Справа №263/15769/20
Провадження № 2/263/ 946/ 2021
23 вересня 2021 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Кияна Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Філянець В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-я особа : Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 , в якому просив визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.
В мотивування позову зазначив, що 17.09.2004 року між ним та відповідачкою, у відділі реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м. Маріуполя був укладений шлюб, про що зроблений актовий запис № 649. У шлюбі народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З березня 2012 року вони з відповідачкою вже мешкали окремо та рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 12.11.2014 року шлюб між ними було розірвано. Після розлучення він надавав матеріальну допомогу на утримання дитини та приймав участь у її вихованні. З серпня 2019 року відповідачка заборонила доньці спілкуватися з ним будь-яким чином: під час особистих зустрічей, телефоном та в соцмережах. Він неодноразово намагався зустрітися з донькою, однак відповідачка чинила перешкоди. 11 серпня 2020 року донька зателефонувала йому та сказала , що хоче жити з ним. Після цього , він зателефонував відповідачці та повідомив про рішення дитини. В телефонній розмові відповідачка надала на це свою згоду. З цього часу, а саме з 11.08.2020 року , донька мешкає разом з ним за адресою : АДРЕСА_1 , знаходиться на його повному утриманні, відповідачка жодним чином не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, не намагалася зателефонувати їй, не віддавала особисті речі доньки. Ним повністю забезпечені потреби дитини , яка бажає мешкати разом з ним, він відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків , в змозі забезпечити дитину як житлом так і матеріально, не заперечує проти спілкування дитини з матір'ю та жодним чином не чинив перешкод у їх спілкуванні. Просив визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.
10 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею.
В мотивування зустрічного позову зазначила, що у шлюбі з ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб було розірвано 12 листопада 2014 року, після розірвання шлюбу дитина залишалася мешкати разом з нею. Вона ніколи не перешкоджала батькові бачитись з дитиною, іноді донька залишалася з ночівлею у батька. Але у серпні 2020 року ОСОБА_3 не повернулась додому, залишившись у батька. Відповідач зателефонував їй та сказав,що донька буде жити разом з ним, вона свою згоду на постійне проживання дитини з батьком не надавала, поговорити з дитиною у неї не було змоги.
23 вересня 2019 року за наказом Жовтневого районного суду м. Маріуполя з відповідача та її користь були стягнуті аліменти у розмір 1\4 частки з усіх видів його заробітку на утримання неповнолітньої доньки. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 червня 2020 року за позовом відповідача розмір аліментів було зменшено до 1\6 частки. 08 грудня 2020 року за заявою відповідача Іллічівським районним судом м. Маріуполя було винесено наказ про стягнення з неї на користь відповідача аліментів на утримання доньки та за її заявою зазначений наказ було скасовано. На теперішній час розглядається цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до неї про припинення стягнення аліментів. Вважала, що такі дії відповідача свідчать не про інтерес до дитини, а є намаганням уникнути відповідальності по матеріальному утриманню доньки. Вона ( ОСОБА_2 ) має постійне місце роботи, позитивно характеризується, вважала, що доньці буде краще проживати разом з нею за її постійним місцем проживання, де нею створені всі умови для нормального розвитку дитини. Дитина перебуває у підлітковому віці та приділення уваги у цей період є найважливішою місією з боку батьків. Просила визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею.
01 липня 2021 року позивачем ОСОБА_1 був наданий відзив на зустрічний позов, що був підписаний адвокатом Харитоновою Г.Л., у якому було зазначено про те, що при вирішенні питання зміни місця проживання дитини сторони діяли у спосіб, передбачений ст. 29 ЦК України, ст. 160 СК України. В подальшому ОСОБА_2 припинила всі спілкування з донькою та не намагалась встановити з нею зв'язок. 17.08.2020 позивач звертався до Кальміуського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з повідомленням щодо обставин, які склалися внаслідок зміни місця проживання їх доньки. На початку нового учбового 2020-2021 року ОСОБА_2 відмовлялась віддати особисті речі доньки та підручники. В подальшому за сприянням завуча Маріупольського міського навчально-виховного комплексу гімназія-школа №27 Маріупольської міської ради Донецької області , де навчається їх донька позивачка за зустрічним позовом повернула лише підручники. Особисті речі для доньки на всі сезони він придбавав самостійно. Зазначав, що в його родині для доньки створені всі умови для її розвитку, навчання, виховання. ОСОБА_3 проживає в окремій кімнаті, її побутові потреби повністю забезпечені, вона знаходить на його повному матеріальному утриманні починаючи з 11 серпня 2020 року. ОСОБА_2 жодних витрат по утриманню доньки не несе. Крім того, з нього, на користь ОСОБА_2 , утримуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 та заборгованості немає. Станом на зараз в провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполя перебувають матеріали цивільної справи № 264\5799\20 за його позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів ( суддя Томілін О.М. ). Ухвалою від 12.05.2021 провадження по справі призупинено до набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у цивільній справі №263/15769/20. Майже рік ОСОБА_2 не намагається відновити психологічний зв'язок між нею та донькою, а її спілкування з Анжелікою зводиться до докорів, що приводить до небажання доньки спілкуватися з матір'ю. Просив у зустрічному позові відмовити.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08.02.2021 відкрите провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі, роз'яснено сторонам право на подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09.04.2021 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини. Об'єднане в одне провадження зустрічний позов (справа № 263/2993/21) ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини з первісним позовом (справа № 263/15769/20) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини, присвоєно їм єдиний номер №263/15769/20 (Провадження № 2/263/946/2021)
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06.07.2021 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про об'єднання цивільних справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки ті піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки ті піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини (справа № 263\15769\20) та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів ( справа № 264/5799/20).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06.07.2021 закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Харитонова Г.Л. повністю підтримали позовні вимоги ОСОБА_1 , обставини та обґрунтування , викладені у позовній заяві та відзиві на зустрічний позов, просили задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 просили відмовити.
В судовому засіданні відповідачка та її представник - адвокат Горбачова Г.М. повністю підтримали обставини та обґрунтування , викладені у зустрічній позовній заяві, заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1 та просили задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 .
Представник третьої особи - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради до судового засіданні не з'явився, надав заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи та дійшов до таких висновків.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що з 17.09.2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі .
Від шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 18 жовтня 2007 року зроблено відповідний запис № 383.
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 12.11.2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення набуло законної сили 25 листопада 2014 року. Після розірвання шлюбу донька залишилася мешкати разом з матір'ю - ОСОБА_2 .
Судовим наказом від 23 вересня 2019 року, виданим Жовтневим районним судом м. Маріуполя, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно у розмірі 1\4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 серпня 2019 року до повноліття дитини.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 червня 2020 року розмір аліментів , що стягувалися з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було зменшено з 1\4 частини до 1\6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
З 11 серпня 2020 року неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за власним бажанням та за згодою батьків, стала мешкати разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1 , та за цією адресою вона є зареєстрованою з 28.07.2015 року.
Факт проживання дитини з 11 серпня 2020 року по наступний час разом з батьком сторонами не заперечується та підтверджується наступними письмовими доказами:
17.08.2020 ОСОБА_1 звертався до Кальміуського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в зв'язку з перебуванням доньки у нього через конфлікт з матір'ю, та за результатами був складений Акт оцінки потреб сім'ї , зроблений Висновок оцінки потреб сім'ї та зазначено,що батько здатен забезпечувати потреби дітей.
Згідно з виписки з амбулаторної медичної картки від 21.05.2021, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , домашня адреса: АДРЕСА_1 , спостерігається у ЦПМСД №3 з серпня 2020.
02.03.2021 ОСОБА_1 було укладено декларацію з лікарем, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
З характеристики учениці 7 класу ОСОБА_3 вбачається, що вона навчається у НВК «Гімназія - школа № 27» з четвертого класу та позитивно характеризується . Зазначається що батько приділяє увагу вихованню доньки. Зі слів ОСОБА_3 та батька, мати не бере участі у матеріальному забезпеченню доньки. Мати спілкувалася з класним керівником на початку 2020-2021 навчального року.
Суд критично ставиться до пояснень відповідачки ОСОБА_2 в частині неузгодження з нею питання щодо зміни місця проживання доньки та проживання доньки разом з батьком та зазначає, що нею ( ОСОБА_2 ) на підтвердження зазначеного не наведено жодного доказу. Як вбачається з її пояснень , вона не зверталась з відповідними заявами як до органу опіки та піклування, так і до інших державних органів щодо порушення своїх прав або прав дитини при визначенні її місця проживання .
До суду з позовом про визначення місця проживання дитини вона звернулася вже після звернення до суду з аналогічним позовом ОСОБА_1 та по спливу 7 місяців, як донька вже мешкала разом з батьком.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з положеннями частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Судом встановлено, що як позивач ОСОБА_1 , так і відповідачка ОСОБА_2 мають постійну роботу, позитивно характеризуються за місцем роботи, мають постійне житло та створили належні умови для проживання та розвитку дитини.
Надані відповідачкою ОСОБА_2 дипломи, грамоти, сертифікати, що були отримані їх донькою ОСОБА_3 у період 2016- січень 2020 року свідчать про досягнення дитини під час проживання з матір'ю.
Разом з тим, у серпні 2020 року між матір'ю та донькою виник конфлікт та донька, за згодою батьків, стала мешкати разом з батьком - ОСОБА_1 . Зазначений висновок суду підтверджується Актом оцінки потреб сім'ї , складеним 17.08.2020-19.08.2020 та висновком органу опіки та піклування Маріупольської міської ради від 02.06.2021 № 011-23-132 , де було запропонована допомога у налагодженні взаємовідносин матері та дитини у присутності фахівця Маріупольського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради.
Підтверджень тому ,що відповідачка ОСОБА_2 скористалася рекомендаціями органу опіки та піклування до суду не надано.
Суд зобов'язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
В судовому засіданні, у присутності педагога ОСОБА_10 , була вислухана неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка у вільній формі надала відповідь про те, що бажає жити разом з батьком - ОСОБА_1 та спілкуватися з матір'ю ОСОБА_2 .. Це її особисте бажання, тиску на неї не чинилося.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З висновку органу опіки та піклування Маріупольської міської ради від 02.06.2021 № 011-23-132 вбачається, що як батьком так і матір'ю створені належні умови для виховання та розвитку дитини, їх донька - ОСОБА_3 висловила побажання мешкати разом з батьком, проти спілкування з матір'ю не заперечувала. Членами комісії батькам дитини запропоновано послугу посередництва( медіації) щодо вирішення спірного питання та допомогу у налагодженні взаємовідносин матері та дитини у присутності фахівців Маріупольського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради. Батьки надали згоду на отримання допомоги. Разом з тим, комісія не висловила переваги одного батька перед іншим та питання визначення місця проживання дитини залишила на розсуд суду з врахуванням думки дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
З огляду на викладене суд вважає, що виходячи з інтересів дитини - ОСОБА_3 , яка висловила побажання жити разом з батьком, враховуючи її особисту прихильність до батька , який створив їй належні умови для життя , розвитку та навчання, піклується нею, приділяє належну увагу її здоров'ю та вихованню, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
З підстав, викладених вище, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача;
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 840 грн. 80 коп. по що надана квитанція .
Оскільки судом прийнято рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 на його користь підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати у сумі 840 грн. 80 коп.
Керуючись ст. ст.11-13,133,141, 229, 235, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа: Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з батьком - задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою : АДРЕСА_1 .
В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-я особа: Орган опіки та піклування Маріупольської міської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
Відповідачка: ОСОБА_2 , місце проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Д.В.Киян