Справа № 523/607/20
Провадження №2/523/829/21
"16" вересня 2021 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Кисельова В.К.,
при секретарі судового засідання - Дзюба Г.І.
за участю представника позивача - адвоката Кучмій В.В.
представника третьої особи - адвоката Маркарова І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 21 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та визнання права власності,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та визнання права власності. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.
Так позивачу випадково стало відомо, що 05 березня 2019 року по цивільній справі №523/10906/18 за позовом громадянки ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння було винесене заочне рішення, згідно якого позов ОСОБА_3 було задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу від 30.09.2009 року квартири за адресою: АДРЕСА_1 ., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. та визнано недійсним договір дарування №440 від 02.03.2012 р. квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. який позивач уклав з відповідачем ОСОБА_2
20 червня 2019 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси вказане заочне рішення було роз'яснено. В Ухвалі суду про роз'яснення рішення суду зазначено, що рішення суду є підставою скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованого на підставі договору дарування №440 від 02.03.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю.; скасування право власності ОСОБА_4 на квартиру за вказаною адресою, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В.; та реєстрацію (поновлення реєстрації) за ОСОБА_3 права приватної власності на квартиру за вказаною адресою, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2003 року приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстрованого в реєстрі за №2958.
Позивач ОСОБА_1 із вказаним судовим заочним рішенням та ухвалою суду про роз'яснення відповідач категорично не згодний, а тому подав заяву про їх скасування.
З метою можливого подальшого захисту цивільних прав на законно придбане майно, а саме спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (надалі спірна квартира) постає необхідність у з'ясуванні реальних і обставин придбання цієї спірної квартири.
Позивач посилається на те, що договір дарування від 02 березня 2012р., відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатне передає, а ОСОБА_1 приймає у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числи житловою площею 17,4 кв.м., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. у реєстрі №440 є удаваним правочином.
За твердженням позивача, фактично був укладений договір купівлі-продажу квартири, а не дарування, оскільки таку форму договору було запропоновано представником агентства нерухомості.
В підтвердження укладення договору купівлі-продажу позивач посилається на те, що продажем спірної квартири офіційно займалося агентство нерухомості, про що свідчить відповідний трьохсторонній договір, укладений в простій письмовій формі від 23.02.2012 року, акт виконаних робіт та наданих послуг з боку представника агентства нерухомості від 23.02.2012 року та розпискою самого відчужувача ОСОБА_2 від 02.03.2012, складеної в день посвідчення угоди в приміщенні нотаріальної контори, згідно якої він отримав за продану ним спірну квартиру 288 000 гривень, що було еквівалентно на той момент 36000 доларів США. Згідно вказаного трьохстороннього договору від 23.02.2012 року ОСОБА_2 продавав, а ОСОБА_1 саме купував спірну квартиру за обумовлену між сторонами угоди суму коштів.
Позивач подачею даного позову намагається довести він є добросовісним набувачем, а також з метою набуття прав на відшкодування шкоди у разі можливого позбавлення права власності на дану квартиру.
На підставі викладеного, позивач просить:
1. Визнати правочин з дарування нерухомого майна (квартири АДРЕСА_3 від 02.03.2012 р., укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 - удаваним.
2.Визнати договір дарування від 02.03.2012 року серія ВРР №252022 (квартири АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. та зареєстрований в реєстрі під № 440 - договором купівлі-продажу із застосуванням до нього норм та наслідків, що регулюють правочин купівлі-продажу у правовідносинах сторін, що склалися на момент його укладання.
3.Визнати за ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_3 .
Пояснення сторін в судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Кучмій В.В. підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також пояснив, що позивач у березні 2012р. через агентство нерухомості знайшов для придбання у власність об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_3 ). На час придбання квартири йому ніхто не повідомляв про будь-які спір щодо даної квартири, та він був впевнений у безпеці угоди. Під час оформлення договору, йому запропонували укласти саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу, з метою зменшення сплати додаткових коштів за оформлення договору. Однак фактично був укладений договір купівлі-продажу та відповідачу ОСОБА_2 була передана сума у розмірі 36000 доларів, що він підтвердив розпискою. З березня 2012р. позивач користувався та проживав в придбаній квартирі.
Відповідач ОСОБА_2 про розгляд справи повідомлявся за місцем реєстрації, проте судові повістки не отримує, оскільки адресат відсутній, що підтверджується поштовими повідомленнями.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору адвокат Маркаров І.Р. просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступні обставини. Так, він вважає, що позивачем пропущені строки позовної давності за заявленими позовними вимогами, оскільки позов був поданий лише у 2019р.. Окрім того, останнім судовим рішенням у позивача була витребувана спірна квартира на користь ОСОБА_3 , яка є власником квартири. За думкою представника, позивачем не доведено факт укладення договору купівлі-продажу квартири, а рішеннями судів неодноразово факт укладення саме договору дарування квартири, а тому даний факт не потребує доказуванню.
Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
Так судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_3 ) належала на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, продав ОСОБА_8 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1\2) квартиру АДРЕСА_3 , а також на підставі договору дарування від 27 грудня 2011 року, згідно якого ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , який став власником всієї квартири.
Відповідно до договору дарування від 02 березня 2012р., ОСОБА_2 безоплатне передає, а ОСОБА_1 приймає у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числі житловою площею 17,4 кв.м., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. у реєстрі №440 . (а.с.8-9)
В судовому засіданні встановлено, що вищевказаний договір дарування є удаваним правочином, а фактично 02 березня 2012р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числі житловою площею 17,4 кв.м., за ціною 288000 гривень, що була еквівалентно сумі у розмірі 36000 доларів США.
Вищевказаний факт підтверджується, що продажем спірної квартири офіційно займався СПД ОСОБА_10 , про що свідчить відповідний трьохсторонній договір, укладений в простій письмовій формі від 23.02.2012 року, акт виконаних робіт та наданих послуг з боку представника агентства нерухомості від 23.02.2012 року та розпискою самого відчужувача ОСОБА_2 від 02.03.2012р., складеної в день посвідчення угоди в приміщенні нотаріальної контори, згідно якої він отримав за продану ним спірну квартиру 288000 гривень, що було еквівалентно на той момент 36000 доларів США. Згідно вказаного трьохстороннього договору від 23.02.2012 року ОСОБА_2 продавав, а ОСОБА_1 саме купував спірну квартиру за обумовлену між сторонами угоди суму коштів. (а.с. 11-13)
Правові підстави ухваленого рішення.
Частиною 4 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Пунктом 25 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 р. № 9 судам роз'яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаванимправочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
В постанові ВСУ від 14.11.2012р. №6-133цс12, Верховний суд України встановив, що вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні однієї і тієї самої норми права - ст. 235 ЦК України, Верховний Суд України виходить із такого.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 4 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
На підставі викладеного, суд вважає, що необхідно визнати договір дарування від 02 березня 2012р., відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатне передає, а ОСОБА_1 приймає у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числи житловою площею 17,4 кв.м., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. у реєстрі №440 - удаваним правочином, а також визнати, що між 02 березня 2012р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числі житловою площею 17,4 кв.м., за ціною 288000 гривень, що була еквівалентно сумі у розмірі 36000 доларів США.
В той же час, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числи житловою площею 17,4 кв.м. - необхідно залишити без задоволення у повному обсязі.
Суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено, що фактично право власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оспорює ОСОБА_3 .
Однак в процесі розгляду справи представник позивача подав заяву про виключення ОСОБА_3 в якості відповідача, пославшись на те, що до неї позовні вимоги були пред'явлені помилково, а тому вона повинна бути залучена в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача, а не відповідачем.
Ухвалою суду від 13.05.2021р. клопотання представника про зміну процесуального статусу відповідачки ОСОБА_3 було задоволено та змінено процесуальний статус ОСОБА_3 з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача.
Отже оскільки ОСОБА_2 не оспорює право власності позивача на спірну квартиру, а ОСОБА_3 не є відповідачем по справі, тому у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на кватиру слід відмовити.
Суд не погоджується з думкою представника третьої особи адвоката Маркарова І.Р., що задоволення даного позову порушує права ОСОБА_3 .
Так, в даному випадку суд не дає оцінку правовідносинам, які виникли між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки данні правовідносини є предметом іншого спору.
Окрім того, витребування майна у добросовісного власника регулюються положеннями ст. 388 ЦК України, п. 3 ч. 1 якої встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майн о вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
В той же час, суд вважає, що задоволення даного позову пов'язане саме з можливістю позивача пред'явити позовні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення коштів, які були отриманні останнім за фактично укладеним договором купівлі-продажу, у разі витребування у нього спірної квартири.
Суд також вважає, що твердження представника третьої особи адвоката Маркарова І.Р., що судами неодноразово встановлювалось факт наявності укладення саме договору дарування, не відповідають дійсності, оскільки раніше справи за даним предметом спору не розглядались.
Суд також вважає, що у позивача не сплинули строки позовної давності за пред'явленими вимогами.
Так відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом встановлено, що фактично право власності позивача на спірну квартиру стала оспорювати ОСОБА_3 шляхом звернення з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, про що позивач дізнався у 2019р..
Даний позов поданий 13.01.2020р., отже строки позовної давності не сплинули, а саме факт не пред'явлення даних позовних вимог з 2012р. по 2019р. не свідчить про пропуск позовної даності, оскільки право власності позивача на квартиру ніхто не оспорював, а тому позивач не мав потреби у захисті своїх прав.
Керуючись ст. ст. 2,5,10,12,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання правочину удаваним та визнання права власності - задовольнити частково.
2. Визнати договір дарування від 02 березня 2012р., відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатне передає, а ОСОБА_1 приймає у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числи житловою площею 17,4 кв.м., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. у реєстрі №440 - удаваним правочином.
3. Визнати, що між 02 березня 2012р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_1 приймає у власність нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числі житловою площею 17,4 кв.м., за ціною 288000 гривень, що була еквівалентно сумі у розмірі 36000 доларів США.
4. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 ), загальною площею 34,2 кв.м., у тому числи житловою площею 17,4 кв.м. - залишити без задоволення у повному обсязі.
5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2000 гривень.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня отримання копії повного тексту рішення.
Копію повного тексту рішення сторони можуть отримати у десятиденний строк з дати проголошення рішення.
Суддя:
Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2021