14.09.2021 Провадження по справі № 2/940/146/21
Справа № 940/1521/20
Іменем України
14 вересня 2021 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судових засідань Романовської Л.І.
представників позивача Сенька В.М., ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджатися майном
встановив:
22.12.2020 року Тетіївським районним підприємством по будівництву «Райагробуд» пред'явлено до Тетіївського районного суду Київської області позов до ОСОБА_3 , в якому позивач просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди, а саме демонтувати паркан та інші споруди, що унеможливлюють користування та обслуговування майна позивача, витребувати з Тетіївського відділення поліції Сквирського відділу поліції ГУ НП в Київській області матеріали справи по зверненню ОСОБА_4 від 19.11.2020 року (висновок від 20.11.2020 року), в якому знаходяться пояснення та інші важливі по справі документи та стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 28.12.2020 року позовну заяву Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджатися майном, залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків. (а.с. 10).
05.01.2021 року на виконання вимог ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 28.12.2020 року, позивачем подано позовну заяву з доданими до неї документами у новій редакції, у якій позивач просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди, а саме демонтувати паркан та інші споруди, що унеможливлюють користування та обслуговування майна позивача та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2144,90 грн. (а.с. 14-21).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.11.2020 року відповідач ОСОБА_3 разом зі своїм батьком самовільно захопив навколо будинку ділянку адмінприміщення ОСОБА_5 та встановив паркан, не погодивши з власником будівлі ОСОБА_5 . На теперішній час майно Райагробуду, а саме адміністративна будівля, опори електромережі, комунікації знаходяться за 2-х метровим парканом, під відео наглядом, що не дає змогу користуватися та обслуговувати належне підприємству майно.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 12.01.2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання. (а.с. 22).
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 04.02.2021 року відмовлено узадоволенні заяви Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» про забезпечення позовних вимог шляхом заборони вчиняти певні дії. (а.с. 44)
19.02.2021 року відповідачем ОСОБА_3 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» відмовити повністю, зазначаючи, що доводи позивача є надуманими, безпідставними та необґрунтованими належними та допустимими доказами. (а.с. 51- 79).
15.03.2021 року представником позивача Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» Сеньком В.М. подано до суду заперечення на відзив на позовну заяву. (а.с. 84-96).
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 17.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» Сенько В.М. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та просив відмовити у позові за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що на обґрунтування позовних вимог представником позивача до матеріалів справи надано суду наступні докази, а саме: копію свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс Тетіївського райагробуду за адресою: АДРЕСА_1 ; висновок про результати розгляду звернення ОСОБА_1 , складеного 20.11.2020 року ДОП Тетіївського ВП Сквирського відділу поліції ГУ НП в Київській області Пастушенком А.С. (а.с.17, 19).
Із копії свідоцтва про право власності від 06.09.2000 року, яке видане на підставі рішення виконкому Тетіївської міської ради від 29.08.2000 року за № 55 встановлено, що Тетіївському райагробуду належить цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с 6)
Разом з тим, згідно відповіді Тетіївського міжміського бюро технічної інвентаризації Київської області від 11.04.2008 року за вих. №80 повідомляється, що в Тетїівському МБТІ не зареєстровано за Тетіївським «райагробудом» цілісного майнового комплексу, а зареєстровані слідуючі об'єкти: другий поверх адмінбудинку, загальною площею 434,7 м.кв; підвальне приміщення під адмінбудинком, загальною площею 94,2 м.кв.; прохідна, загальною площею 28,6 м.кв.; погріб, загальною площею 20,2 м.кв.; котельня, загальною площею 183,9 м.кв.; вбиральня, загальною площею 7,2 м.кв. (а.с. 95).
Із висновку про результати розгляду звернення ОСОБА_1 , складеного 20.11.2020 року ДОП Тетіївського ВП Сквирського відділу поліції ГУ НП в Київській області Пастушенком А.С. вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо встановлення паркану на території «Райагробуд» мають місце цивільно-правові відносини, які вирішуються судом в цивільному порядку.
Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 197244939 встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить частина першого поверху адмінприміщення у плані під літерою «А» за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 70).
Із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-3219126902020 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 розташована земельна ділянка, яка є державною власністю, з цільовим призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, кадастровий номер 3224683600:05:004:0003, яка на підставі договору оренди землі від 01.12.2007 року була передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Тетій» строком на 25 років. (а.с. 71-79).
Щодо доводів представників позивача у запереченнях на відзив (а.с.84-89) про те, що позивач сплачує податок на землю, податок на нерухомість, включно з частиною адмінприміщення, яку придбав відповідач, то вказані обставини не знайшли свого підтвердження, оскільки до матеріалів провадження не додано доказів на підтвердження зазначених обставин.
Доводи представника позивача у запереченнях на відзив про необхідність ремонту даху у приміщенні, зобов'язання щодо якого узяв на себе орендар належних позивачу приміщень, свідчать про те, що фактично майном, щодо якого чиняться перешкоди відповідачем, користується третя особа - орендар згідно договору оренди, який узяв на себе зобов'язання поремонтувати дах. Оскільки саме орендарю відповідач ОСОБА_3 погрожував знищенням обладнання, то фактично перешкоди відповідач чинив не позивачу, а орендарю, і саме щодо користування обладнанням для ремонту даху. За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи представників позивача щодо наявності підстав для усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном, оскільки орендар як самостійний суб'єкт цивільно-правових відносин не позбавлений права вимагати усунення перешкод щодо майна, яке перебуває у його користуванні.
Інші доводи позовної заяви та заперечень на відзив не містять належних підстав для необхідності усунення перешкод саме шляхом, як вказано у позовній заяві, демонтування паркану та інших споруд, що унеможливлюють користування та обслуговування майна позивача, з огляду на таке.
Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в системному аналізі з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України та положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Отже, вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18) та від 29 січня 2020 року у справі № 642/1536/17-ц (провадження № 61-6753св19).
За встановлених у справі правовідносин, позивач якщо і може порушувати питання про знесення збудованого відповідачем нерухомого майна (паркану), то з підстав, визначених частиною четвертою статті 376 ЦК України. При цьому позивач повинен довести, що таке будівництво порушує його права, тобто довести причинно-наслідковий зв'язок між завданням шкоди таким будівництвом і діями відповідача. Більш того, необхідно встановити факт неможливості усунути такі порушення іншим способом, наприклад, встановити прохід, ворота у паркані чи отримати доступ до рухомих частин паркану, якщо на них встановлені засоби охорони на кшталт домофонів, електронних ключів, замків, або усунути порушення шляхом іншого переобладнання майна. І лише в такому разі знесення такого паркану, як крайній захід відповідає змісту охоронюваних прав. Таким чином, навіть знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Навіть якщо відповідач, як співвласник частини нежитлових приміщень, що межують з належними позивачу приміщеннями, здійснив самочинну побудову паркану, то Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» [IvanovaandCherkezov v. Bulgaria] (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо звернень позивача до органів, наділених повноваженнями визначити будівництво самочинним та притягати винних до відповідальності за відповідні порушення.
Суд наголошує, що судовому захисту підлягає лише дійсне порушене право. Сам по собі факт будівництва паркану не може тягнути за собою наслідки у вигляді знесення цієї споруди, якщо таке не порушує прав та не перешкоджає користуванню власністю іншої особи (позивача по справі).
З огляду на правила розподілу тягаря доказування, саме на позивача покладено обов'язок з доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову, наявності факту дійсного порушення його прав, яке, на його думку, полягає у позбавленні можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому майном, так і тієї обставини, що порушені права можуть можуть бути захищені у визначений позивачем спосіб.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 522/13307/16-ц (провадження № 61-1831св21) зазначено, що: «підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення».
Як вбачається з позовної заяви, предметом позову є усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджатися майном шляхом демонтування паркану та інших споруд.
Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та фізичним особам рівні умови захисту права власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
У пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що представниками позивача не надано належних та допустимих доказів, якими в законному порядку визначено та підтверджуються межі земельної ділянки, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, суміжність меж земельних ділянок сторін, а також неможливість усунення перешкод в інший спосіб, крім демонтування паркану та інших споруд, так само не встановлено факту неможливості користування та обслуговування щодо належного позивачу майна.
У судовому засіданні представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на відеозапис та фотографії, які були долучені судом за його клопотанням та досліджені у судовому засіданні.
Для оцінки належності відеозапису та фотографій як доказу береться до уваги наявність у них необхідних реквізитів як електронного доказу, таких як фіксація дати та часу зйомки, місця події. Проте, відеозапис та фотографії не містять жодних реквізитів, отже не є належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України.
Більш того, згідно наданого представником позивача відеозапису вбачається факт відсутності паркану, а також переміщення різних осіб по території навколо будівлі, що також спростовує доводи про наявність перешкод у користуванні майном позивачу, яким є частина нежитлового приміщення, а саме дах, що потребує ремонту.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Вирішуючи даний спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.
Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.
Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Отже, позивачем в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, не доведено факту наявності перешкод, вчинених відповідачем на належній позивачу земельній ділянці, оскільки вказана земельна ділянка не перебуває у власності позивача.
Відповідно до положень статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України, пункту 1 статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства, та статті 41 Конституції України, статей 321, 328 ЦК України, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, право власності набувається із підстав не заборонених законом, зокрема правочинів. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні крім у випадках і в порядку, встановлених законом.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, тому судові витрати відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, залишає за позивачем.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтею 41 Конституції України, статтями 321, 391, 396 Цивільного кодексу України, статтями 152, 211 Земельного Кодексу України, статтями 4, 10, 12, 13, 76- 81, 141, 264-268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджатися майном відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 23.09.2021 року.
Суддя С.В.Мандзюк