Справа №760/6627/19 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1971/2021
Категорія - ч. 1 ст. 185 КК України
23 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_9 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року у кримінальному провадженні №12019100090000696 стосовно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,
ОСОБА_7 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, здобув середню освіту, неодружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судимий 07.11.2018 Солом'янським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 125, ст. 70 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, від відбування якого звільнений на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України (в редакції до 01.07.2020), та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 22 січня 2019 року близько 07 год 15 хв, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 та проходячи повз приміщення станції технічного обслуговування «СТО Шиномонтаж», помітив велосипед марки «Фуджі», що належить ОСОБА_10 , вартістю 5500 гривень, та вирішив його викрасти.
Реалізуючи свій злочинний корисливий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, ОСОБА_7 , переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, взяв велосипед марки «Фуджі», вартістю 5500 гривень, який належить ОСОБА_10 , та утримуючи при собі викрадене майно, покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року скасувати в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_7 покарання за даним вироком частково приєднати покарання за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року та призначити йому остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
За позицією прокурора, суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 вчинив нове кримінальне правопорушення в період іспитового строку, призначеного вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року, не відбувши покарання у виді обмеження волі за цим вироком. За таких умов, як вважає прокурор, суд, призначаючи покарання за новим вироком, повинен був керуватися положеннями ч. 1 ст. 71 КК України та до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком, але в даному випадку не застосував закон України про кримінальну відповідальність (ст. 71 КК України), який підлягав застосуванню, та призначив ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, доводизахисника та обвинуваченого, які не погодилися з позицією прокурора, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданої апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), тобто скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, встановленим органом досудового розслідування, оскільки вирок суду був ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.ст. 381, 382 КПК України.
Порушень кримінального процесуального закону при розгляді обвинувального акта щодо вчинення ОСОБА_7 кримінального проступку у спрощеному порядку, колегія суддів не вбачає, а тому встановлені органом досудового розслідування обставини, як і правова кваліфікація дій обвинуваченого, відповідно до вимог ч. 1 ст. 394 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої прокурором апеляційної скарги.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Як вбачається зі змісту вироку, вирішуючи питання про захід примусу, який необхідно призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 185 КК України, суд врахував обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також особу винного, зазначивши про те, що ОСОБА_7 раніше судимий, має місце реєстрації та постійне місце проживання, негативно характеризується за місцем проживання.
Зваживши такі обставини, суд дійшов висновку про доцільність обрання ОСОБА_7 покарання у виді штрафу, яке буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком, оскільки суд фактично залишив поза увагою те, що обвинувачений раніше судимий та вчинив умисний кримінальний проступок проти власності в період іспитового строку, призначеного попереднім вироком, що вже свідчить про його небажання стати на шлях виправлення. До того ж за місцем проживання він характеризується негативно, перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з 11 березня 1999 року. Крім того, в провадженні відсутні будь-які відомості про те, що обвинувачений працює та має постійне джерело доходу.
За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що покарання у виді штрафу не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через м'якість.
Також колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 71 КК України, якими визначається призначення покарання за сукупністю вироків, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком з тим, щоб остаточне покарання за сукупністю вироків мало бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Згідно з ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими у статтях 71, 72 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року засуджений за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 125 КК України до остаточно покарання за сукупністю злочинів у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України він звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Не зважаючи на те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення 22 січня 2019 року, тобто протягом іспитового строку, призначеного йому вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року, суд першої інстанції не виконав вимог ст. 71 КК України та не призначив йому покарання за сукупністю вироків.
Відповідно до вимог ст. 409 КПК України підставами для скасування вироку суду першої інстанції при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Тому відповідно до вимог ст.ст. 413, 414, 420 КПК України невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, тобто призначення такого покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені частиною відповідної статті закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом є явно несправедливим через м'якість, а так само неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто незастосування закону, який підлягає застосуванню, є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання і ухвалення за правилами ст. 420 КПК України нового вироку судом апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, колегія суддів на виконання вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, яке віднесено до проступків; обставини його вчинення; особу винного, який негативно характеризується за місцем проживання, не працює, раніше судимий та вчинив умисний кримінальний проступок проти власності в період іспитового строку, призначеного попереднім вироком; обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття і відсутність обставин, які обтяжують покарання, та вважає необхідним призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді обмеження волі на мінімальний строк, яке буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Оскільки ОСОБА_7 , якого звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року, вчинив кримінальне правопорушення протягом іспитового строку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому за сукупністю вироків до покарання, призначеного за новим вироком, належить частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком, та призначити остаточне покарання у розмірі, запропонованому прокурором в апеляційній скарзі.
Таким чином апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 374, 404, 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2018 року та за сукупністю вироків призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
На вирок може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
___________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4