15 вересня 2021року м. Київ
Справа № 372/2342/21
Провадження: № 22-ц/824/11892/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Пікуль А.А., Левенця Б.Б.,
секретар Івасенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1
та адвоката Заєць Жанни Юріївни в інтересах ОСОБА_2
на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2021 року, постановлену під головуванням судді Тиханського О.Б.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію нерухомого майна,
У червні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 000 000 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 77 640 000 грн, на строк 3 роки, тобто, до 07 жовтня 2019 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, ОСОБА_2 у п. 2.5 договору зобов'язався надати в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 1111,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 50,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок, житловою площею 31,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку кадастровий номер 3220880903:04:003:0083, площею 0,24 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мала Олександрівка; 1/2 частки нежитлових приміщень (в літ. А), загальною площею 318,9 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ; 1/2 частки нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 642,6 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ; 1/2 частки від 18/100 часток нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 856,12 кв.м, які знаходяться за адресою за адресою АДРЕСА_5 ; 1/2 частки нежилої будівлі, загальною площею 803,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:143:0035, площа (га): 0,0359, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:024:0071, площа (га): 0,6021, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:024:0072, площа (га): 0.1502, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:143:0034, площа (га): 0.0537, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:143:0001, площа (га): 0,0809, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок, житловою площею 42,6 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 ; квартиру загальною площею 422,7 кв.м за адресою АДРЕСА_7 , машиномісця НОМЕР_1, НОМЕР_2 , загальними площами 15,8 кв.м. та 15,7 кв.м. відповідно, за адресою АДРЕСА_9 , та укласти договори іпотеки в розумний строк, але не пізніше 18 місяців з дня укладення договору позики. ОСОБА_2 не виконав умов договору позики, не передав в іпотеку вищезазначене майно, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити штраф в розміру 100 % від розміру позики. Також ОСОБА_2 отриману позику не повернув, в результаті чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.06.2021 року складає 195 483 307,27 грн. Отримавши відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він, позивач, дізнався про те, що ОСОБА_2 в період з грудня 2016 року по березень 2017 року подарував своєму сину ОСОБА_1 все нерухоме майно, яке повинно було стати предметом договору іпотеки. На його думку, договори дарування є фіктивними, оскільки ОСОБА_2 мав і має невиконання грошові зобов'язання, об'єкти нерухомого майна були відчужені з метою уникнення виконання грошового зобов'язання за договором позики. За наведених обставин просив суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 6 300 000 доларів США, що у гривневому еквіваленті станом на 01.06.2021 року становить 195 483 307,27 грн; визнати недійсними договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 21.12.2016 року, 10.03.2017 року, 21.03.2017 року та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вищезазначені об'єкти нерухомого майна.
21 липня 2021 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення позову у даній справі, мотивуючи свої вимоги тим, що боржник ОСОБА_2 продовжує використовувати подароване майно на підставі укладених з сином договорів оренди. Зауважив, що вказані договори дарування були укладені всупереч інтересам ОСОБА_3 та направлені на ухилення від виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань з повернення отриманої позики, а отже носять фраудаторний характер. Окрім того, йому, ОСОБА_3 , стало відомо про те, що ОСОБА_1 має намір укласти договір купівлі-продажу одного з об'єктів нерухомого майна, подарованого йому ОСОБА_2 . Такі дії ОСОБА_1 можуть бути пов'язані з поданням даного позову та його наміром уникнути обов'язку щодо повернення майна, що зробить фактично неможливим виконання рішення суду у справі у разі задоволення позовних вимог. За наведених обставин, просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі, нотаріусам, здійснювати будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з державною реєстрацією заборони у вказаному реєстрі на оспорюване нерухоме майно.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2021 року заяву адвоката Ткачука О.В. в інтересах ОСОБА_3 задоволено.
Накладено арешт та заборону державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, здійснювати будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з державною реєстрацією заборони у вказаному реєстрі на наступне нерухоме майно:
житловий будинок, загальною площею 1111,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 992415632231);
земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:024:0071, площа (га): 0,6021, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 997205032231);
земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:03:024:0072, площа (га): 0.1502, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 997244232231);
житловий будинок, загальною площею 50,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 715396980000);
земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:143:0001, площа (га): 0,0809, Для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1081510980000);
житловий будинок, житловою площею 42,6 кв. м., за адресою АДРЕСА_3 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1193455380000);
земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:143:0034, площа (га): 0.0537, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, за адресою: АДРЕСА_3 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1193343880000);
житловий будинок, житловою площею 31,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1193471180000);
земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:143:0035, площа (га): 0,0359, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_3 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1193281980000);
1/2 частки нежитлових приміщень (в літ. А), загальною площею 318,9 кв. м. Адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_4 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1186476580000);
1/2 частки нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 642,6 кв. м. Адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_4 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1186484580000);
1/2 частки від 18/100 часток нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 856,12 кв. м за адресою АДРЕСА_5 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1195300280000);
1/2 частки нежилої будівлі, загальною площею 803,4 кв. м. Адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_6 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1186495580000);
машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 15,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_9 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1202137480000);
машиномісце № НОМЕР_2 , загальною площею 15,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_9 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1202106680000);
квартиру загальною площею 422,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_7 (Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1081483380000).
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 та адвокат Заєць Ж.Ю. в інтересах ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивачем не було належним чином обґрунтовано, а судом першої інстанції не взято до уваги яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі про стягнення заборгованості, визнання недійсними договорів дарування. Зауважив, що єдиним доказом ризику відчуження майна була його пропозиція до ОСОБА_4 придбати один із сімнадцяти об'єктів нерухомого майна, натомість, реальних доказів намірів відчужити інше майно позивачем не надано. Вказав, що позивачем не було додано до заяви про забезпечення позову договір позики, яким ОСОБА_2 заборгував ОСОБА_3 грошові кошти, тому суд першої інстанції без наявності будь-яких доказів реального факту наявності заборгованості та, відповідно, наявності зобов'язання безпідставно та передчасно наклав арешт на майно навіть не боржника, а третьої особи. Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про те, що ініційований позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами вказав, що жодного доказу щодо вартості майна, на яке було накладено арешт, матеріали справи не містять, тому незрозуміло, з яких даних про ринкову вартість майна, на яке накладено арешт, виходив суд, визначаючи співмірність виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. При цьому, суд першої інстанції не з'ясував, чи може ОСОБА_2 виконати грошові зобов'язання перед позивачем іншим майном, аніж тим, що належить на праві власності безпосередньо самому скаржнику. Відмітив, що судом також було допущено порушення норм процесуального права, оскільки заява ОСОБА_3 не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення, що є підставою для повернення заяви заявнику. Зауважив, що накладення арешту на нерухоме майно фактично позбавить його, ОСОБА_1 , права вільно розпоряджатися власним майном на свій розсуд. За наведених обставин просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви Ткачука О.В. в інтересах ОСОБА_3 про забезпечення позову.
Адвокат Заєць Д.Ю в інтересах ОСОБА_2 в обґрунтування поданої нею апеляційної скарги послалась на те, що судом першої інстанції не було здійснено оцінки обґрунтованості заявлених позовних вимог, що обов'язково має враховуватися при оцінці факту того, чи дійсно існує реальна загроза істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивача. На її думку, суд першої інстанції повинен був дослідити, чи дійсно між сторонами виник спір та чи дійсно існує ризик того, що захист такого права можу бути утрудненим в майбутньому. Наголосила на тому, що оскаржуваною ухвалою було безпідставно накладено арешт на майно, яке не належить ОСОБА_2 , та яке було відчужене (подароване) на користь сина - ОСОБА_1 ще задовго до того, як позивач звернувся до суду з позовом у даній справі. Зазначила, що в ухвалі про забезпечення позову взагалі не вказано, з яких міркувань виходив суд першої інстанції, задовольняючи відповідну заяву, ухвала не містить мотивованої оцінки аргументів заявника та поданих на їх підтвердження доказів. Просила суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви Ткачука О.В. в інтересах ОСОБА_3 про забезпечення позову.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзивах на апеляційну скаргу адвокат Чекалов А.В. в інтересах ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що наведені у заяви про забезпечення позову обставини є достатніми для аргументованого припущення про утруднення виконання рішення суду у разі подальшого відчуження відповідачем нерухомого майна, яке він набув у власність на підставі фраудаторних договорів дарування. Докази на підтвердження ризиків відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна містяться в матеріалах справи. Предметом позову окрім стягнення коштів за договором позики, є також визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, щодо якого заявник просив вжити заходи забезпечення позову. При цьому, забезпечення позову жодним чином не обмежує права користування нерухомим майном, а лише обмежує право розпорядження майном. Отже, обрані заявником заходи забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам. Підписавши договір позики, ОСОБА_2 погодився передати вказане нерухоме майно в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, що також свідчить про співмірність застосованих судом заходів забезпечення позову заявлених у позові вимогам. Просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні адвокат Заєць С.М. в інтересах ОСОБА_2 підтримала подану ними апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Адвокат Чекалов А.В. в інтересах ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В поданому до суду 25 серпня 2021 року клопотанні про розгляд справи без участі ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити, розгляд апеляційної скарги просив здійснювати без його участі.
15 вересня 2021 року до суду надійшло клопотання адвоката Боримської І.О. в інтересах ОСОБА_1 про відкладення судового засідання у зв'язку із її зайнятістю в іншому процесі.
Вирішуючи питання розгляду справи за відсутності представника відповідача ОСОБА_1 колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 про розгляд справи був повідомлений належним чином. ОСОБА_1 , зважаючи на зайнятість свого адвоката в іншому процесі, мав можливість бути присутнім в судовому засіданні особисто, проте, таким правом не скористався, подавши клопотання про розгляд справи у його відсутність. Причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника відповідача є надання переваги участі у розгляді іншої справи, що не свідчить про поважність причин його неявки.
Ураховуючи наведене, а також межі розгляду справ судом апеляційної інстанції, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності адвоката Рися Д.С.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із наявності спору між сторонами, предмету та ціни позову та вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо накладення арешту на нерухоме майно відповідача. Суд також вважав, що заявником обрано правильний та допустимий спосіб забезпечення позову, який забезпечить збалансованість інтересів сторін, та який є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно частини 1 статті 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Згідно з п.п. 1,2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належить відповідачеві і знаходиться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Судом встановлено, що між сторонами існує спір, предметом якого є вимога про захист порушених прав і законних інтересів позивача внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_2 грошового зобов'язання за договором позики від 07 жовтня 2016 року, розмір якого є суттєвим (195 483 307,27 грн) та визнання недійсними договорів дарування об'єктів нерухомого майна, яке за умовами договору повинно було бути передано в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, що укладені між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Отже, предметом позову, з яким звернувся ОСОБА_3 , є матеріально-правова вимога до відповідача, що кореспондується зі способами захисту порушеного права. Предмет позову має правовий характер і випливає з певних матеріально-правових відносин.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 отримав у власність на підставі укладених з ОСОБА_2 договорів дарування нерухоме майно, а саме:
житлові будинки: загальною площею 1111,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; загальною площею 50,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ; житловою площею 42,6 кв. м., за адресою АДРЕСА_3 ; житловою площею 31,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ,
земельні ділянки, кадастровий номер 3223155400:03:024:0071, площа (га): 0,6021, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:024:0072, площа (га): 0.1502, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:143:0001, площа (га): 0,0809, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, за адресою: АДРЕСА_2 ; кадастровий номер 8000000000:82:143:0034, площа (га): 0.0537, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 8000000000:82:143:0035, площа (га): 0,0359, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_3 ,
1/2 частку нежитлових приміщень (в літ. А), загальною площею 318,9 кв.м, адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_4 ; 1/2 частки нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 642,6 кв.м, адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_4 , 1/2 частку від 18/100 часток нежилих приміщень (в літ. А) загальною площею 856,12 кв. м за адресою АДРЕСА_10 частку нежилої будівлі, загальною площею 803,4 кв.м, адреса місцезнаходження об'єкту нерухомого майна: АДРЕСА_6 ;
машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_9 ,
та квартиру загальною площею 422,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_7 .
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Отже, ОСОБА_1 , як власник вказаного вище нерухомого майна, може розпорядитися своїм майном, відчуживши його іншим особам до вирішення справи по суті, що, на думку позивача надасть можливість ОСОБА_2 в подальшому продовжувати уникати виконання свого обов'язку щодо повернення позики.
Накладення арешту на майно та заборона вчиняти реєстраційні дії щодо такого майна обмежує лише право розпорядження майном, а не право користування цим майном.
Посилання ОСОБА_1 на неврахування судом положень Конституції України та ЦК України, якими захищається право власності, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно, або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача, а тому накладення арешту на зазначене вище майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси відповідача.
Як убачається із матеріалів справи та не заперечується ОСОБА_1 , ОСОБА_1 виявив намір відчужити один з набутих у власність об'єктів нерухомого майна, а саме свою частку у спільному майні - нежилих приміщеннях (в літ. А) загальною площею 856,12 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 .
Оскільки предметом позову, окрім стягнення значної суми коштів, є визнання недійсними укладених між відповідачами договорів дарування об'єктів нерухомого майна, які позивач вважає фраудаторними, забезпечення позову в обраний позивачем спосіб гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.
Викладені обставини, ураховуючи положення статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що обрані позивачем заходи забезпечення позову є неспівмірними позовним вимогам, а підстави вжиття таких засобів необґрунтовані колегія суддів відхиляє як неприйнятні.
Сам по собі факт звернення ОСОБА_3 до суду з вказаним позовом свідчить про наявність спору між сторонами, а тому посилання адвоката Заєць Д.Ю в інтересах ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції не встановив факту існування між сторонами спору є безпідставними.
Також, колегія суддів відмічає, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті спору, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. А відтак, посилання скаржників на те, що судом першої інстанції не було здійснено оцінки обґрунтованості заявлених позовних вимог не приймаються до уваги колегії суддів, оскільки такі обставини підлягають встановленню на стадії розгляду справи по суті, а не на стадії забезпечення позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про не застосування судом першої інстанції заходів зустрічного забезпечення колегія суддів відмічає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Перелік випадків, у яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення визначений частиною третьою статті 154 ЦПК України, та є вичерпним. Так, суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за відсутності обставин, які є обов'язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, таке забезпечення є правом, а не обов'язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних до того обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Оскільки у даній справі застосування зустрічного забезпечення було правом суду, а не його обов'язком, у зв'язку із відсутністю передбачених ч.3 ст.154 ЦПК України обов'язкових підстав для застосування судом зустрічного забезпечення, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника ОСОБА_1 щодо не застосування судом першої інстанції заходів зустрічного забезпечення. Окрім того, накладення арешту на майно та заборона вчиняти реєстраційні дії щодо такого майна обмежує лише право розпорядження майном, а не право користування, що спростовує будь-яку імовірність завдання відповідачу збитків у зв'язку із таким забезпеченням.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права при вирішення питання про забезпечення позову та підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційні скарги ОСОБА_1 та адвоката Заєць Ж.Ю. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2021 рокупідлягають залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та адвоката Заєць Жанни Юріївни в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2021 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді А.А. Пікуль
Б.Б. Левенець