Справа № 933/463/21
Провадження № 2/933/138/21
20 вересня 2021 року смт Олександрівка
Олександрівський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Шинкаренко А.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Осадчої Л.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Олександрівка за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її адвокат - Василевич Сергій Олександрович, до ОСОБА_3 , про стягнення суми боргу за договором позики,
12.07.2021 року представник позивача - Василевич С.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою, про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у розмірі 200 000,00 грн.
В обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 01 березня 2019 року ОСОБА_1 уклала з відповідачем ОСОБА_3 договір позики у формі розписки, за умовами якого останній отримав грошові кошти у сумі 200 000,00 грн., з умовою їх повернення - до 01.12.2020 року. У порушення взятих на себе зобов'язань відповідач, у визначений строк, кошти не повернув. Оскільки відповідачем не виконано грошового зобовязання у визначені договором строки, він повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки - 14196,24 грн., а також 3% річних від простроченої суми - 3680,80 грн. Просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики на загальну суму 217877,04 грн., та покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 03 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін. В подальшому розгляд справи було відкладено на 15.09.2021 року та 20.09.2021 року для виклику свідка та явку позивача визнано обов'язковою.
Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні. Позивач суду пояснила, що до неї неодноразово звертався ОСОБА_3 з проханням надати йому в позику грошові кошти для особистих потреб, але в обіцяні строки не віддавав. Навесні 2019 року знову звернувся з проханням надати в борг кошти. Надавши кошти, ОСОБА_3 , останній написав власноручно розписку про отримання коштів в сумі 200000 грн. із зобов'язанням їх повернути до 01 грудня 2020 року. У визначений у розписці строк відповідач кошти не повернув, у зв'язку з чим змушена була звернутись за правовою допомогою та до суду.
Крім того, представник позивача заявив клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 01/07-21 від 01.07.2021 року.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, зазначив, що гроші в борг у позивача не брав, а розписка від 01 березня 2019 року написана ним за попередні борги, коли він кошти брав не у ОСОБА_1 , а у ОСОБА_4 - батька позивача.
Заслухавши позивача та її представника, відповідача, свідків, дослідивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 01 березня 2019 року між позикодавцем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_3 у письмовій формі укладено договір позики, за умовами якого, позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 200000,00 грн., які він зобов'язався повернути позивачу у строк до 01 грудня 2020 року.
На підтвердження укладення договору позики та його умов була складена розписка, яка власноруч підписана ОСОБА_3 , оригінал якої досліджено судом (а. с. 5 ).
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах: від 18 вересня 2013 року № 6-63 цс 13; від 02 липня 2014 року № 6-79 цс-14.
Отже, у цій справі ОСОБА_3 надаючи ОСОБА_1 розписку, тобто борговий документ, що видається боржником кредитору після передання грошової суми, зобов'язався повернути грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн. до 01 грудня 2020 року, відображаючи таким чином зміст умов договору позики. Розписка містить дату її надання 01 березня 2019 року, що відповідно посвідчує факт передання грошової суми. Відповідач не заперечує того, що ця розписка підписана саме ним.
В обумовлений договором строк - відповідач ОСОБА_3 кошти позивачу ОСОБА_1 не повернув. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача, свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Свідок ОСОБА_5 - чоловік позивача, у судовому засіданні пояснив, що відповідача знає як особу, що веде фермерську діяльність. ОСОБА_3 неодноразово звертався до його дружини ОСОБА_1 з проханням надати у борг кошти, але борги не віддавав. У зв'язку з чим 01 березня 2019 року, коли востаннє були надані йому в борг кошти, ОСОБА_3 написав розписку про їх отримання. Розписку було написано відповідачем власноруч в магазині " ОСОБА_6 " у присутності самого свідка та ОСОБА_7 - продавця магазину.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначила, що навесні 2019 року її було запрошено чоловіком позивача - ОСОБА_5 бути присутньою в якості свідка при написанні боргової розписки ОСОБА_3 . Розписка була написана в магазині " ОСОБА_6 " власноруч ОСОБА_3 у присутності свідка та ОСОБА_5 після отримання коштів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін та згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем доведено факт укладення договору позики, факт отримання відповідачем коштів та порушення зобов'язання, відповідачем не надано доказів, які б спростували надані позивачем докази.
Відповідач заперечуючи проти позову посилається на те, що кошти у сумі 200 000,00 грн. від позивача ОСОБА_1 не отримував, а розписку написав за попередні борги перед її батьком - ОСОБА_4 .
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо неотримання ним спірної суми (безгрошовість позики), оскільки відповідач договір позики у судовому порядку не оспорював (стаття 1051 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Так, лише поясненнями сторін не може доводитися факт виконання чи невиконання зобов'язання за наявності розписки, підписаної сторонами.
Таким чином, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність між сторонами інших правовідносин ніж позика, безгрошовість позики.
Твердження відповідача про те, що він не отримував кошти від позивача, а брав гроші у борг у батька позивача не заслуговують на увагу, оскільки, відповідно до ст. 81 ЦПК України, обов'язок по доказування обставин, на які він посилається в своїх заперечення, покладається саме на відповідача, проте ним не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаного факту.
Отже, з огляду на зміст наданої боргової розписки, наданих сторонами пояснень, а також письмових доказів, можливо дійти висновку, що між сторонами існують правовідносини виключно за договором позики, а не інші правовідносини, тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 200000,00 грн., є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Тобто, нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц, провадження N 14-16цс18..
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Отримані у позику кошти в обумовлений у розписці від 01 березня 2019 року строк - до 01 грудня 2020 року - повернуті не були, а відтак з цієї дати відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Отже, період прострочення сплати заборгованості становить з 01 грудня 2020 року по дату проведення розрахунків ціни позову - 12 липня 2021 року, тобто 224 дні.
Розмір 3% річних від суми боргу 200 0000,00 грн. становить ( (200 0000,00 грн. х 3% /366 днів х 31день = 508,20 грн.) + (200 0000,00 грн. х 3% /365 днів х 193 дні = 3172,60 грн.)) 3680,80 грн.
Отже, суд, перевіривши розрахунок позивача, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних за період прострочення з 01 грудня 2020 року по 12 липня 2021 року у розмірі 3680,80 грн.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Індекс інфляції за період прострочення з 01 грудня 2020 року по травень 2021 року становить 14196, 24 грн. (сума заборгованості за договором 200 000,00 грн. х 100,9% х 101,3% х 101% х 101,7% х 100,7% х 101,3% - 200 000,00 грн.), яку позивач просить стягнути з відповідача.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань, щодо своєчасного та повного повернення суми боргу, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 14196,24 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, в судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на отримання професійної правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн. Суду було надано розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач, з детальним описом надання послуг, відповідно до договору про надання правових послуг адвокатом за № 01/07-21 від 01.07.2021 року, в якому, зокрема, зазначено, що сума витрат на отримання професійної правничої допомоги становить 5675,00 грн, але позивачем фактично сплочено лише 5000,00 грн., тому наполягають на стягненні саме 5000,00 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).
Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено ст. ст. 15, 60, 62 ЦПК України та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правничу допомогу в суді може надавати адвокат, повноваження адвоката як представника посвідчується довіреністю або ордером.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнта. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини справи. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських послуг, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а й також чи сума їх була обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269.
Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_1 в суді здійснювалось адвокатом Василевичем С.О. на підставі ордеру серії ДН №025353 від 01.07.2021 року за договором про надання правової допомоги № 01/07- від 01.07.2021 року.
У наданому розрахунку гонорару адвоката зазначені процесуальні дії: 1) попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин; 2) підготовка процесуальних документів; 3)участь у судових засіданнях.
За наданим розрахунком суми судових витрат, клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду), виходячи з таких тарифів:
- попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин ( 1 год.) -1135,00 грн.;
- підготовка процесуальних документів (2 год.) - 2270,00 грн. (1135,00 х 2 год.);
- участь у судових засіданнях ( 2 год) - 2270,00 грн. (1135,00 х 2 год.).
Отже, загальна сума витрат становить 5675,00 грн., а фактично сплочено позивачем ОСОБА_1 5000,00 грн.
Дослідивши перелік наданих послуг та робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для сторони, суд вважає, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, на відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, необхідно стягнути з відповідача 5000 грн.
Однією з основних засад (принципу) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Тому, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2178,77 грн.
На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 12, 13, 15, 60, 62, 78, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , в інтересаї якої діє її адвокат - Василевич Сергій Олександрович, до ОСОБА_3 , про стягнення суми боргу за договором позики,- задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики, від 01 березня 2019 року, у розмірі 200000,00 грн., 3% річних за період прострочення сплати боргу - 3680,80 грн., інфляційних втрат - 14196,24 грн., а разом стягнути 217877 ( двісті сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят сім) гривень 04 копійки.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2178 (дві тисячі сто сімдесят вісім) гривень 77 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на отримання професійної правничої допомоги у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Олександрівський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2021 року.
Суддя А.І. Шинкаренко