23 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1782/20
Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Шляхтицького О.І. , Єщенка О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 року у справі № 420/1782/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМСУ в Одеській області № 35 від 20.02.2020 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ГУ ДМСУ в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування у країні громадянської належності - Афганістан. Позивач не підпадає під визначення, перелічені в п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Існує ризик переслідування ОСОБА_1 за ознаками належності позивача до певної соціальної групи: особи під ризиком примусового рекруту до лав Талібану та особи, яка співпрацює з міжнародним товариством. ОСОБА_1 зазначає про наявність умов зазначених у п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому його заява не може вважатися необґрунтованою. На думку позивача, інформація по країні походження органом міграційної служби всебічно досліджена не була, а отже має місце формальний підхід до розгляду спірного питання.
Відповідач з позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та установлено, що Хан Зада Джан ОСОБА_2 не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання Хан Зада Джан Хабіб Хан Зада додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2021р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу ГУ ДМСУ в Одеській області № 35 від 20.02.2020 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ГУ ДМСУ в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_3 - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані позивачем обставини, в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, не можуть слугувати належними підставами для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу.
Не погодившись з вищеозначеним рішенням окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що судом першої інстанції допущено невідповідність висновків обставинам справи, у зв'язку з чим неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому позивач просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не враховано інформацію про країні походження, яка підтверджує наявність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Оскільки позивач виїжджав із країни походження через побоювання за своє життя та здоров'я, ОСОБА_1 не підпадає під визначення передбачені в п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому в позивача наявні умови, визначені п.13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а відтак його заява про звернення за захистом в Україні не може вважатися очевидно необґрунтованою.
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом ГУ ДМС України в Одеській області до суду подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні суду від 19.05.2021р., у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду - без змін.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Афганістану, уродженцем м.Матун, центру Марказ, провінції Хост. На момент виїзду за межі країни громадянської належності мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . За віросповіданням - мусульманин-суніт, за етнічною належністю - пушту, сімейний стан - неодружений.
10.10.2018р. ОСОБА_1 , на підставі паспортного документа серії НОМЕР_1 , візи до Таджикистану серії НОМЕР_2 , авіарейсом Кабул (Афганістан) - Душанбе (Таджикистан) вибув за межі країни громадянської належності.
На території ОСОБА_4 перебував близько 10-12 днів займаючись організаційними питаннями з приводу оформлення візи до України.
У подальшому, 19.10.2018р. ОСОБА_1 , на підставі паспортного документа серії НОМЕР_1 , візи до України типу С серії НОМЕР_3 , авіарейсом Душанбе (Таджикистан) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (України), вилетів до м.Одеса (Україна).
Апеляційним судом установлено, що 18.03.2019р. співробітником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області виявлено громадянина Афганістану ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку із встановленням порушення громадянином Афганістану ОСОБА_1 правил перебування іноземців в Україні, а саме ухилення від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування на території України, за що ч.1 ст.203 КУпАП передбачена відповідальність, відносно останнього складено протокол про адміністративне правопорушення від 18.03.2019р. ПР МОД 007565.
Постановою від 18.03.2019р. ПН МОД 007565, за порушення встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правил перебування іноземців в Україні, на громадянина Афганістану ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700грн.
20.03.2019р. ОСОБА_1 сплачено накладений вищезазначеною постановою штраф.
У подальшому, рішенням Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 18.03.2019р. №190, на підставі ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вирішено примусово повернути в країну походження громадянина Афганістану ОСОБА_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 24.03.2019р., включно.
Не погодившись із вищевказаним рішенням органу міграційної служби ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із позовною заявою про визнання його протиправним та скасування.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.12.2019р. у справі №522/4956/19, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020р., у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження - відмовлено у повному обсязі.
З матеріалів справи убачається, що 03.02.2020р. ОСОБА_1 звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної міграції ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої вказав про наявність у нього на території Афганістану магазину з мобільною та радіотехнікою. У вказаному магазині також була наявна можливість ремонту вказаної техніки. Одного дня до ОСОБА_1 за ремонтом звернувся чоловік, після проведення якого позивачу було запропоновано приєднатися до нього з метою ремонту техніки та можливого вироблення вибухівки. Також, Хан Зада Джан ОСОБА_2 погрожували, зазначаючи, що у разі якщо він не приєднається до цієї людини, життя позивача буде у небезпеці.
За результатами розгляду справи №2020ОD0020 громадянина Афганістану ОСОБА_1 , фахівцем ГУДМС в Одеській області 20.02.2020р. складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено, що Хан Зада Джан Хабіб Хан Зада не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у зв'язку з відсутністю доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі шукача захисту в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
20.02.2020р. відповідно до п.п.4,6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», п.п.4.3, 4.4 Правил Наказу МВС від 07.09.2011р. №649, з урахуванням Висновку заступника начальника відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Андрєєва Ю., стосовно матеріалів особової справи №2020ОD0020 громадянина Афганістану Хан Зада ОСОБА_5 , Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області видано Наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №35, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до п.1 та п.13 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно із Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:
1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;
3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;
4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
Отже, під час вирішення питання щодо визнання або відмови у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, які наведено вище.
Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно із ч.1 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частинами 4, 6, 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Як установлено апеляційним судом та убачається із наявного у матеріалах справи протоколу співбесіди з громадянином Афганістану ОСОБА_1 від 20.02.2020р., позивач виїжджав із Афганістану з причин знаходження його життя в небезпеці з боку представників угрупування Талібан.
Також, на запитання: «Чи можуть по відношенню до Вас бути застосовані тортури у випадку повернення до країни громадянської належності?» позивач відповів: «Таліби можуть. Вони можуть навіть відрубати голову».
Під час співбесіди громадянин Афганістану ОСОБА_1 вказав про ймовірність активних військових дій у регіоні його постійного проживання; характеризуючи соціально-політичну ситуацію на території Афганістану позивач зазначив про наявність політичної війни, вибухів, відсутність роботи. Причинами небажаного повернення на територію Афганістану шукачем міжнародного захисту виокремлено наявність війни, вибухів, терактів.
Крім того, позивач зазначав про висловлення в його бік погроз зі сторони талібів.
До того ж, апеляційний суд враховує, що внаслідок дій екстремістського угруповання «Талібан» у квітні 2020 року в Афганістані загинули 208 цивільних людей, внаслідок операцій афганських силових служб - 172 людини.
15.08.2021 р. за допомогою терору та вбивств Талібан остаточно взяв під свій контроль владу над всією територією Афганістану. Таліби збираються відновити «Ісламський емірат Афганістан» (назва Афганістану з 1996 по 2001 р.р.). Наразі спостерігаються озброєні напади на мирних жителів, що є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права. Громадяни Афганістану покидають її внаслідок насильства озброєних талібів, які періодично здійснюють напади на мирних громадян.
Згідно із позицією УВКБ ООН щодо повернення осіб до Афганістану від 25.08.2021р. №366/21, УВКБ ООН закликано всі країни дозволити особам, які покидають Афганістан в'їхати на їхні території та забезпечити дотримання принципу недопущення висилки в усіх випадках, включаючи недопущення відмови на кордоні. Аналогічний підхід застосовується до тих осіб, які уже знаходилися в країнах притулку до початку останньої фази ескалації насильства в Афганістані. Стосовно осіб, чиї заяви були відхилені до останніх подій в Афганістані, поточна ситуація в цій країні може зумовлювати факт зміни обставин, який необхідно враховувати в разі подачі нової заяви про надання захисту. Позиція також підкреслює, що, з огляду на нестабільність ситуації в Афганістані, УВКБ ООН не вважає доречним відмовляти у наданні міжнародного захисту громадянам Афганістану та особам, які раніше постійно проживали в цій країні, на підставі альтернативи втечі чи переміщення всередині країни.
УВКБ ООН занепокоєне небезпекою можливих порушень прав людини щодо цивільних осіб, включаючи жінок і дівчат, а також щодо афганців, яких «Талібан» вважає такими, що зараз пов'язані або раніше були пов'язані з афганським урядом, з присутніми в Афганістані міжнародними військовими силами чи з міжнародними організаціями, що провадять свою діяльність у країні.
На теперішній час в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
При цьому, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що без повного офіційного з'ясування всіх обставин не можливо зробити висновок про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наявність підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов'язує лише із очевидною необґрунтованістю заяви такої особи.
Отже, заява повинна бути не лише необґрунтованою, а й очевидно необґрунтованою. Наявність вказаного словосполучення свідчить про те, що законодавець надав органу міграційної служби можливість не здійснювати повну процедуру перевірки заяви та відмовляти у здійснені такої перевірки, зокрема, відмовляти в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише при наявності очевидно необґрунтованої заяви.
Необґрунтованість можливо розцінювати як відсутність в заяві об'єктивних обставин, які не підтверджені доказами. Очевидність фактично тотожне аксіомі, тобто це - признанність, безперечність, безумовність, ясність, безсумнівність.
Саме тому в переліку таких підстав є зловживання, а саме встановлення того, що особа видає себе за іншу особу.
Отже, якщо у заявника відсутні умови, визначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», йому може бути відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто на стадії попереднього розгляду заяви, лише у разі встановлення беззаперечно, безумовно, без будь-якого сумніву необґрунтованості зазначених в заяві обставин.
Натомість, з урахуванням установлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.02.2020р. не є очевидно необґрунтованою.
Між тим, на думку апеляційного суду, наведені шукачем захисту у вказаному зверненні доводи можуть бути достеменно дослідженні органом міграційної служби лише під час його перевірки по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об'єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.
Приймаючи оскаржуваний наказ № 35 від 20.02.2020 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто за результатом попереднього розгляду заяви громадянами Афганістану Хан Зада ОСОБА_5 , Головне управління ДМС України в Одеській області було позбавлене можливості повно, всебічно та об'єктивно дослідити усі обставини такого звернення.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що в межах розгляду даної справи Головним управлінням ДМС України в Одеській області не доведено правомірності наказу № 35 від 20.02.2020 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з чим вказаний акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень підлягає скасуванню.
При цьому, апеляційний суд не убачає наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 , з огляду на віднесення вирішення даного питання до виключних повноважень суб'єкта владних повноважень.
У даному випадку, з метою захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_1 від 03.02.2020р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням наведених у даному судовому рішенні висновків.
Установлені в межах розгляду даної справи вищенаведені фактичні обставини справи у повному обсязі спростовують наведені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновки та доводи відповідача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відтак, у зв'язку із тим, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 року у справі № 420/1782/20 підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 року у справі № 420/1782/20 - скасувати та прийняти нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС України в Одеській області № 35 від 20.02.2020 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_1 від 03.02.2020р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням наведених у даному судовому рішенні висновків.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач Димерлій О.О.
Судді Шляхтицький О.І. Єщенко О.В.