23 вересня 2021 року Чернігів Справа № 620/6881/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Північної митниці Держмитслужби про визнання протиправними дій та рішень,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення митниці від 21.05.2021 UA102030/2021/00078 про відмову у митному оформленні декларації № UA 102030/2021/634600.
Позов обґрунтовано тим, що всупереч наявності всього переліку документів на підтвердження придбання транспортного засобу та його вартості йому було протиправно відмовлено у оформленні митної декларації.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду у справі відкрито провадження та призначено слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та наголошує на тому, що позивачем не було надано до митного оформлення документів, які б підтверджували країну походження товару. Отже, позивачем було порушено вимоги п. 3 ч. 11 статті 264 МК України та розділу II Порядку заповнення митних декларацій - бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерстві фінансів України від 30.05.2012 № 651, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 за № 1372/21684, що в свою чергу, призвело до прийнятті Картки відмови.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримано, наполягає на їх задоволенні та зазначено, що жодної, із зазначених в МК України, підстав для виникнення у позивача обов'язку надавати митниці документи для підтвердження країни походження не було і в картці відмови такі підстави - відсутні. Отже, неповідомлення в картці відмови жодної з визначених митним кодексом підстав для витребування документів про походження задекларованого товару не може бути підставою для законності рішення про відмову у митному оформленні.
Щодо клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно із п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
При відкритті провадження, суд дійшов саме того висновку, що дану справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З огляду на те, що матеріали справи свідчать про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, тому у суду відсутні підстави для задоволення клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що 21.05.2021 позивачем подано до відділу митного оформлення № 2 митного посту «Чернігів-центральний» Північної митниці Держмитслужби (далі - ПМО) митну декларацію № UA102030/2021/634600 для здійснення митного контролю та митного оформлення товару «легковий автомобіль: марка HONDA, модель JAZZ, кузов № НОМЕР_1 , що був у вжитку, календарний рік виготовлення - 2002, моделний рік виготовлення - 2002, тип двигуна - БЕНЗИНОВИЙ, об'єм двигуна - 1246 см 3, потужність - 57 кВт, тип кузова - ХЕТЧБЕК, кіл-ть місць, включаючи водія - 5, колісна формула 4x2. Призначений для пересування по дорогах загального користування категорія ТЗ - МІ. Виробник: HONDA, JP. Торговельна марка: HONDA», відповідно до обраного митного режиму імпорту з пакетом електронних копій паперових документів до неї (далі - ЕМД).
Згідно інформації АСМО «Інспектор» 21.05.2021 о 14 год. 18 хв. зазначену ЕМД отримано посадовою особою ПМО, зареєстровано за № UA102030/2021/6346С та прийнято для митного оформлення.
21.05.2021 посадовою особою ПМО було прийнято письмове рішення про неможливість здійснення митного оформлення Товару за цією ЕМД та винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA102030/2021/00078 з причини «Відповідно до вимог ст,43 Митного кодексу України від 13.03.12 № 4495- VI (зі змінами та доповненнями країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації. Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. В доданих до митної декларації документах відсутній документ, який відповідно до ст. 43 Митного кодексу України підтверджує країну походження. Враховуючи вищевикладене, декларантом у графі 44 митної декларації не зазначено документ, що підтверджує заявлену у графі 34 наданої до митного оформлення митної декларації країну походження товару. Таким чином заявлена у графі 34 митної декларації країна походження, документально не підтверджена, та відповідно заповнена невірно, чим порушено вимоги підпункту 3 частини 11 статті 264 МКУ та розділу II Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012р. № 651 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 за № 1372/21684)».
Вважаючи рішення митниці від 21.05.2021 UA102030/2021/00078 про відмову у митному оформленні декларації № UA 102030/2021/634600 протиправним та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши законність рішень відповідача, суд прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч. 2 вищезазначеної статті містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Згідно з ч.ч. 5-6 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Як вбачаються зі змісту картки відмови у митному оформленні задекларованого товару позивача митною декларацією № UA102030/2021/634600, причиною відмови є відсутність у позивача документів про походження товару, а загалом - відсутність доказів про походження задекларованого товару.
Жодних інших аргументів для відмови у картці відмови не існує.
У відповідності до положенням п.2 ч. 1 ст. 44 МК України у разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов'язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров 'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Але, повідомляючи в картці відмови про причини відмови у митному оформленні, відповідач не наводить жодних підстав, за яких позивач був зобов'язаний був надати документ, що підтверджує країну походження товару, з посиланням на відповідну норму права), в той час як сам факт вказування позивачем в графі митної декларації країни походження не призводить до обов'язку позивача доводити таке походження, адже для задекларованого товару позивача не передбачено ні застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ні кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, передбачених наведеним положенням ст. 44 МК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не був зобов'язаний доводити відсутність походження задекларованого товару з Російської Федерації, так як у митниці не виникло жодних сумнів про походження товару з РФ, доказом чого є сама картка відмови з відсутністю і підстав і підозри.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що товар походить з Японії, про що свідчить ВІН-код автомобіля, автомобіль придбаний був в країні ЄС, кордонів з РФ ні автомобіль, ні позивач не перетинав, вказані факти відповідачем не спростовані.
Виходячи вказане та відсутність у відповідача підстави для вимагання митним органом документів для підтвердження країни походження за митною декларацією № UA102030/2021/634600, та відсутність у картці відмови підстав для виникнення у позивача обов'язку надавати митниці документи для підтвердження країни походження, тобто факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Як вбачається зі змісту картки відмови, то ні про Російську Федерацію, ні про підозру в картці відмови взагалі не згадується, що говорить про те, ніяких підстав і підозр під час здійснення митних формальностей при митному оформленні задекларованого позивачем товару, у митниці не було.
З огляду на матеріали справи суд встановив, що надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI “Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур”, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того це узгоджується з проголошеними у ст. 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного суд прийшов до висновку про те, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. У поданих при митному оформленні товару документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
Таким чином, оскаржуване рішення Північної митниці Держмитслужби від 21.05.2021 UA102030/2021/00078 про відмову у митному оформленні декларації № UA 102030/2021/634600 є протиправним та належить до скасування.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії”, заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Крім того, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Розглянувши заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та заяву відповідача про зменшення суми зазначених витрат, суд дійшов такого висновку.
Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу адвокатом Подалюкою В.О. на підставі до договору від 25.05.2021 та у відповідності до переліку наданих послуг від 13.09.2021 отримано правову допомогу на загальну суму 11707,20 грн.
Згідно п. 2.4 Договору про надання юридичної допомоги клієнт сплачує Адвокату гонорар за виконані роботи, надані послуги на протязі всього строку судового провадження, а також компенсує всі, понесені Адвокатом витрати в рамках виконання ним своїх зобов'язань по договору, після прийняття рішення судом у справі по суті та вирішення питання про розподіл судових витрат. Остаточний розмір гонорару адвоката погоджується сторонами по факту виконаних робіт, наданих послуг Адвоката на протязі всього строку судового провадження на підставі Рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару.
Оцінивши надані документи на підтвердження понесених витрат та заперечення відповідача, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Оцінивши наданий позивачем детальний опис (наданих послуг) з урахуванням категорії даної справи, конкретних обставин у цій справі, суд доходить висновку, що наведені у цьому опису витрати на проведену роботу є неминучими та фактичними, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:
надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення (згідно змін, внесених Законом №198-IX від 17.10.2019).
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.п. 1-2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Однак, суд звертає увагу, що надання таких послуг має бути необхідним.
Враховуючи вищевикладені висновки, суд вважає, що витрачений адвокатом час складання і направлення адвокатських запитів фактично охоплюється витратами на підготовку позову, а тому є фактичними також поштові витрати на них, у зв'язку з чим також належать до відшкодування.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
При вказаних обставинах, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, враховуючи обсяг послуг, наданих адвокатом, дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 11707,20 (одинадцять тисяч сімсот сім) грн 20 копійок та сплачений судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення митниці від 21.05.2021 UA102030/2021/00078 про відмову у митному оформленні декларації № UA 102030/2021/634600.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Північної митниці Держмитслужби судові витрати на правничу допомогу в розмірі 11707,20 (одинадцять тисяч сімсот сім) грн 20 копійок та сплачений судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ).
Відповідач: Північна митниця Держмитслужби (просп. Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 39482156).
Повний текст рішення виготовлено 23 вересня 2021 року.
Суддя Д.В. Лобан