Справа № 420/1014/21
14 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,
сторін:
від позивача - ОСОБА_1 - за паспортом
від відповідачів - не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Ренійської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 02315311, місцезнаходження: 68800, Одеська обл., м. Рені, вул. Вознесенська, 139), Ренійської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 02315311, місцезнаходження: 68800, Одеська обл., м. Рені, вул. Вознесенська, 139), Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області (місцезнаходження: 68601, Одеська обл., м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації, заробітної плати при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-
До Одеського окружного адміністративного суду 25 січня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Ренійської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 02315311, місцезнаходження: 68800, Одеська обл., м. Рені, вул. Вознесенська, 139), в якому позивач просила визнати протиправними дії щодо невиплати належних сум працівникові; стягнути 1665 грн. компенсації за 15 календарних днів додаткової відпустки понад 26 років (з 26.11.1979 року по 25.11.2005 року); стягнути 3802 грн. за необґрунтоване утримання під час рахування відпустки; стягнути заробітну плату при звільненні, за період з 27 грудня 2006 року по 31 січня 2007 року, за 24 робочих днів у сумі 3436 грн.; стягнути заробітну плату за лютий - березень 2007 року у сумі 5870 грн.; стягнути з урахуванням індексу інфляції 74338 грн. та стягнути підвищення курсу долара 67660 грн.
Ухвалою від 01 лютого 2021 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2007 року, розпорядженням Ренійської РДА №12/К «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади начальника фінансового управління Ренійської РДА через 36 днів з дня подачі заяви про звільнення.
Так, позивач зазначила, що 1 лютого 2007 року, в порушення статті 116 КЗпП України, тобто, після дня видання розпорядження РДА від 31 січня 2007 року №12/К «Про звільнення ОСОБА_1 », був виданий наказ начальника фінансового управління районної державної адміністрації під № 4, в якому було зазначено: «у зв'язку зі звільненням начальника фінансового управління районної державної адміністрації від 31 січня 2007 року №12/К «Про звільнення ОСОБА_1 під номером 1 наказано виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 25 грудня 2005 року по 25 грудня 2006 року 30 календарних днів та 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за стаж державної служби, якої сягає більше 27 років, проте всупереч постанови КМУ №250 від 27 квітня 1994 року позивачем не отримано 1665 грн. компенсації за невикористані 15 календарних днів додаткової відпустки понад 26 років .
Також, позивач зазначила, що по-перше, не була ознайомлена з наказом № 4 від 01 лютого 2007 року, по-друге, в 50 років вона вийшла не на пенсію державного службовця, а на пенсію по інвалідності державної служби, про що свідчить довідка пенсійного Фонду України від 31 січня 2008 року № 147/12, по-третє. з позивачем не були узгоджені терміни виплат, зазначені у вищевказаному наказі, по-четверте з боку начальника фінансового управління було допущено грубе правопорушення, оскільки ст. 37 Закону України «Про державну службу» не передбачалось виплата 10 окладів.
Також позивач зазначила, що у січня місяці 2007 року з великим запізненням, були нараховані лікарняні за листопад та грудень 2006 року без ніяких підстав по їх затриманню; у лютому 2007 року, в порушення ст.. 116 КЗпПУ були нараховані компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 25 грудня 2005 по 25 грудня 2006 року 30 календарних днів та 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за стаж державної служби якої сягає більш 27 років в сумі 4995 грн., з якої необґрунтовано утримано 3802 грн.; у березні 2007 року на підставі п. 2 наказу № 4 нарахована грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів, яку отримала тільки в середині квітня 2007 року.
Позивач зазначила, що у зв'язку з протиправними діями за січень та лютий 2007 року їй була нарахована пенсія на загальних підставах, тобто як працюючому пенсіонеру в розмірі 885 грн. за місяць замість 2523, 47 грн.
Також позивач звернула увагу, що при звільненні в порушення ст. 116 КЗпПУ, за період з 27 грудня 2006 року по 31 січня 2007 року позивачу не було нараховано заробітну плату, яка повинна скласти 3436 грн.
Таким чином, позивач вважає, що в разі порушення законодавства про працю, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Фінансове управління Ренійської районної державної адміністрації Одеської області, 16 лютого 2021 року подало клопотання до суду про відкладення розгляду справи у зв'язку з реорганізацією юридичної особи шляхом приєднання до Ренійської районної адміністрації, відповідно до розпорядження Ренійської районної державної адміністрації від 19.01.2021 року № 5/А-2021.
Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання 15 березня 2021 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Ренійську районну державну адміністрацію.
Ухвалою від 14 червня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 420/1014/21 на 30 днів, - до 13 червня 2021 року.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», Ренійська районна державна адміністрація приєднана до Ізмаїльської райдержадміністрації.
Ухвалою суду від 18 травня 2021 року, що занесено до протоколу підготовчого засідання залучено до участі у справі в якості другого відповідача Ізмаїльську райдержадміністрацію та зобов'язано надати належним чином засвідчену копію особової справи позивача.
На виконання ухвали суду 01 червня 2021 року від Ізмаїльської РДА надійшла належним чином засвідчена копія особової справи позивача.
Також, до суду 28 липня 2021 року від позивача надійшли доповнення до адміністративного позову, в якому позивач зазначила відповідачами: Фінансове управління Ренійської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 02315311, місцезнаходження: 68800, Одеська обл., м. Рені, вул. Вознесенська, 139), Ренійську РДА Одеської області (код ЄДРПОУ 02315311, місцезнаходження: 68800, Одеська обл., м. Рені, вул. Вознесенська, 139), Ізмаїльську РДА Одеської області (місцезнаходження: 68601, Одеська обл., м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62) та просила:
- визнати протиправними дії щодо невиплати належних сум працівникові;
- стягнути 8874,45грн. компенсації за 15 календарних днів додаткової відпустки понад 26 років (з 26.11.1979 року по 25.11.2005 року) з урахуванням індексу інфляції (5,33);
- стягнути 20 264,66 грн. за необґрунтоване утримання під час нарахування відпустки;
- стягнути заробітну плату при звільненні, за період з 27 грудня 2006 року по 31 січня 2007 року, за 24 робочих днів у сумі 18 313,88 грн., з урахуванням індексу інфляції (5, 33);
- стягнути заробітну плату за лютий - березень 2007 року у сумі 31287,1грн., з урахуванням індексу інфляції (5, 33);
- стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з травня 2007 року по липень 2021 року), без урахування індексу інфляції у сумі 436050 грн.;
- стягнути моральну шкоду у сумі згідно 3 пункту ст. 23 Цивільного кодексу України, в зв'язку з находженням в особистої справи ОСОБА_1 два розпорядження глови Ренійської районної державної адміністрації «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 » від 08.11.2006 № 89/К та від 13.11.2006 року № 92/К «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 , а також наказ 161 року начальника Одеського головного фінансового управління та непотрібні пояснення в довідках про заробітну плату для нарахування пенсії ОСОБА_1 та з великим запізненням виплат при її звільненні.
Доповнення позовних вимог обґрунтовано тим, що позивач не згоден з наявністю у особовій справі позивача двох розпоряджень голови Ренійської районної державної адміністрації «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2 » від 08.11.2006 року № 89/К та від 13.11.2006 року № 92/К, а також наказу 161 року начальника Одеського головного фінансового управління, оскільки вказані розпорядження про дисциплінарне стягнення були скасовані постановою Ренійського районного суду Одеської області від 26 грудня 2012 року.
Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання 18 серпня 2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 14 вересня 2021 року.
Позивач на відкритому судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідачі - Фінансове управління Ренійської РДА Одеської області та Ренійська РДА Одеської області на відкрите судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать повернуті до суду судові повістки з відміткою поштового відділення «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник відповідача - Ізмаїльської райдержадміністрації на судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення судової повістки, до суду 01 червня 2021 року надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 (а.с.15).
Так, суд встановив, що позивач відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 2-18 ОВ №090929 ОСОБА_1 має другу групу інвалідності (а.с.16).
Також, суд встановив, що відповідно до розпорядження Ренійської РДА №12/ с від 31 січня 2007 року «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з 31 січня 2017 року у зв'язку з виходом на пенсію на інвалідності 2 групи (а.с.19).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Фінансового управління Ренійської РДА Одеської області від 24 січня 2007 року №1 наказано провести ОСОБА_1 передачу справ та матеріальних цінностей (а.с.20).
Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Фінансового управління Ренійської РДВ Одеської області від 01 лютого 2007 року № 4 наказано виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 25 грудня 2005 року по 25 грудня 2006 року 30 календарних днів та 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за стаж державної служби якої понад 27 років та згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних окладів при отриманні відповідних коштів та документа про призначення пенсії державного службовця (а.с.21).
Суд встановив, що позивач 21.11.2020 року звернулась до керівника Фінансового управління Ренійської РДА із заявою, в якій просила відповідно до законодавства в повному обсязі виплатити належні їй суми з урахуванням індексу інфляції та курсу євро за 2007-2020рр., а саме зазначивши, що у лютому 2007 року була нарахована компенсація відпускних в сумі 4995 грн., з яких необґрунтовано утримано 3802 грн.; виплата за додаткову відпустку, згідно постанови КМУ від 27 квітня 1994 року № 250 передбачена за кожний минулий рік, тобто в 2006 році, - за 2005 рік, в 2007 році - за 2006 рік, та відповідно повинна бути не 15 днів, як вказано у наказі, а 30 днів, в даному випадку, недоотримано за додаткову відпустку 1665 грн.; за січень-лютий 2007 року не була нарахована заробітна плата (не беручи до уваги 4 днів грудня 2006 року та березень - квітень 2007 року) у сумі 5607, 72 грн. (а.с.25).
Листом від 23.12.2020 року вих. №228 Фінансове управління Ренійської РДА повідомило позивача про те, що питання щодо вимог нарахування та виплати заробітної плати з грошовою винагородою неодноразово розглядались у судовому порядку та у П'ятому апеляційному адміністративному суді, де скарга залишилась без задоволення.
Також, у листі зазначено, що постановою Верховного Суду України від 24 вересня касаційна скарга залишена без задоволення, є остаточною та оскарженню не підлягає, тому підстав для виконання вимог не має (а.с.27).
Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, заслухавши вступне слово позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню повністю, з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про державну службу» від 16.12.1993 року, державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.
Статтею 86 Закону України «Про Державну службу» передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Враховуючи надання позивачем заяви про звільнення у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, відповідачем прийнято розпорядження від 31 січня 2007 року №12/к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Підстава звільнення: заява позивача, меддовідка, ст. 37 ЗУ «Про державну службу», ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу Фінансового управління Ренійської РДВ Одеської області від 01 лютого 2007 року № 4 наказано виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 25 грудня 2005 року по 25 грудня 2006 року 30 календарних днів та 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за стаж державної служби якої понад 27 років та згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних окладів при отриманні відповідних коштів та документа про призначення пенсії державного службовця (а.с.21).
Позивач не погоджується з належними їй виплатами, вважає, що виплата за додаткову відпустку, згідно постанови КМУ від 27 квітня 1994 року № 250 передбачена за кожний минулий рік, тобто в 2006 році, - за 2005 рік, в 2007 році - за 2006 рік, та відповідно повинна бути не 15 днів, як вказано у наказі, а 30 днів, в даному випадку, та недоотримано за додаткову відпустку 1665 грн.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд виходить із застосування таких норм права.
Так, Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Згідно з ст. 35 Закону України «Про державну службу», державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання
додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Однак, дослідивши матеріали особової справи позивача, суд встановив, що відповідно до розпорядження від 25.08.2005 року № 149/к Ренійської районної державної адміністрації «Про надання додаткової відпустки ОСОБА_1 », ОСОБА_1 , керівнику фінансового управління райдержадміністрації надано 15 додатково оплачуваних днів за роботу в органах виконавчої влади за 2005 рік з 01 по 15 вересня 2005 року (а.с. 131, зворотній бік).
Тому, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно нараховано та виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку - 15 календарних днів, замість 30 календарних днів, як то зазначив у позові позивач, оскільки матеріалами особової справи підтверджено, що позивачу було надано додаткову відпустку за 2005 рік.
Щодо стягнення необгрунтованого утримання під час нарахування відпустки у сумі 20264,66 грн. , суд зазанчає, що позивачем не надані докази утримання такої суми, та в чому воно полягало.
Враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення 8874,45 грн. компенсації за 15 календарних днів додаткової відпустки понад 26 років (з 26.11.1979 року по 25.11.2005 року) з урахуванням індексу інфляції (5,33) та стягнення 20 264,66 грн. за необґрунтоване утримання під час нарахування відпустки є безпідставними, не підтвердженими належними та допустимим доказами, а тому не належать задоволенню.
Також позивач просить стягнути заробітну плату при звільненні, за період з 27 грудня 2006 року по 31 січня 2007 року, за 24 робочих днів у сумі 18 313,88 грн., з урахуванням індексу інфляції (5, 33) та стягнути заробітну плату за лютий - березень 2007 року у сумі 31287,1грн., з урахуванням індексу інфляції (5, 33).
На обґрунтування цих позовних вимог позивач зазначив, що за січень-лютий 2007 року не була нарахована заробітна плата (не беручи до уваги 4 днів грудня 2006 року та березень - квітень 2007 року) у сумі 5607, 72 грн.
На підтвердження цих обставин позивачем надано розрахунок недоотриманих коштів, проте не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин.
На ці твердження позивача листом від 23.12.2020 року вих. №228 Фінансове управління Ренійської РДА повідомило позивача про те, що питання щодо вимог нарахування та виплати заробітної плати з грошовою винагородою неодноразово розглядались у судовому порядку та у П'ятому апеляційному адміністративному суді, де скарга залишилась без задоволення, та постановою Верховного Суду України від 24 вересня касаційна скарга залишена без задоволення, є остаточною та оскарженню не підлягає, тому підстав для виконання вимог не має (а.с.27).
Так, з даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд встановив, що позивачем було подано до Одеського окружного адміністративного суду позов з такими вимогами: зобов'язати Ренійську районну Державну адміністрацію Одеської області нарахувати та виплатити 161842,00 грн. належних виплат до заробітної плати та грошової винагороди згідно Постанови КМУ від 24.02.2003 року № 2012; стягнути з Ренійської районної Державної адміністрації Одеської області на користь позивача 161842,00 грн. належних працівникові виплат до заробітної плати та грошової винагороди згідно Постанови КМУ від 24.02.2003 року № 212; зобов'язати Ренійську районну Державну адміністрацію Одеської області, під час звільнення ОСОБА_1 від займаної посади присвоїти черговий 10 ранг державного службовця.
У рішенні заначено, що в обґрунтування позову та у відповіді на відзив позивач зазначає, що вона проходила державну службу в Ренійській районній державній адміністрації у період з 1995 року по 2007 рік на наступних посадах: заступник начальника райфінвідділу, виконуючий обов'язки завідувача районним фінансовим відділом, завідувач районним фінансовим відділом, керівник фінансового управління Ренійської районної державної адміністрації. У 2006 році до неї протиправно було застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді догани, у зв'язку із чим її було позбавлено грошової винагороди, премії та надбавки за високі досягнення у праці. Правомірність застосованих до позивачки доган вона оскаржила у судовому порядку, а тому вважає, що має право на частину належних їй виплат, невиплата яких була пов'язана із дисциплінарними стягненнями. В діях відповідача вона вбачає порушення ст..46 Конституції України, положень ЗУ «Про державну службу» від 16.12.1993 року та Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, затвердженого Постановою КМУ №212 від 24.12.2003 року (далі Порядок). У зв'язку із цим, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року по справі № 1540/4761/18, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Ренійської районної державної адміністрації Одеської області (місцезнаходження: 68800, Одеська область, м. Рені, вул. Вознесенська, 139; код ЄДРПОУ 04057215) про зобов'язання нарахувати та виплатити належні виплати до заробітної плати та грошової винагороди, відмовлено повністю.
На судовому засіданні позивач пояснила, що це рішення стосується доплат до заробітної плати.
Оцінюючи надані докази кожний окремо та у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушення порядку виплати заробітної плати станом на дату звільнення та не доведено, чому вказані питання не були порушені раніше.
Тому, враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що ці позовні вимоги є недоведеними, а тому не належать задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з травня 2007 року по липень 2021 року), без урахування індексу інфляції у сумі 436050 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З урахуванням того, що суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про невиплату належної до сплати позивача сум заробітної плати та компенсації за невикористану додаткову відпустку, суд доходить висновку, що відсутні правові підстави для визначення розміру та стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
З урахуванням вищенаведених встановлених судом обставин суд доходить висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії щодо невиплати належних сум працівникові, оскільки такі дії не підтверджені наявними у справі доказами.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у сумі згідно 3 пункту ст.23 Цивільного кодексу України, в зв'язку з находженням в особистої справи ОСОБА_1 два розпорядження голови Ренійської районної державної адміністрації «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 » від 08.11.2006 № 89/К та від 13.11.2006 року № 92/К «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 , а також наказ 161 року начальника Одеського головного фінансового управління та непотрібні пояснення в довідках про заробітну плату для нарахування пенсії ОСОБА_1 та з великим запізненням виплат при її звільненні, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем мають бути доведені підстави відшкодування моральної шкоди перебуванням у особовій справі розпоряджень про дисциплінарне стягнення позивача разом з вимогами, які заявлені в межах цієї адміністративної справи.
Однак, суд зазначає, що позивачем такі підстави не наведені також не обґрунтовано в чому полягає нанесена моральна шкода та який її розмір.
Тому суд доходить висновку, що вказані позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є недоведеними, безпідставними, не підтвердженими належними та допустимими доказами а тому позовні вимоги не належать задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на те, що такі судові витрати відповідачем не понесені, та позивач звільнена від сплати судового збору, жодні судові витрати не належать компенсації за рахунок державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Ренійської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 02315311, місцезнаходження: 68800, Одеська обл., м. Рені, вул. Вознесенська, 139), Ренійської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 02315311, місцезнаходження: 68800, Одеська обл., м. Рені, вул. Вознесенська, 139), Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області (місцезнаходження: 68601, Одеська обл., м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації, заробітної плати при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,- відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано « 24» вересня 2021 року.
Суддя Л.Р. Юхтенко
.