14 вересня 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/9318/14
номер провадження: 22-ц/824/6638/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року у складі судді Миколаєць І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , у якому просив: виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 ; вселити його у вказану квартиру АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 .
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Рішення апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року скасовано. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Ухвалу апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року залишено без змін.
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами.
Заява мотивована тим, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено з тих підстав, що передумови, які були підставою для набуття права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 скасовані рішенням апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2014 року, яким визнано недійсними прилюдні торги з реалізації вказаного нерухомого майна. Проте, в подальшому вказане рішення апеляційного суду було скасовано, а при новому розгляді справи рішенням апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено,.
Вважає, що наведені підстави, згідно з якими право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру припинилося у встановленому законом порядку внаслідок продажу даного нерухомого майна на прилюдних торгах в порядку процедури виконавчого провадження про звернення стягнення на іпотечне майно за зобов'язанням боржника, є нововиявленими. Вказує, що на даний час він є власником спірної квартири, його право власності відповідно до закону вважається набутим правомірно.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Також ОСОБА_2 подав заяву про поновлення строку на подання заяви про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що він пропустив строк для звернення до суду із вказаною вище заявою з поважних причин.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено.
Скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с.113-116, т.2).
Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року залишено без змін (а.с.235-238, т.2).
Постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 21 листопада 2018 року, на що посилалась ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України таку обставину (неповідомлення учасника справи про дату, час і місце засідання суду) визначено як обов'язкову підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (а.с.142-146, т.3).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами посилається на рішення апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року, яким скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року, яке по часу постановлення не могло бути і не було підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, а саме рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року. Тому вважає, що відсутня передбачена ч.2 ст.423 ЦПК України підстава для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами. Зазначає, що судом не вирішено питання про продовження строку на подання указаної заяви до суду та не постановлено відповідної ухвали. Вказує, що заяву про перегляд судового рішення розглянуто за її відсутності, про дату, час і місце засідання її належним чином судом не повідомлено, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення. Зазначає, що до суду було подано письмові заперечення ОСОБА_3 , яка просила відмовити у перегляді рішення суду за нововиявленими обставинами, проте суд не надав правової оцінки доводам, які викладені у запереченнях, та не навів мотивів їх відхилення, посилаючись лише на докази, які надані позивачем.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року - без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , представником якої згідно нотаріально посвідченої довіреності від 27 липня 2019 року є ОСОБА_1 (а.с.9, т.4), в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись апеляційним судом за зазначеними ними особисто адресами місця проживання: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .
19 серпня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду повернулись конверти з судовими повістками, направлені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 , з відмітками пошти «адресат не проживає» (а.с.26-29, т.4), а 20 серпня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду повернувся конверт з судовою повісткою, направленої ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.24-25, т.4).
Також 12 серпня 2021 року апеляційним судом була надіслана судова повістка на офіційну електронну адресу ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену нею у своїй письмовій заяві від 17 липня 2021 року про направлення кореспонденції (а.с.245, т.3), яка того ж дня була доставлена на вказану електронну адресу ОСОБА_1 (а.с.21-22, т.4).
13 серпня 2021 року відповідач ОСОБА_1 була повідомлена судом про дату, час і місце розгляду справи засобами телефонного зв'язку (а.с.23, т.4).
Проте, відповідач ОСОБА_1 причини неявки в судове засідання апеляційному суду не повідомила.
Крім того, повідомлення відповідачів про дату, час і місце розгляду справи було розміщене 16 серпня 2021 року на офіційному веб - сайті Київського апеляційного суду та перебувало у вільному доступі.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи (п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України).
Згідно з п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відтак, приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що відповідачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи належним чином.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.
Колегія суддів приймає до уваги, що відповідачам було відомо про розгляд даної справи у суді апеляційної інстанції, 05 серпня 2021 року ОСОБА_1 брала участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції та за її клопотанням апеляційними судом було відкладено розгляд справи до 12 серпня 2021 року на 12 год 00 хв. для надання їй можливості ознайомитися з матеріалами справи, що підтверджується протоколом судового засідання від 05 серпня 2021 року (а.с.12-13, т.4). Того ж дня, тобто 05 серпня 2021 року, ОСОБА_1 ознайомилась з матеріалами справи, про що свідчить її письмова заява про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.14, т.4).
Отже, зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи, що учасники справи зобов'язані цікавитись провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів визнала неявку відповідачів у справі такою, що не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, враховуючи вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК Україниє обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у ст.ст.12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов'язком суду.
За змістом п.2 ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.429 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. У суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Порядок повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи встановлений ст.ст.128-130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання може свідчити розписка.
За змістом ч.2 ст.211, ч.2 ст.223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.
Неповідомлення судом учасників процесу про дату, час і місце судового засідання є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 19 листопада 2018 року судом першої інстанції було оголошено перерву, наступне судове засідання було призначене на 21 листопада 2018 року о 12 год 20 хв. (а.с.92-93, т.2).
Однак, даних про направлення ОСОБА_1 та отримання нею судової повістки про судове засідання, призначене на 21 листопада 2018 року, в якому ухвалене оскаржене судове рішення, матеріали справи не містять. Також в матеріалах справи наявна довідка суду першої інстанції від 19 листопада 2018 року про те, що абонент ОСОБА_1 не прийняла телефонограму про розгляд справи (абонент не відповів на телефонний дзвінок) (а.с.95, т.2).
Таким чином, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, яке призначене на 21 листопада 2018 року, що було перешкодою для розгляду справи. Натомість суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідача та ухвалив рішення.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином недотримання судом норм процесуального права призвело до порушення права відповідачки ОСОБА_1 на справедливий суд, що в силу п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на подання заяви про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами, колегія суддів вважає, що дана заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня набрання сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягло перегляду.
Згідно з ч.1, п.6 ч.3 ст.426 ЦПК України заяви про перегляд судових рішень суду за нововиявленими або виключними обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції. До заяви додаються, зокрема, у разі пропуску строку на подання заяви - клопотання про його поновлення.
Відповідно до ст.120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За змістом ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Зі змісту заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами вбачається, що вона подана з підстави, визначеної п.3 ч.2 ст.423 ЦПК України, а саме ухвалення рішення апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
З матеріалів справи вбачається, що 15 грудня 2017 року, тобто протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_5 подав до суду указану вище заяву про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами (а.с.5-7, т.2).
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами залишено без руху та заявнику встановлено строк для усунення недоліків заяви, який не може перевищувати десять днів з дня отримання копії ухвали (а.с.17-18, т.2).
З матеріали справи вбачається, що копію ухвали судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року ОСОБА_2 отримав 11 травня 2018 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.21, т.2), а його представник ОСОБА_5 - отримала 18 травня 2018 року, що підтверджується її письмовою розпискою від 18 травня 2018 року (а.с.20, т.2).
Ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 28 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами - визнано неподаною та повернуто позивачу (а.с.29, т.2).
29 травня 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на виконання вимог ухвали судді першої інстанції від 19 лютого 2018 року подала до суду заяву про усунення недоліків заяви ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (а.с.31-33, т.2)
По справі встановлено, що 02 липня 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 отримала копію ухвали судді Святошинського районного суду міста Києва від 28 травня 2018 року, про що свідчить її письмова розписка від 02 липня 2018 року (а.с.30, т.2).
Доказів про те, що заявник та його представник отримали копію ухвали судді першої інстанції від 28 травня 2018 року раніше ніж 02 липня 2018 року матеріали справи не містять.
16 липня 2018 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_5 направив до суду поштою заяву про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами (а.с.42-59, т.2).
Отже, враховуючи наведені вище обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_2 вживались заходи щодо подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у встановлені законом строки, він проявляв зацікавленість у розгляді його заяви, ним наведено достатні і обгрунтовані причини пропуску цього строку, а також приймаючи до уваги незначний проміжок пропуску цього строку, колегія суддів вважає, що заявником пропущений встановлений п.3 ч.1 ст.424 ЦПК України тридцятиденний строк на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з поважних причин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для поновлення заявнику строку на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та розгляду вказаної заяви по суті.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутня підстава для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, визначена п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України, у зв'язку зі спливом у жовтні 2017 року трирічного строку для подання такої заяви, який відповідно до ч.3 ст.424 ЦПК України не може бути поновлений, є необґрунтованими, виходячи з такого.
Як зазначалось вище, ОСОБА_2 подана до суду заява про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної п.3 ч.2 ст.423 ЦПК України, а не з підстави, визначеної п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.424 ЦПК України з урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених пунктами 2-3 частини другої та частиною третьою статті 423 цього Кодексу, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
Вирішуючи заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами, колегія суддів вважає, що дана заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Згідно з положеннями ч.2 ст.423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
У пункті 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» судам роз'яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 за результатами проведення прилюдних торгів по реалізації майна, які проводилися приватним підприємством «Спеціалізованим підприємством «Юстиція» (далі - ПП «СП «Юстиція») 14 серпня 2013 року. Вказував, що зазначена квартира була предметом іпотеки за договором іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк»).
Зазначав, що 15 вересня 2013 року йому видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру та проведено державну реєстрацію права власності за ним. Однак, не зважаючи на те, що він став новим власником квартири, відповідачі продовжують займати її.
Посилаючись на те, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не реагують на його вимоги про виселення в порядку ст.40 Закону України «Про іпотеку», позивач просив: виселити ОСОБА_1 зі спірної квартири; вселити його у спірну квартиру; визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - спірною квартирою.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що рішенням апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2014 року у справі № 759/13280/13-ц визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, підстава, на якій позивач набув у власність квартиру, перестала існувати, що унеможливлює вирішення питання про виселення відповідачів та вселення позивача у спірне житло (а.с.36-38, т.1).
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 .
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 перестала бути власником спірної квартири, а тому продовження проживання у ній порушує права нового власника - позивача, що є підставою для її виселення (а.с.96-98, т.1).
У липні 2015 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про перегляд рішення апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року за нововиявленими обставинами.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Рішення апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року скасовано. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що підставою для перегляду за нововиявленими обставинами стало рішення апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2014 року, яким визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , визнано недійсним протокол проведення цих торгів та акт про реалізацію з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року вказане рішення апеляційного суду залишено без змін (а.с.183-189, т.1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Ухвалу апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року залишено без змін (а.с.236-238, т.1).
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із даною заявою про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що при новому розгляді справи було скасовано рішення, яке покладено в основу рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року.
Так, з матеріалів справи вбачається, що у вересні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, ПП «СП «Юстиція», ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ «Креді Агріколь Банк», у якому просили: визнати недійсними прилюдні торги, що мали місце 14 серпня 2013 року щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним протокол від 14 серпня 2013 року №1-К-233-СВ-і про проведення прилюдних торгів з продажу арештованого нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним акт від 27 серпня 2013 року, складений державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві про реалізацію з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки) - квартири АДРЕСА_1 , справа №759/13280/13-ц.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відмовлено.
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2014 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.20-23, т.1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року рішення апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2014 року скасовано, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року залишено в силі (а.с.82-86, т.1).
Постановою Верховного Суду України від 28 січня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року скасовано і направлено справу на новий касаційний розгляд (а.с.166-173, т.1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року рішення апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2014 року залишено без змін (а.с.110-117, т.1).
Постановою Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, рішення апеляційного суду міста Києва від 29 травня 2014 року та рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.204-213, т.1).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 на ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , результати яких оформлені протоколом проведення прилюдних торгів від 14 серпня 2013 року № 1-К-233-СВ-і.
Визнано недійсним протокол від 14 серпня 2013 року №1-К-233-СВ-і про проведення прилюдних торгів з продажу арештованого нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 , затверджений заступником директора ПП «СП «Юстиція» О.А. Кривенком.
Визнано недійсним акт старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві Святецького Д.В. про реалізацію з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки) - квартири АДРЕСА_1 від 27 серпня 2013 року, затверджений начальником ВДВС Святошинського РУЮ міста Києва Василевським А.М.
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, ПП «СП «Юстиція», ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ «Креді Агріколь Банк», про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та акта про реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна - відмовлено (а.с.9-14, т.2).
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року рішення апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року залишено без змін (а.с.23-27, 37-41, т.2).
Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 був ініційований розгляд справи №759/5614/2015 за її позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Волохи В.Л., ОСОБА_2 , третя особа: відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в місті Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та зобов'язання вчинити дію.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім'я ОСОБА_2 , яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №669.
Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Волоху В.Л. скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім'я ОСОБА_2 (а.с.232-234, т.1).
Рішенням апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року скасовано в частині зобов'язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Волоху В.Л. скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім'я ОСОБА_2 .
В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.225-231, т.1).
Таким чином, рішення суду першої інстанції від 02 вересня 2015 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності набрало законної сили.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року за нововиявленими обставинами. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2015 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та зобов'язання вчинити дію - відмовлено (а.с.208-210, т.2).
Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року залишено без змін (а.с.221, т.2).
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу п. 8 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.
В порядку визначеному ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положення ст.150 ЖК УРСРгромадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів сім'ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. А в силу ст. 155 ЖК УРСР жилі будинки (квартри), що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучені, власника не може бути позбавлено права користування жилим будником (квартирою), крім випадків встановлених законодавством Союзу РСР та Української РСР.
Отже, враховуючи, що предметом даної справи є вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та членів її родини у зв'язку з припиненням права власності останньої і набуттям позивачем права власності на це житлове приміщення, яке ним набуто в порядку примусової реалізації майна ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні, то всі судові рішення у даній справі ґрунтувались на судових рішеннях, які були ухвалені у цивільній справі №759/13280/13-ц щодо оскарження результатів проведення прилюдних торгів з примусової реалізації майна боржника ОСОБА_1 .
По справі встановлено, що постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №759/13280/13-ц залишено без змін рішення апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, ПП «СП «Юстиція», ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ «Креді Агріколь Банк», про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та акта про реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що наведені вище обставини є нововиявленими у розумінні п.3 ч.2 ст. 423 ЦПК України, оскільки за судовим рішення, яке набрало законної сили, заявник ОСОБА_2 є власником квартири по АДРЕСА_5 і його право власності вважається набутим правомірно.
При цьому колегія суддів враховує, що на підтвердження набуття позивачем права власності на квартиру в порядку придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, на ім'я позивача було видано свідоцтво від 25 вересня 2013 року та здійснено державну реєстрацію (а.с.3, т.1). Свідоцтво є документом на підтвердження здійсненого правочину з купівлі-продажу вчиненого на прилюдних торгах, сам правочин оспорювався, однак не визнаний недійсним, судовим рішення відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтва недійсним. Таким чином, на час розгляду даної справи, відсутні правові підстави для сумнівів щодо правомірності набуття позивачем права власності на спірну квартиру.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року по часу постановлення не могло бути і не було підставою для ухвалення рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року, є безпідставними, оскільки кожне із вказаних вище судових рішень неодноразово було предметом перегляду судами різних інстанцій та за остаточним судовим рішенням заявник ОСОБА_2 правомірно набув у власність квартиру по АДРЕСА_5 з 2013 року.
Власник житлового будинку, квартири згідно зі ст.ст.383, 391 ЦК України має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідачами в ході розгляду справи визнаються обставини їх проживання у спірній квартири, які пояснюються тривалим судовим розглядом справ. Разом з тим, у зв'язку із здійсненням примусової реалізації майна належного ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, припиняється її право власності і, відповідно, всі права власника, а саме володіння, користування і розпорядження даним майном. Разом з припиненням прав власника, права членів його сім'ї, які є похідними від прав власника, також припиняються, а тому відповідачі займають спірне житлове приміщення без відповідних правових підстав.
Виходячи з положень чинного законодавства права власника є привалюючими, на відміну від інших осіб власник має монопольне право здійснювати правомочності, незалежно від волі інших осіб. Проживання та реєстрація сторонніх осіб в квартирі є перешкодою для власника здійснювати свої передбачені законом права власника, що дає підстави для задоволення позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщення, а застосовані судом заходи виселення відповідачів і вселення позивача, є способом усунення перешкод останнього у здійсненні ним прав користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, приймаючи до уваги порушення відповідачами права позивача на володіння, користування і розпорядження квартирою, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_2 про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами підлягає задоволенню, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року - скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, які є обгрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону на реалізацію нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була реалізована в ході виконавчого провадження про стягнення заборгованості, а не в порядку реалізації предмета застави чи іпотеки, і здійснені виконавчі дії не визнані незаконними, тобто є правомірними.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і позовні вимоги ОСОБА_2 задовольняє, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 247 грн 25 коп., з кожної окремо.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами - задовольнити.
Скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 247 грн 25 коп., з кожної окремо.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: