Справа № 755/5457/19 Головуючий в суді 1-ї інстанції Цімох ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2040/2021 Доповідач у суді 2-ї інстанції ОСОБА_2
Категорія ч. 2 ст. 186 КК України
22 вересня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі :
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньо освітою, одруженого, не працюючого, маючого на утриманні сина 2009 р.н., зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше, в силу ст. 89 КК України не судимого,
визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Згідно ст. 76 КК України, покладено на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 11.04.2015 приблизно о 21:00 год. разом з ОСОБА_8 (котрий визнаний винуватим у вчиненні цього діяння за вироком суду від 13.06.2019 у справі № 755/18490/17) під приводом супроводження потерпілого ОСОБА_9 до місця його проживання, перебували біля будинку АДРЕСА_2 .
В цей час, у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які достовірно знали про наявність у ОСОБА_9 матеріальних цінностей, виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого групою осіб за попередньою змовою.
Реалізуючи свої злочинні наміри, діючи за раптово виниклою домовленістю із ОСОБА_8 останній схопив потерпілого ОСОБА_9 за шию ззаду та нахилив вперед, після чого обхопив руками за тулуб, чим застосував насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а в цей момент ОСОБА_7 діставав з правої кишені штанів, мобільний телефон потерпілого, чим подолав, з його боку, волю до опору.
Продовжуючи свої злочинні наміри ОСОБА_7 та ОСОБА_8 усвідомлюючи, що їх дії є помітними для потерпілого ОСОБА_9 , відкрито викрали належний йому мобільний телефон марки «Нокіа СІ-01» вартістю 700 гривень з сім-картою оператора «Київстар» вартістю 15 гривень, на рахунку якої було 5 гривень.
В подальшому ОСОБА_7 зберігаючи при собі викрадене майно, разом з ОСОБА_8 залишили місце події та викраденим розпорядились на власний розсуд.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури ОСОБА_10 не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правову кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року року, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність - скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі.
Крім того, просить дослідити дані, які характеризують особу обвинуваченого.
Обгрунтовуючи такі свої апеляційні вимоги прокурор посилається на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 75 КК україни, яка не підлягала застосуванню, оскільки поза увагою суду залишилися дані про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого ОСОБА_7 , який в силу ст. 89 КК України не судимий, оголошувався у розшук в даному кримінальному провадженні, що прямо вказує на його намагання ухилитися від слідства та суду.
Також прокурор зазначає, що в ході судового розгляду кримінального провадження не здобуто даних, які б дозволяли обгрунтовано застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 інститут звільнення від відбування покарання.
Крім того, на думку прокурора, судом безпідставно визнано обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, оскільки в матеріалах провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність такої обставини, а визнання ОСОБА_7 своєї вини, який був затриманий одразу після вчинення злочину, перебував у розшуку, свідчить про те, що він намагається уникнути справедливого покарання за вчинений ним тяжкий злочин.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, із наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
Суд першої інстанції розглянув дане кримінальне провадження відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальності та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Так, частиною 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 виду і міру покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України не судимий, на спеціальних обліках не перебуває.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 66 КК України, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
На підставі вищенаведеного, суд першої інстанції визнав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, але з урахуванням обставин кримінального провадження, наявності пом'якшуючих обставин, даних про його особу в сукупності, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому визнав за доцільне застосувати до нього положення ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Враховуючи принципи індивідуалізації, співмірності заходу примусу характеру вчинених дій та конкретні обставини справи, призначене ОСОБА_7 покарання за вчинення інкримінованого злочину відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Крім того, відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
На думку колегії суддів, звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та правильно звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, навівши переконливі мотиви на обгрунтування прийнятого рішення про можливість його виправлення без відбування покарання.
Так, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на відношення останнього до вчиненого, який висловив щирий жаль з приводу вчинених ним дій та осуд своєї поведінки, обіцяв в подальшому не допускати протиправної поведінки, відсутність претензій з боку потерпілого, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Колегія суддів, зважаючи на конкретні обставини справи, з урахуванням вищезазначених фактів і даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції його від суспільства із застосуванням ст. 75 КК України та звільненням останнього від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На думку колегії суддів, звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованим, а встановлений іспитовий строк буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним в подальшому нових злочинів.
Відтак, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість - є безпідставними.
Доказів на спростування висновків місцевого суду прокурором в апеляційній скарзі не наведено, матеріалами провадження не встановлено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції відсутні, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а вирок суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: