Єдиний унікальний номер судової справи: 225/4652/21
Номер провадження: 2-а/225/32/2021
23 вересня 2021 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Мигалевича В.В.,
за участю: секретаря судового засідання Голубової О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону в особі заступника начальника віпс (тип А) капітана Гринченко Артема Ігоровича, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону в особі заступника начальника віпс (тип А) капітана Гринченко Артема Ігоровича, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою відповідача, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн. за те, що 09.07.2021 року близько 19.00 години ОСОБА_2 порушив порядок виїзду з тимчасово окупованої території України в районі пункту пропуску «Новоазовське» (рух через який припинено) поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду, чим порушив вимоги п. 3 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2019 року № 815, відповідно до якого в'їзд або виїзд до/з тимчасово окупованої території України здійснюється виключно через КПВВ.
Вважає вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення неправомірною, та просить скасувати її. В обґрунтування такої позиції зазначив, що відповідно до оскаржуваної постанови, єдиним доказом вчинення позивачем правопорушення, є визнання ним своєї вини, на підставі чого зроблено висновок про вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення. Однак, факт визнання ним своєї вини не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владним повноважень. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, немає. Крім того, зазначив, що незаконний перетин державного кордону України не охоплюється складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, оскільки положення Порядку забороняють в'їзд-виїзд поза визначеними контрольними пунктами саме через лінію розмежування, а не державного кордону.
Позивач у судове засідання не прибув, надав до суду заяву з проханням справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не прибули з невідомої суду причини, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи без їх участі суду не надавали. Відзив на позовну заяву не подавався.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясував обставини, повідомлені позивачем у позовній заяві, дослідив надані докази, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов таких висновків:
Предметом судового дослідження в даному випадку є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення.
Згідно з оскаржуваною постановою № 152212 від 10 липня 2021 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн. за порушення ч. 1 ст. 204-2 КУпАП; у постанові щодо складу правопорушення зазначено таке:
Цитата: «10.07.2021 року о 12.45 в пункті пропуску через державний кордон «Гоптівка» виявлено порушення 09.07.2021 близько 19.00 ОСОБА_2 порядку виїзду з тимчасово окупованої території України (далі ТОТ) в районі пункту пропуску «Новоазовськ» (рух через який припинено) поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду (далі - КПВВ), чим порушив п. 3 Порядку затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2019 року № 815, відповідно до якого в'їзд або виїзд до/з ТОТ здійснюється виключно через КПВВ. Своїми діями громадянин ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. Під час розгляду справи ОСОБА_2 факт виїзду 09.07.2021 близько 19.00 з ТОТ поза КПВВ визнав.».
Копію вказаної постанови отримано ОСОБА_1 10 липня 2021 року.
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, ч. 1 ст. 204-2КУпАП передбачена відповідальність за порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.
Отже, вказана норма є бланкетною та відсилає до відповідного нормативного акту, зокрема, до Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
Відповідно до частин 1 та 3статті 12 цього Закону, в'їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій здійснюються через контрольні пункти в'їзду-виїзду.
Порядок в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.
28.11.2019 набрав чинності Порядок в'їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 р. №815 (далі Порядок № 815).
Відповідно до п. 1 Порядку № 815, він визначає процедуру в'їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (далі - тимчасово окуповані території) та з таких територій.
Дія цього Порядку № 815 поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, які здійснюють такий в'їзд/виїзд і переміщення товарів через контрольні пункти в'їзду-виїзду, контрольні пункти в'їзду-виїзду на залізниці.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 815 (в редакції, чинній на час вчинення адміністративного правопорушення), в'їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти відповідно до вимог цього Порядку.
Контрольні пункти не призначені для перетинання державного кордону.
Поза визначеними контрольними пунктами в'їзду/виїзду переміщення через лінію розмежування осіб, транспортних засобів та товарів заборонено.
З визначення термінів, викладених в пункті 2 Порядку № 815 вбачається, що лінія розмежування - умовна лінія на місцевості між тимчасово окупованими територіями та контрольованими територіями, яка проходить по передньому краю передових позицій об'єднаних сил;
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що положення Порядку № 815 визначають правила в'їзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях та виїзду з них виключно через контрольні пункти.
Таким чином, особа підлягає відповідальності за ч. 1 ст. 204-2 КУпАП виключно у разі переміщення саме через лінію розмежування поза визначеними контрольними пунктами в'їзду/виїзду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний кордон України», державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 9 цього Закону, перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Стаття 35 Закону України «Про державний кордон України» передбачає, що особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
Зокрема, стаття 204-1КУпАП передбачає відповідальність за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України.
Таким чином, незаконний перетин державного кордону України не охоплюється складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, оскільки положення Порядку № 815 забороняють в'їзд/виїзд поза визначеними контрольними пунктами саме через лінію розмежування, а не державного кордону.
При цьому, суд звертає увагу на те, що сам факт визнання особою вини у адміністративному правопорушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень про накладення на таку особу стягнення за відсутності інших належних доказів, тому не звільняє посадову особу суб'єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятого рішення.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 177/525/17.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 284 КУпАП у справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 цього кодексу; 3) про закриття справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
Також суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові формулювання встановлених обставин містить логічні неузгодженості, а саме цитата: «10.07.2021 року о 12.45 в пункті пропуску через державний кордон «Гоптівка» виявлено порушення 09.07.2021 близько 19.00 ОСОБА_2 порядку виїзду з тимчасово окупованої території України (далі ТОТ) в районі пункту пропуску «Новоазовськ» (рух через який припинено) поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду (далі - КПВВ), чим порушив п. 3 Порядку затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2019 року № 815, відповідно до якого в'їзд або виїзд до/з ТОТ здійснюється виключно через КПВВ. Своїми діями громадянин ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 204-2 КУпАП. Під час розгляду справи ОСОБА_2 факт виїзду 09.07.2021 близько 19.00 з ТОТ поза КПВВ визнав.»
Згідно зі ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Отже, наведені вище недоліки формулювання в оскаржуваній постанові складових об'єктивної сторони правопорушення також дають підстави вважати, що під час розгляду справи, особою, яка розглядала справу не з'ясовано всебічно, повно і об'єктивно обставин справи.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до відділу прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону в особі заступника начальника віпс (тип А) капітана Гринченко Артема Ігоровича, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. (а.с.1).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 543/775/17, у справах щодо накладення адміністративного стягнення за подання позовної заяви судовий збір складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, позивачеві ОСОБА_1 необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 454,00 грн. (0,2х2270,00 грн.).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Клопотань від позивача про повернення суми судового збору у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, до суду не надходило.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору у сумі 454,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-77, 139, 242-246, 257, 268-272, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону в особі заступника начальника віпс (типА) капітана Гринченко Артема Ігоровича, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову заступника начальника віпс (тип А) відділу прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітана Гринченко Артема Ігоровича про накладення адміністративного стягнення № 152212 від 10 липня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України(61045, м.Харків, вул. Клочківська, 228 а/с 3326, код ЄДРПОУ 14321742) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
На підставі ч. 2 ст. 271 КАС України копії рішення невідкладно надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Першого апеляційного адміністративного суду з урахуванням п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: