважає, що позивач не має права на грошову компенсацію за невикористані відпустки у 2020 році, адже виплаті підлягає компенсація за невикористану відпустку саме в році звільнення. Відпустка учасникам бойових дій Законом України «Про відпустки» віднесено до розділу III (перелік додаткових відпусток, що не відносяться до щорічних), а отже відповідно до статті 16-2 цього Закону є додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати і до переліку щорічних відпусток не входить, тому не підпадає під дію статті 24 Закону України «Про відпустки», статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а відтак - не підлягає грошовій компенсації. Крім того, звертає увагу, що оскільки позивач має вислугу 12 років 11 місяців 00 днів за 2020 рік мав право на отримання додаткової оплачуваної відпустки 07 діб.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач проходив службу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України.
Копією посвідчення від 17.03.2017 серії НОМЕР_1 підтверджується те, що позивач має статус учасника бойових дій (а.с. 5).
Відповідно до копії Витягу з наказу Департаменту стратегічних розслідувань «По особовому складу» від 14.06.2021 № 189о/с позивача з 17.06.2021 звільнено, з виплатою компенсації за 13 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 08 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році (а.с. 6).
Згідно з Довідкою 3-го відділу (кадрового забезпечення) 4-го управління Департаменту стратегічних розслідувань від 28.08.2021 (а.с. 29) ОСОБА_1 проходив службу в Департаменті з 01 січня 2020 року по 17 червня 2021 року. Станом на 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 відповідно до статей 92 та 93 Закону України «Про Національну поліцію» мав право на:
щорічну основну оплачувану відпустку в кількості 30 діб, яку відповідно до поданого ним рапорту від 23 листопада 2020 року та наказу Департаменту від 30 листопада 2020 року № 415о/с (а.с. 9) використав у кількості 18 діб;
додаткову оплачувану відпустку - 07 діб (враховуючи наявний у ОСОБА_1 стаж служби в поліції, який дає право на надання додаткової оплачуваної відпустки, який становить 12 років 11 місяців 00 днів);
додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій - 14 діб.
З рапортами про надання невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 12 діб, додаткової оплачуваної відпустки - 07 діб та додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій за 2020 рік ОСОБА_1 до керівництва Департаменту стратегічних розслідувань не звертався.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки, додаткової оплачуваної відпустки та додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2020 рік, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки» або Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Згідно з положеннями статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1 - 4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 8 - 11 статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання) визначаються положеннями Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).
Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Водночас, згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З матеріалів справи (а.с. 29) вбачається та не заперечується відповідачем, що станом на 31.12.2020 ОСОБА_1 відповідно до статей 92 та 93 Закону № 580-VIII мав право на щорічну основну оплачувану відпустку за 2020 рік в кількості 12 діб.
Що стосується додаткової оплачуваної відпустки за вислугу, то в силу вимог частини 3 статті 93 Закону № 580-VIII, яка передбачає, що за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, та зважаючи на те, що станом на 31.12.2020 стаж служби позивача в поліції становить 12 років 11 місяців 00 днів (що не спростовується позивачем), станом на 31.12.2020 він мав право на додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік у кількості 7 діб ((12 повних років роботи-5 років)*1 день), а не як зазначає позивач - 8 діб.
Станом на момент звільнення (станом на 17.06.2021), з Департаменту стратегічних розслідувань означені відпустки позивачем використані не були. Крім того, на момент звільнення відповідачем грошова компенсація за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки та оплачуваної додаткової відпустки за вислугу років позивачу нарахована та виплачена не була (а.с. 6, 29).
Отже, спірні правовідносини виникли у зв'язку із тим, що, на думку позивача, відповідач протиправно та без наявних для цього правових підстав не здійснив йому при звільненні виплату компенсації за невикористані дні відпусток.
Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування, суд зазначає таке.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року.
Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році.
Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд зазначає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 у справі № 360/1362/20, від 24.06.2021 у справі № 520/8054/2020.
За цих обставин суд резюмує, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним частини означених вище відпусток, проте, відповідач протиправно під час звільнення останнього її не виплатив.
Також, суд зауважує, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із реалізацією права позивача на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що при звільненні позивача з 17.06.2021 з Департаменту стратегічних розслідувань грошова компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2020 рік, а саме 14 днів, відповідачем нарахована та здійснена йому не була (а.с. 6, 29).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» передбачено, зокрема, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Так, відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Як зазначалося вище, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Водночас, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (положення пункту 8 розділу III Порядку № 260).
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У даному випадку, суд зазначає про те, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам при звільненні позивача з Департаменту стратегічних розслідувань протиправно не було здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за 14 днів невикористаної ним додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік.
Вказане свідчить про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за не невикористані ним 12 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік, невикористані 7 днів додаткової відпустки за 2020 рік та невикористані 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не невикористані ним 12 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік, невикористані 7 днів додаткової відпустки за 2020 рік та невикористані 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік.
Також суд звертає увагу, на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).
При розгляді даної справи судом враховано положення частин 1, 2 статті 77 КАС України.
Зважаючи на викладене вище, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги чинного законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 5, 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним 12 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік, невикористані 7 днів додаткової відпустки за 2020 рік та невикористані 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік.
Зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не невикористані ним 12 днів щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік, невикористані 7 днів додаткової відпустки за 2020 рік та невикористані 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 рік.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056.
Дата складення повного рішення суду - 24.09.2021.
Суддя Ю. О. Скалозуб