23 вересня 2021 р. № 400/3772/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001,
про:визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2021 рік в розмірі 7 354 грн,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не на донарахування та недоплати позивачу частини щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі 7 354 грн; стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену частину щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі 7 354 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у нього статусу учасника бойових дій, застосування пункту 22 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 23.10.2015.
Випискою з карткового рахунку позивача підтверджується, що відповідач виплатив позивачу щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій до 5 травня за 2021 рік у сумі 1 491 грн.
Спір між сторонами виник у зв'язку з нарахуванням та виплатою відповідачем позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.
Закон № 3551-XII, відповідно до його преамбули, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини п'ятої пункту 22 статті 12 Закону № 3551-XII у редакції, чинній до 01.01.2008, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
З 01.01.2008, з урахуванням змін, унесених пунктом 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», частина п'ята пункту 22 статті 12 Закону № 3551-XII має таку редакцію: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням від 22.05.2008 №10рп/2008 у справі № 1-28/2008 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед іншого, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності з 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» доповнений пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ураховуючи зазначені приписи Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 08.04.2021 № 325 „Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - Постанова № 325), згідно з додатком до якої „Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
27.02.2020 Конституційний Суд України прийняв рішення №3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України вирішив, що окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Конституційний Суд України зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Установлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551-XII, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
За юридичною позицією Конституційного Суду України, «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 №12-р/2018).
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 ані приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані приписи статті 12 вказаного Закону у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» об'єктивно не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 у позивача виникло право на соціальне забезпечення у редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у п'ять мінімальних пенсій за віком.
Суд відхиляє посилання відповідача на Постанову № 325, оскільки Закон № 3551-XII має вищу юридичну силу, а згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього права. Відсутність установленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Частина перша статті 28 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що «мінімальний розмір пенсії за віком … встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом».
Отже, суд вважає, що щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня за 2020 рік повинна бути виплачена у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд вважає за обґрунтоване застосувати інший спосіб порушеного права (зобов'язання вчинити певні дії), ніж той, що обраний позивачем (стягнення), оскільки саме такий спосіб захисту застосований Верховним Судом у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20, яке набрало законної сили з 13.01.2021.
На підставі вищенаведеного позов належить задовольнити частково.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. М. Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому частиною п'ятою пункту 22 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2021 рік.
3. Зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. М. Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2021 рік відповідно до частини п'ятої пункту 22 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні позовних вимог про стягнення 7 354 грн відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна