125/2044/20
2/125/639/2020
15.09.2021 року м. Бар
Барський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого, судді Хитрука В.М.
за участі секретаря судового засідання Шарапанівської І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
Свої вимоги до суду позивач ОСОБА_1 мотивувала тим, що від спільного проживання з відповідачем в них народилася дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час вони з відповідачем разом не проживають, дитина знаходиться на утриманні матері та проживає з нею. Відповідач відмовляється добровільно надавати допомогу на утримання дитини. А тому, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частки зі всіх видів його доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду i до досягнення дитиною повноліття.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, надала суду письмову заяву, в якій зазначила, що свої позовні вимоги підтримує повністю та наполягає на їх задоволенні, просила справу розглянути без її участі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 23.04.2021, 23.07.2021, 15.09.2021 року не з'явився, надав суду заяву, в якій просив справу слуханням відкласти, оскільки він перебуває на роботі в Польщі.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. (Постанова КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.)
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши наявні у справі матеріали та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Матеріалами справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Барського районного суду Вінницької області від 27.08.2020 року розірвано.
Сторони є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження.
Згідно довідки Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області № 585 від 25.11.2020 року, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на утриманні матері.
Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, батько або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 11 ЗУ «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно ч. 1ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 1 статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
В частині 3 статті 181 СК України зазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька або у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Зважаючи на положення ст. 141, 180-182 СК України, зокрема про солідарний обов'язок батьків на утримання неповнолітньої дитини та те, що відповідач інших утриманців не має, добровільно не надає матеріальної допомоги дитині, суд вважає, що з відповідача слід стягувати на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь держави 840,80 грн. судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. 80, 84, 141, 179, 180-183, 185 СК України, керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-81,137, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд, -
ВИРIШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 жительки АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 15.12.2020 року i до її повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Барський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Суддя: