03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 761/13836/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7950/2021Головуючий у суді першої інстанції - Юзькова О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
20 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Березовенко Р.В., Лапчевська О.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ НП у м. Києві, ДКСУ, в якому просив стягнути з ДКСУ за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП від 15.08.2019 у розмірі 108 300,62 грн., на відшкодування витрат з проведення автотоварознавчого дослідження - 2 000,00 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 2 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 15.08.2019 приблизно о 13 год. 00 хв. в м. Києві поліцейський - водій Шевченківського управління поліції ГУ НП у м. Києві ОСОБА_2 , керуючи оперативним транспортним засобом «Renault Daster» 6002 здійснив зіткнення з автомобілем «АУДІ Q7» д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 19.11.2019 дії водія ОСОБА_2 не відповідають повною мірою положенням п. 3.1 ПДР України. Діями ОСОБА_2 позивачу було завдано майнову шкоду у розмірі 208 300,62 грн. За проведення відповідного дослідження позивач сплатив 2 000,00 грн. Страховою компанією було виплачено страхове відшкодування у розмірі 100 000,00 грн. і залишилась невідшкодованою сума у розмір 108 300,62 грн. На момент вчинення ДТП ОСОБА_2 працював на посаді поліцейського - водія Шевченківського управління поліції ГУ НП у м. Києві, де під час виконання своїх трудових обов'язків вчинив ДТП і пошкодив автомобіль позивача. Неправомірними діями ОСОБА_2 позивачу було також спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у 20 000,00 грн. ОСОБА_1 протягом тривалого часу у зв'язку із пошкодженням автомобіля довелося самостійно шукати гроші для ремонту автомобіля, через що він тривалий час не може спати в ночі. Це спричинює виникнення пригніченого стану від якого страждають і члени сім'ї. На тривалий час позивачу та його близьким довелось пересісти на громадський транспорт, що викликало суттєві незручності у пересуванні Багато запланованих справ, що потребували пересування автотранспортом довелось відкласти, а від деяких взагалі відмовитись, що спричинило проблеми з роботою (а.с. 1-5, 61-66).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.02.2021 позов ОСОБА_1 до ГУ НП в м. Києві, ДКСУ про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення ДТП задоволено частково. Стягнуто з ГУ НП в м. Києві на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди суму у розмірі 110 300,62 грн., на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5 000,00 грн. В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 102-107).
В апеляційній скарзі, ГУ НП в м. Києві, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 у своїх позовних вимогах ставить питання про стягнення на свою користь з ДКСУ матеріальної шкоди, в той час як вимог до ГУ НП в м. Києві позивачем не заявлено.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки ухвалюючи рішення дійшов висновку про стягнення матеріальної шкоди у розмірі, яка вища ніж зазначено у позовній вимозі на 2 000,00 грн.
Також, позивачем не підтверджено понесених витрат встановленої моральної шкоди (а.с. 112-117).
Відзиву від учасників справи не надходило.
Судом апеляційної інстанції справу розглянуто в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2019 в м. Києві приблизно о 12 год. 00 хв. в м. Києві водій ОСОБА_3 , керуючи оперативним транспортним засобом «Рено» 6002 з увімкненими проблисковими маячками синього та червоного кольору та спеціальним звуковим сигналом, виконуючи невідкладне службове завдання, зі сторони вул. Грекова по вул. Щусєва виїхав на перехрестя вулицею М. Берлінського на червоний сигнал світлофора не забезпечивши безпеку дорожнього руху та здійснив зіткнення з автомобілем «АУДІ» д.н.з. НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 на момент ДТП перебував у трудових відносинах з Шевченківським районним управлінням поліції ГУ НП у м. Києві та виконував невідкладне службове завдання.
Як вбачається з постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 19.11.2019, дії водія ОСОБА_3 не відповідають повною мірою положенням п. 3.2 ПДР.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «АУДІ» д.н.з. НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .
Не заперечується та не оспорюється учасниками процесу той факт, що автомобіль належний позивачу, внаслідок ДТП, отримав механічні пошкодження.
ПрАТ «СК «Універсальна» на підставі заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування по полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/8688764, яким було застраховано автомобіль «Renault Daster» 6002, прийнято рішення про виплату за страховим випадком, який стався 15.08.2019 у розмірі 100 000,00 грн.
З метою визначення завданих збитків, позивач звернувся до ТОВ «ІНТЕР ТЕХ СЕРВІС МОТОРС» (договір про надання незалежного експертноавтоповарознавчого дослідження від 27.08.2019) за Звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу № 101-09-19 від 30.08.2019, за яким вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 208 300,62 грн.
За проведення відповідного дослідження позивачем сплачено суму у розмірі 2 000,00 грн. за квитанцією 0.0.1450760695.1 від 30.08.2019.
Положеннями ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), відповідно до п. ч. 2 ст. 22 ЦПК України.
За приписами ст. 1172 ЦУ України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
В свою чергу відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача матеріальної шкоди.
Посилання апелянта на те, що у постанові про притягнення ОСОБА_3 до адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП не визнано винним у скоєнні ДТП є безпідставними, оскільки з правового аналізу положень ст. 38 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні ДТП провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд постанові від 16.04.2019 у справі № 927/623/18.
За таких обставин, враховуючи те, що суд першої інстанції у постанові про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за правопорушення передбаченогост. 124 КУпАП закрив провадження, посилаючись на ст. 38 КУпАП, то факт наявності вини ОСОБА_3 в скоєнні ДТП є встановленим.
Твердження апелянта про те, що задовольняючи позов в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув 110 300,62 грн., замість заявлених в позові 108 300,62 грн. не береться до уваги, оскільки сума у 110 300,62 грн. складається з 108 300,62 грн. відшкодування матеріальної шкоди та 2 000,00 грн. - витрати на проведення автотоварознавчого дослідження.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то слід зазначити наступне.
Положеннями ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
При цьому відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Разом із тим, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та характер негативних наслідків, які зазнав позивач внаслідок порушення його прав відповідачем, принципів розумності і справедливості, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку встановлюючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 5 000,00 грн.
Щодо заявлених позовних вимог до ГУ НП у м. Києві та ДКСУ, то слід зазначити наступне.
Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є ГУ НП в м. Києві, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
Зважаючи на те, що завдавачем шкоди є саме ГУ НП в м. Києві, завдана позивачу матеріальна та моральна шкода має бути відшкодована винною особою - боржником, а саме ГУ НП в м. Києві.
Відповідно до ст. 4 Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно до статті 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
У пункті 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 визначено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.
За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Також, згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, зокрема, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача.
Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим в судовому засіданні доказам та обґрунтовано дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Понесені заявником судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська