ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 вересня 2021 року м. Київ № 640/503/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
пропро визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-62513-17 від 20.05.2019 та стягнути на користь позивача витрати понесені по сплаті судового збору.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що фактично не займався підприємницькою діяльністю, рахунок в банку був закритий за рішенням самого банку у січні 2012 року, а в період нарахування контролюючим органом недоїмки з січня 2017 року по березень 2019 року ОСОБА_1 був найманим працівником, а тому не був платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представником відповідача відзиву на позовну заяву не подано, заяв та клопотань до суду не надходило, причини не подання відзиву на позовну заяву суду не відомі.
Згідно із частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги наведене суд вирішує спір по суті за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.03.2008 та припинив свою діяльність на підставі самостійного рішення 25.08.2020 номер запису: 2000660060001017272.
ГУ ДПС у м. Києві 20.05.2019 сформовнао вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-62513-17, якою повідомляється позивача про наявність боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. станом на 21.05.2020 та вимагається сплатити таку недоїмку протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі -ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.20013 року №755-IV (далі - Закон №755-IV), в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із положеннями пункту 2 частини 4 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Аналіз наведеного дає суду підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року №440/2149/19.
Відповідно до довідки вих. №9 від 12.08.2020 позивач з січня 2017 року по квітень 2019 року включно працював на посаді адвоката у ТОВ «Юридична фірма «П.Р.С.» та за нього підприємством сплачувався єдиний соціальний внесок.
Згідно із наданою позивачем довідкою Форми ОК-7 Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у період з 2017 по 2020 рік за ОСОБА_1 як найманого працівника сплачувався єдиний внесок, який, в свою чергу, врахований для пенсії.
Зазначене дає суду підстави дійти до висновку, що ОСОБА_1 у період нарахування контролюючим органом недоїмки мав трудові відносини як найманий працівник, із заробітної плати якого відраховувались податки та й, відповідно, єдиний внесок.
Таким чином, приймаючи до уваги те, позивач у період нарахування контролюючим органом недоїмки мав трудові відносини як найманий працівник, що підтверджується довідкою Форми ОК-7, він є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягнута за рахунок його сплати роботодавцем, що в свою чергу, виключає наявність правових підстав для подвійної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Доказів зворотного відповідачем до суду не надано.
Також, суд відмічає, що позивачем надано до суду копії декількох вимог із ідентичним номером, датою прийняття контролюючим органом та сумою недоїмки, проте з відмінним періодом визначення такої недоїмки та повідомлено, що такі документи отримані безпосередньо на адвокатський запит від ГУ ДПСВ у м. Києві. Разом з цим, представником відповідача жодних пояснень щодо вказаного до суду не надано. Водночас, суд звертає увагу, що наведене не є визначальним для вирішення спору по суті, наявні матеріали справи є достатніми для прийняття рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги наведене суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що останнє є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають до задоволення.
Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань із відповідача.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-62513-17 від 20.05.2019, прийняту Головним управління Державної податкової служби у місті Києві.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева