1/1499
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 вересня 2021 року м. Київ № 640/2381/21
Окружний адміністративний суду міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справ
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) видану Головним управлінням ДПС у місті Києві від 08 травня 2019 року № Ф-62235-17У.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень неправомірного рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувана податкова вимога є протиправною, оскільки ним давно припинено діяльність як фізичної особи- підприємця.
Позивачем зазначено, що з 2002 року він працював як найманий працівник, більш того, з 04.06.2002 року йому призначено пенсію за вислугою років.
Крім того, позивач зазначає, що не являється платником єдиного податку, оскільки відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.01.2021 року відомості про позивача як про фізичну особу - підприємця відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з доводами викладеними в позові Головним управлінням ДПС у м. Києві 12.04.2021 року подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого податковим органом щодо задоволення позовних вимог заперечено.
Відповідачем зазначено, що згідно відомостей інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві позивач перебуває на обліку як фізична особа - підприємець, а тому, незалежно від факту отримання прибутку зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок.
Крім того, податковим органом зазначено, що з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску, однак такі відомості щодо позивача в ЄДР відсутні.
Також, до Окружного адміністративного суду міста Києва 23.04.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року № Ф-62235-17У, якою, відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, зобов'язано позивача сплатити недоїмку у сумі 21 030, 90 грн.
Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закону №2464-VІ).
Відповідно до пункту 4 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Закону України № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункти 1 та 4 частини другої статті 6 Закону України № 2464-VI).
Частиною другою статті 9 Закону України №2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, а частиною 8 цієї статті - що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною одинадцятою статті 9 Закону України № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI зазначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Таким чином, Законом передбачений обов'язок фізичної особи - підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.
З огляду на викладене, з 01 січня 2017 року позивач, перебуваючи на обліку у контролюючому органі як фізична особа - підприємець та будучи платником єдиного внеску, зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок, у розмірі, встановленому статтею 8 Закону №2464-VI, навіть у разі відсутності здійснення підприємницької діяльності.
Разом з тим, суд зауважує, що важливою умовою для нарахування та сплати єдиного внеску у цьому випадку є наявність діючого статусу фізичної особи-підприємця.
Процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон України №755-IV).
Згідно пункту 4 частини першої статті 1 цього Закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Пунктом сьомим частини 1 зазначеної правової норми закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Частиною восьмою цієї правової норми передбачено, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI (далі - Закон України № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 цього Розділу у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон України №3384-VI) викладено в наступній редакції: "Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.
Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру."
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Закону України № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, наведеними положеннями Закону України №755-IV закріплено, що інформація про всі юридичні особи та фізичні особи - підприємці незалежно від дати їх реєстрації підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру.
Як вбачається з матерів справи, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутня інформація про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою - підприємцем.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується факт реєстрації позивача, як фізичної особи - підприємця та, як наслідок, наявність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, ГУ ДПС у м. Києві приймаючи оскаржувану вимогу, діяло поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) видану Головним управлінням ДПС у місті Києві від 08 травня 2019 року № Ф-62235-17У.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова