Справа №757/24364/18 Головуючий у І інстанції Литвинова І.В.
Провадження №22-ц/824/1636/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
22 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у справі за позовом Київського національного університету імена Тараса Шевченка до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,
У травні 2018 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка пред'явив в суді названий позов посилаючись на те, що відповідач був зарахований до аспірантури факультету соціології університету на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням, проте у зв'язку із невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин та втратою зв'язку із кафедрою, наказом ректора відрахований із складу аспірантів. Оскільки фінансування закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а відповідач свої зобов'язання не виконав, тим самим завдав майнової шкоди позивачу. Тому позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про стягнення суми вартості навчання на аспірантурі, яка була витрачена на відповідача, та судового збору.
Просив суд з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22 серпня 2018 року стягнути з відповідача на користь позивача 198 344, 06 грн.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 04 березня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка суму завданої майнової шкоди у розмірі 198 344, 06 грн. та суму судового збору у розмірі 2 975, 16 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом не застосовано положення п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України; не застосовано положення ст.ст.53, п.22 ст.92 Конституції України та положення абз.4 ч.1 ст.4, ст.5 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII, попри те, що наведені положення підлягали застосуванню. Суд також застосував положення ст.1166 ЦК України, які не підлягали застосуванню.
Відтак, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
25 вересня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Київського національного університету імені Тараса Шевченка поза межами визначеного судом апеляційної інстанції строку на його подання, відповідно протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року була залишено без розгляду відзив на апеляційну скаргу, який поданий Київським національним університетом імені Тараса Шевченка.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року було зупинено апеляційне провадження у даній справі до ухвалення судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №607/3693/17 за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України» до ОСОБА_3 про стягнення коштів за навчання.
Постанова Верховного Суду у справі №607/3693/17 була прийнята 26 січня 2021 року, однак повний текст постанови було опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 22 липня 2021 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року було поновлено апеляційне провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом ректора Київського національного університету ім. Т. Шевченка від 25 жовтня 2012 року № 704-34 було зараховано відповідача до аспірантури (ад'юнктури) факультету соціології за спеціальністю 22.00.03 «Соціальні структури та соціальні відносини» на підставі рішення приймальної комісії від 24 жовтня 2012 року з відривом від виробництва з 01 листопада 2012 року та призначено науковим керівником ОСОБА_4, д. соц. наук, проф. (т. 2, а.с. 9).
Відповідно до п. 17 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 309, яке діяло на момент вступу відповідача до аспірантури, взаємозобов'язання аспіранта, підготовка якого здійснюється за державним замовленням, та вищого навчального закладу визначаються в типовій угоді, форма якої визначена цією ж постановою.
На виконання вказаної норми між аспірантом відповідачем та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка було укладено Угоду про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення, від 01 листопада 2012 року № 455 (т. 2, а.с. 10).
Відповідно до Угоди, відповідач зобов'язався, у тому числі, дотримуватися всіх умов Положення про підготовку науково-педагогічних та наукових працівників. В разі відрахування за наслідками атестації, невиконання індивідуального плану без поважних причин, грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку університету відшкодувати вартість навчання згідно з чинним законодавством.
Згідно пп. 4. п. 16 та п. 22 Положення, аспірант зобов'язаний виконувати індивідуальний план роботи; аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований, зокрема, через невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.
Пунктом 22 Положення визначено, що рішення про відрахування аспіранта приймає вчена рада вищого навчального закладу. На підставі рішення вченої ради аспірант відраховується з аспірантури наказом керівника вищого навчального закладу.
Згідно пп. 6 п. 6.15 Статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, затвердженого наказом Міністра освіти і науки України від 24 липня 2015 pоку №802, в Університеті утворюються вчені ради факультетів (інститутів), повноваження яких визначаються Вченою радою Університету, відповідно до цього Статуту. Вчена рада Університету може делегувати частину своїх повноважень вченим радам факультетів (інститутів).
Вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 28 жовтня 2015 року) прийнято рішення про відрахування відповідача - аспіранта факультету соціології третього року навчання з відривом від виробництва (т. 1 а.с. 11).
Наказом ректора від 12 листопада 2015 року № 786-34 відповідача відраховано з 28 жовтня 2015 року зі складу аспірантів факультету соціології, у зв'язку з невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин (т. 1 а.с. 12).
Відповідно до ст. 71 Закону України «Про вищу освіту», фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно п. 9.3 Статуту, фінансування Університету здійснюється за рахунок, зокрема, коштів загального фонду державного бюджету.
Напрями використання бюджетних коштів, що спрямовуються на досягнення мети та забезпечують виконання завдань університету, визначаються паспортом бюджетної програми, який щорічно затверджується у порядку, визначеному наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2002 року № 1098 «Про паспорти бюджетних програм».
Паспортом бюджетної програми університету, що затверджується спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України щорічно, визначаються середні витрати на підготовку 1 аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, у поточному році.
Сума стягнення складається з отриманої відповідачем стипендії за весь період навчання в аспірантурі Університету та суми, виплаченої науковому керівнику відповідача, ОСОБА_4 (з розрахунку 50 годин на рік на одного аспіранта) як заробітна плата за наукове керівництво роботою ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки про доходи № 0984 від 09 серпня 2018 року, нарахована стипендія відповідача, за винятком цільової матеріальної допомоги, на посаді аспіранта в Університеті з листопада 2012 року по жовтень 2015 року становила 160 446, 52 грн. Науковому керівникові відповідача ОСОБА_4 за три навчальні роки, починаючи з листопада 2012 року по жовтень 2015 року, виплачена заробітна плата у розмірі 37 897, 54 грн. за роботу з одним аспірантом (т. 1 а. с. 82-83, 84).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на укладену сторонами угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення, відповідач не виконав індивідуального плану без поважних причин, у результаті чого його було відраховано з аспірантури, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вартість навчання, згідно з умовами укладеної між сторонами угоди у розмірі, заявленому позивачем і, розрахованому, виходячи із виплаченої відповідачу стипендії за весь період навчання в аспірантурі Університету та суми, виплаченої науковому керівнику відповідача, ОСОБА_4 (з розрахунку 50 годин на рік на одного аспіранта) як заробітна плата за наукове керівництво роботою ОСОБА_1 , і який останнім не спростовано, відповідач має відшкодувати завдану позивачу майнову шкоду у розмірі 198 344, 06 грн.
Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи з такого.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першої статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з частиною першою статті 46 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» у редакції, чинній на час відрахування відповідача, підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом.
Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється за рахунок, зокрема, коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства (підпункт 1 пункту 4 Положення).
Відповідно до підпункту 4 пункту 16 Положення аспіранти і докторанти зобов'язані виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.
За змістом пункту 22 цього Положення аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, з'ясувавши, що відповідачка всупереч укладеній між сторонами угоді про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення не виконала індивідуального плану без поважних причин, у результаті чого останню відраховано з аспірантури Університету, рішень позивача, яким вирішено питання про відрахування її з аспірантури в установленому порядку не оскаржила, дійшли правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вартість навчання згідно з умовами укладеної між сторонами угоди від 01 листопада 2013 року в розмірі, заявленому позивачем і, розрахованому, виходячи із встановленого бюджетною програмою за відповідний період суми середніх витрат на одного аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, і який відповідачкою не спростовано.
Вказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/7554/18 щодо спору про відшкодування вартості навчання за підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення у постанові від 29 травня 2019 року.
Колегія суддів не може погодитись із доводами апелянта в тій частині, що суд не мав застосовувати ці висновки Великої Палати Верховного Суду, оскільки скаржник у касаційній інстанції в справі, яка розглядалась Великою Палатою оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції судами попередніх інстанцій.Тобто висновку Великої Палати Верховного Суду у цій справі стосовно застосування норм матеріального права у правовідносинах, які виникають у зв'язку відрахуванням аспіранта з аспірантури та подальшим відшкодуванням вартості навчання таким аспірантом, немає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зроблено висновок, що «студентам, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти державної або комунальної власності, призначається академічна стипендія за результатами навчання з урахуванням критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України, або соціальна стипендія - як частина державних пільг і гарантій. Таким чином, витрати на виплату академічної стипендії включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, стипендія, надана фізичній особі як засіб до існування, належить до особистих майнових виплат, яка виплачується громадянинові і не підлягає поверненню. Водночас академічна стипендія призначається студентам як засіб заохочення академічної успішності і не ставить на меті забезпечення студента засобами для існування, на відміну від соціальної стипендії, яка призначається студенту саме як частина державної допомоги, тобто надається саме як засіб до існування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що академічні стипендії, які сплачуються студентам закладів вищої освіти, належать до категорії витрат на навчання таких студентів, які за наявності на те підстав підлягають компенсації замовникові відповідного навчання».
Правові висновки, що містяться в постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №362/2573/18, на які посилається ОСОБА_1 , не можуть бути взяті апеляційним судом до уваги в даній справі. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді аналогічного позову у справі №362/2573/18 про відшкодування шкоди послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17, однак при цьому дійшла висновку про те, що оскільки навчальна програма, за якою здійснювалася підготовка відповідача як аспіранта, передбачала відрив здобувача освіти від виробництва, отримана відповідачем стипендія є його основним засобом до існування, а тому є соціальною в розумінні вимог чинного законодавства та не підобгає поверненню позивачу.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Крім цього процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного суду, мають перевагу на висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного суду.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2021 у справі №Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19). У цьому висновку суд також звертається до правової позиції Верховного Суду,викладеної, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17 , від 15.012020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду бере до уваги також ту обставину, що при ухвалені рішення Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №362/2573/18 про відшкодування шкоди від 28 липня 2021 року, двоє членів колегії висловили Окрему думку, яка зводилась до того, що при незгоді колегії суддів Касаційного цивільного Суду із висновками Великої Палати Верховного Суду, колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151 цс20). Таким чином, під час розгляду даної справи судова колегія вважає за необхідне врахувати саме висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17.
Враховуючи, що з підписанням угоди № 455 від 01 листопада 2012 року відповідач як аспірант погодився на відшкодування вартості навчання у випадку відрахування з аспірантури, а судом першої інстанції було вірно встановлено факт невиконання ОСОБА_1 індивідуального плану, тому суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м.Києва 04 березня 2020 року у справі за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач
Судді: