24 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5240/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
25 травня 2021 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 76768,99 грн та пеню в сумі 552,60, що обґрунтований невиконанням відповідачем у 2020 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2020 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для застосування cум адміністративно-господарських санкцій.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18.06.2021 від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє вказувало про вжиття ним усіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на запобігання порушення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування. Відповідач зазначив, що зобов'язання виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів господарство в 2020 році виконало, що підтверджується відповідним наказом про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2020 році. Зобов'язання надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів господарство в 2020 році виконало і звіти про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою 3-ПН надавало щомісяця протягом року про вакансію 4 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Зобов'язання звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, господарство також виконало, що визнає в позовній заяві й сам позивач. Викладене свідчить про виконання господарством вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 25.06.2021, Фонд наполягає на тому, що господарством у відзиві не спростовано аргументів стосовно суті позовних вимог щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, нарахування та сплати адміністративно-господарських санкцій. До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ фактично віднесено укладення трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості. Саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці. У відзиві не наведено норм законодавства, які б визначали перелік підстав для звільнення роботодавця, який не виконує норматив, від сплати адміністративно-господарських санкцій.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Згідно зі звітом про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ), поданим СТОВ "Прогрес" 29.03.2021 вх. №4383 Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік становила - 158 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 особи, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 6 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 12129,5 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 76768,8 тис. грн.
Беручи до уваги дані вказаного звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю (1 особа), - 76768,99 грн.
З огляду на наявність вказаної вище суми заборгованості, яка не сплачена боржником у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку обґрунтованості позовної вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій із відповідача, суд враховує наступне.
Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Стаття 18 Закону №875-XII визначає, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
За змістом статті 18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Згідно статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Приписи статті 20 Закону №875-XII визначають, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності N3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Виходячи з наведених приписів Закону №875-XII, обов'язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб'єктів господарювання, так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування такої категорії осіб. У той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16.
Суд також наголошує, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За приписами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на СТОВ "Прогрес" у 2020 році становила 158 осіб.
Відтак, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у даному випадку для відповідача складав 6 осіб, 5 осіб з інвалідність відповідачем працевлаштовано.
Судом встановлено, що 02.01.2020 наказом директора СТОВ "Прогрес" №2а з метою дотримання статті 18 Закону №875-XII, забезпечення ефективної діяльності підприємства створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадою "охоронник".
Поряд з цим, так як актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування є саме звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", СТОВ "Прогрес" протягом 2020 року до Гребінківської районної філії Полтавського ОЦЗ подавалася звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" із зазначенням 5 вакансій для інвалідів, а саме: за професією (посадою) "охоронник", що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями такої звітності та листом Гребінківської районної філії Полтавського ОЦЗ від 107.05.2021 №16/28/56-21.
Крім того, суд вважає за доцільне зауважити, що за інформацією листа Гребінківської районної філії Полтавського ОЦЗ від 07.05.2021 №16/28/56-21, 12.02.2020 в приміщенні Гребінківської РФ Полтавського ОЦЗ було проведено міні-ярмарок вакансій. Мета заходу - підбір претендентів на вакантні посади охоронника (для осіб з інвалідністю) з числа безробітних цієї категорії, які перебувають на обліку, сприяння у проведенні співбесіди роботодавця з безробітними. На заході був присутній представник від СТОВ "Прогрес"- спеціаліст відділу кадрів ОСОБА_1 та 15 шукачів роботи з числа безробітних осіб. Відмови роботодавця в працевлаштуванні не було. В 2020 році було видано для працевлаштування у СТОВ "Прогрес" 3 направлення. Працевлаштовано 1 безробітний охоронником. Були опрацьовані кадрові анкети. Серед шукачів роботи осіб з інвалідністю не було. Працевлаштування на заявлені вакансії ускладнено транспортною доступністю. Звіти за формою 3-ПН зберігаються в районній філії.
Отже, зміст наявних у матеріалах справи документів не свідчить про те, що господарством навмисно вживалися заходи, направлені на відмову особам з інвалідністю та направленим особам у працевлаштуванні за відсутності на те обґрунтованих підстав.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що оскільки відповідачем у 2020 році вживалися усі залежні від нього заходи щодо підшукування працівників - осіб з інвалідністю для їх подальшого працевлаштування в господарстві, а саме, створені вакансії для осіб з інвалідністю, а також подано звіти до центру зайнятості про попит на робочу силу, підстави для застосування до господарства позивачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 76768,99 грн та пені в сумі 552,60 грн у даному випадку відсутні.
Таким чином, оскільки Полтавським відділення Фонду соціального захисту інвалідів безпідставно здійснено нарахування господарству адміністративно-господарських санкцій, суд доходить висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до СТОВ "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Б. Головко