Справа № 420/12052/21
24 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Одеського окружного адміністративного суду з позовом (а.с. 1-9, 24-25) звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС), у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску (ЄСВ) від 23.06.2021 №Ф-203646-50 щодо сплати ним, ОСОБА_1 , заборгованості по сплаті ЄСВ у розмірі 38 888,74 грн.
Позивач зазначив, що спірною вимогою визначено до сплати недоїмку з ЄСВ як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність у розмірі 38 888,74 грн за відсутності правових підстав для цього, оскільки він індивідуальну діяльність не проводить, доходу від такої діяльності не має, натомість, адвокат здійснює незалежну професійну діяльність виключно в рамках трудових відносин з АТ «Одесагаз», де виконує функції радника голови правління з правових питань, яке сплачує за нього ЄСВ.
Позивач також посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду по справам №440/2149/19 та №160/3114/19.
Ухвалою суду від 19.07.2021 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову (а.с. 20).
Ухвалою суду від 30.07.2021 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження по справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у порядку ст.262 КАС України (а.с. 30).
13.08.2021 року до суду надійшов відзив ГУ ДПС на позовну заяву (а.с.35-37), в якому він не погоджується з доводами позивача, позов вважає необґрунтованим та зазначив, що за даними інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС ОСОБА_1 з 26.02.1999 року по теперішній час знаходиться на обліку у Приморському районі ГУ ДПС в Одеській області, як фізична особа, що провадить незалежну професійну діяльність з ознакою незалежної професійної діяльності «адвокат», з 01.08.1993 року пенсіонер за віком.
Відповідач стверджує, що позивач як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є платником єдиного соціального внеску, а тому, незважаючи на те, що позивач не займався незалежною професійною діяльністю в якості адвоката та не отримуючи від неї жодного доходу, зобов'язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску, оскільки у цей період він був зареєстрований як фізична особа, що провадить незалежну професійну діяльність з ознакою незалежної професійної діяльності «адвокат».
Також відповідач посилається на те, що згідно з частиною 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464), звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони, зокрема, отримують пенсію за віком. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому відповідач вказує, що ОСОБА_1 отримує пенсію з 01.08.1993 року за вислугу років, а не за віком, відповідно не підлягає звільненню від сплати ЄСВ. Заборгованість виникла за період 2019-2020 роки.
Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки спірна вимога є правомірною.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 15.10.1996 (а.с.11-13). Також позивач є учасником бойових дій на підставі посвідчення серії НОМЕР_2 , видане у вересні 1996 року (а.с.10).
На підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 26.02.1999 №30 позивачу було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №816 від 20.10.2009 (а.с.8).
Відповідно до даних інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС, наданих відповідачем, ОСОБА_1 з 26.02.1999 року по теперішній час знаходиться на обліку у Приморському районі ГУ ДПС в Одеській області, як фізична особа, що провадить незалежну професійну діяльність (вид діяльності 74.11.1 - адвокатська діяльність) (а.с.42).
Згідно з записами трудової книжки серія НОМЕР_3 від 08.08.1994 року позивача з 05.08.1994 року по даний час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Одесагаз» (а.с.26). Наказом виконавчого директора ВАТ «Одесагаз» від 13.12.2010 №140-к позивача, начальника юридичного відділу, з 14.12.2010 року переведено радником з правових питань виконавчого директора з почасово-преміювальною оплатою праці згідно штатного розкладу (а.с.27). Згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України, форма адвокатської діяльності ОСОБА_1 - індивідуальна адвокатська діяльність (а.с.46-47).
23.06.2021 ГУ ДПС на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-203646-50, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати ЄСВ складає 38 888,74 грн (а.с.16).
Дослідивши заяви по суті та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про обгрунтованність позовних вимог, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п. 1);
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п. 5).
Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1);
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2).
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця або провадження такою особою, зокрема незалежної професійної адвокатської діяльності Законом №2464 не врегульовано.
Відповідно до ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зазначеній справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
У продовження цього висновку Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року по справі №160/3114/19 зазначив, що інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі №824/509-19-а зазначив, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки позивача серія НОМЕР_3 від 08.08.1994 року ОСОБА_1 з 05.08.1994 року перебуває у трудових відносинах з А.Т. «Одесагаз» (а.с. 26).
Сплата роботодавцем позивача страхових внесків за ОСОБА_1 з суми виплаченого йому доходу підтверджується: довідкою від 23.07.2021 №184, відповідно до якої роботодавцем утримано із заробітної плати позивача ЄСВ: у січні 2019 року 1388,71 грн; у лютому 2019 року 1388,71 грн; у березні 2019 року 1388,71 грн; у квітні 2019 року 1653,63 грн; у травні 2019 року 1061,62 грн; у червні 2019 року 812,36 грн; у липні 2019 року 2115,96 грн; у серпні 2019 року 1399,18 грн; у вересні 2019 року 1952,14 грн, у жовтні 2019 року 1395,91 грн; у листопаді 2019 року 1399,18 грн; у грудні 2019 року 2016,83 грн; всього утримано 17972,94 грн за 2019 рік (а.с.29) та довідкою від 09.07.2021 №161, відповідно до якої роботодавцем утримано із заробітної плати позивача ЄСВ: у січні 2020 року 1800,08 грн; у лютому 2020 року 1800,08 грн; у березні 2020 року 1800,08 грн; у квітні 2020 року 1866,31 грн; у травні 2020 року 1866,31 грн; у червні 2020 року 1874,27 грн; у липні 2020 року 2523,00 грн; у серпні 2020 року 2733,25 грн; у вересні 2020 року 2733,25 грн, у жовтні 2020 року 2733,25 грн; у листопаді 2020 року 2733,25 грн; у грудні 2020 року 2733,25 грн; всього утримано 27196,38 грн за 2020 рік (а.с.28).
Відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 31.01.2021 року відповідачем нарахована недоїмка по сплаті ЄСВ позивачем у розмірі 38888,74 грн (а.с.38-41).
Таким чином, суд дійшов висновку, що контролюючим органом безпідставно визначено позивачу недоїмку за спірною вимогою, адже роботодавцем сплачено страхові внески за ОСОБА_1 .
Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що ОСОБА_1 отримує пенсію з 01.08.1993 року за вислугу років, а не за віком, тому не підлягає звільненню від сплати ЄСВ, оскільки позивач обґрунтовує неправомірність оскаржуваної вимоги з інших підстав, які у відзиві відповідачем не спростовані.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваного рішення.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 14, 73-78, 90, 143, 241-246 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску (ЄСВ) від 23.06.2021 №Ф-203646-50 ГУ ДПС про сплату заборгованості у розмірі 38 888,74 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва