14 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 639/1547/18
провадження №22-ц/818/3186/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,
треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, Департамент реєстрації Харківської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, Департамент реєстрації Харківської міської ради, про визнання недійсним договору дарування частки квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Жилкомсервіс», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, Департамент реєстрації Харківської міської ради, про визнання договору дарування частини квартири недійсним
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року у складі судді Єрмоленко В.Б.,-
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати недійсним договір дарування 42/100 часток спірної квартири, що належала ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 від 28 травня 2014 року, застосувавши наслідки недійсності договору, зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради внести запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації 42/100 частин кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , внести запис про поновлення права власності на вказану частину квартири за ОСОБА_3
30.04.2018 року відповідач ОСОБА_7 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства (надалі КП) «Жилкомсервіс», в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати договір дарування недійсним, зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради внести запис у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування права власності на частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , внести запис про поновлення права власності за ОСОБА_3 , визнати незаконним документ, та таким, що не відповідає вимогам законодавства, а саме довідку № 416-5, видану дільницею № 43 КП «Жилкомсервіс» 27.05.2014, яка була надана для посвідчення договору дарування частки квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року у задоволенні первісних та зустрічних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Вказує, що судом неодноразово відмовлялося їй у доступі до правосуддя, оскільки двічі відмовлялося у прийнятті зустрічної позовної заяви. В рішенні суду не зазначено стислого викладу позиції та обставин ОСОБА_3 за уточнюючою зустрічною позовною заявою, судом не взяті обставини, на які ОСОБА_3 посилалася в позовах та поясненнях, і на обґрунтування яких надавала докази, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.
Судом не було враховано, що зміна місця проживання ОСОБА_3 була вимушеною та не може виключати фіктивній договору-дарування від 28.05.2014 року. Також, відмовляючи у визнанні фіктивною довідки № 416-5, виданої дільницею № 43 КП «Жилкомсервіс» 27.05.2014 року, судом не враховано, що вказана довідка стала підставою порушення прав неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , який як член сім'ї своєї матері мав право проживати з нею.
Крім того, суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 знали про те, що в квартирі АДРЕСА_1 на дату укладення договору дарування та договору купівлі-продажу була зареєстрована та проживала неповнолітня дитина. В рішенні суду не мотивовано у зв'язку з чим не застосовані правові норми, на які посилалася ОСОБА_7 у своїй уточнюючий позовній заяві.
ОСОБА_7 стверджує, що нею доведено проживання у спірній квартирі АДРЕСА_1 належними доказами до укладення договору дарування та після його укладення, до кінця жовтня 2015 року, але суд не надав належної правової оцінки наданим доказам.
Також, посилається на те, що мотивом укладення договору дарування 42/100 часток та договору купівлі-продажу 58/100 часток квартири від 28.05.2014 року є приховання від банку майна від звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 6769624 від 29.08.2008 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ввели в оману ОСОБА_3 з приводу того, що переоформлення 42/100 часток спірної квартири на його довірену особу не вплине на право власності ОСОБА_3 , на підтвердження цього була надана довіреність на ім'я ОСОБА_3 , яка була у подальшому скасована. У дійсності у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було реальних намірів до настання правових наслідків, ключи та грошові кошти сторонами правочинів не передавалися, комунальні платежі сплачувалися ОСОБА_3 , остання разом з сином продовжувала проживати у спірній квартирі, новий власник у спірній квартирі ніколи не проживав та не вселявся, чоловік ОСОБА_2 надав нотаріальну згоду про те, що правочин вчиняється не в інтересах сім'ї.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги.
Вказує, що судом не було взято до уваги письмові докази - протоколи опитування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з яких убачається, що позивач разом з матір'ю ОСОБА_7 в кв. АДРЕСА_1 , необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про визнання обов'язковою явки відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Зазначає, що суд вважав встановленими ті обставини, які не доведені, адже позивачем надані докази сплати комунальних платежів за спірну квартиру протягом 2015 року, звернення ОСОБА_7 з питання оформлення субсидії за адресою спірної квартири, що підтверджує проживання позивача протягом 2015 року по АДРЕСА_1 .
Посилається на помилковість висновку суду про те, що права позивача на користування спірною квартирою не порушено, оскільки його мати - ОСОБА_7 має іншу нерухомість. Стверджує, що внаслідок укладення договору дарування він разом з матір'ю був змушений виїхати з квартири АДРЕСА_1 в жовтні 2017 року, після чого відповідачем ОСОБА_4 було змінено замки в квартирі. Позивач вказує, що він житлом не забезпечений, змушений був проживати у своєї баби.
Відповідачем ОСОБА_4 надано відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , якими відповідач просить залишити без задоволення апеляційна скарги, посилаючись на те, що доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та гне впливають на правильність рішення суду.
Вказує на відсутність доказів тиску ОСОБА_4 на ОСОБА_7 , остання самостійно готувала та підписувала свої документи при укладанні договору дарування частини квартири між нею та ОСОБА_2 , у матеріалах справи наявні всі необхідні докази, на підставі яких ухвалене законне та обґрунтоване рішення. ОСОБА_3 не порушила права своєї дитини, надала йому інше житло, де зараз проживає позивач
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_7 - не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не доведено порушеного права неповнолітнього при укладенні договору відчуження частини квартири, в якій позивач був зареєстрований. Посилання представників ОСОБА_1 і ОСОБА_10 на те, що ОСОБА_1 зі слів допитаних ними свідків проживав у квартирі АДРЕСА_1 суд вважав таким, що не має правового значення, оскільки позивач самостійно скористувався своїм правом та змінив своє місце мешкання.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що довідка про склад сім'ї № 416-5, яка видана дільницею № 43 КП «Жилкомсервіс» 27.05.2014, не є актом правозастосування і має виключно інформативний характер, а тому судовому оскарженню не підлягає. Дії працівників КП «Жилкомсервіс» щодо видачі довідки незалежно від відомостей, які в ній зазначені, жодним чином не впливають на право користування неповнолітньою дитиною житловим приміщенням та не перешкоджають здійсненню цього права, як і не свідчать про його виникнення чи припинення. Суд вважав, що такі дії не позбавили позивача ОСОБА_1 можливості здійснювати (реалізувати) право користування житловим приміщенням, а також не свідчали про невизнання чи оспорювання цього права. Посилався на те, що позивач ОСОБА_7 не надала суду доказів того, що ОСОБА_4 або ОСОБА_2 ввели її в оману і при укладенні договору вона діяла під впливом обману. Нерухоме майно за спірним договором було передано дарувальником і прийнято обдарованим та зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 28.05.2014, яка як власник в подальшому здійснювала відповідні розпорядчі дії, а саме оформила довіреність на ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з питань замовлення, оформлення та отримання будь-яких документів на належну їй квартиру та з питань управління, користування та розпорядження, з правом вільного доступу до квартири , 02.07.2014 скасувала зазначену довіреність, 02.07.2014 склала аналогічну довіреність на ім'я ОСОБА_4 , а відтак, суд вважав встановленим, що обдарована прагнула настання певних правових наслідків.
Такі висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі - продажу від 15.03.2007, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М., ОСОБА_3 набула у власність 42/100 часток двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 22-24).
Інші 58/100 часток квартири згідно договору купівлі-продажу від 01.10.2007, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.А., належали на праві власності ОСОБА_4 ( т. 1 а.с. 31-32).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.11.2011 року договір міни від 14 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнаний недійсним, ОСОБА_7 повернуто у власність 42/100 часток квартири АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 25-27)
З 12.12.2012 в квартирі зареєстрована ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 14-17).
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 14.01.2016 стягнута з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 6769624 від 29.08.2008 року в загальному розмірі 66 066,23 доларів США та 405 303,94 грн. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за основною сумою кредиту за кредитним договором № 6769624 від 29.08.2008 року в загальному розмірі 39 294,27 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - будівлю, реєстраційний номер 5338312, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_4 шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. ( т. 3 а.с.213-217) .
Ухвалою суду від 03.11.2015, в порядку забезпечення позову, накладено арешт в межах суми позову ПАТ «ПУМБ» та оголошено заборону щодо відчуження житлового будинку з надвірними АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 20.12.2007, нежитлових приміщень у житловому будинку літ.Б-2 по АДРЕСА_1 , власникам яких є ОСОБА_3 за договором дарування від 03.10.2008 ( т. 3 а.с. 210).
Згідно договору дарування від 28.05.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н.О. за реєстровим № 2017, ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняла в дар 42/100 частки двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При укладанні договору дарувальник стверджував, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу та насильства, прав у третіх осіб, в тому числі малолітніх та неповнолітніх, як в межах, так і за межами України, немає. У присутності нотаріуса дарувальник та обдарована стверджували, що розуміють значення і умови договору та його правові наслідки для кожної зі сторін, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення як сторін за договором є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину (п. 3 договору). Дарувальник свідчила та гарантувала, що предмет договору не є спільною сумісною власністю, нерухоме майно, що відчужується придбано ним за власні кошти, оскільки на час його придбання у шлюбі він не перебував, однією сім'єю ні з ким без реєстрації шлюбу не проживав ( т. 1 а.с. 10-11).
Дільницею № 43 КП «Жилкомсервіс» 27.05.2014 року видано довідку про склад сім'ї 416-5 про те, що у кв. АДРЕСА_1 зареєстрована та мешкає тільки ОСОБА_3 ( т. 1 а.с. 62).
Висновком експерта від 31.03.2021 року № СЕ-19/121-21/5555-ДД встановлено, що всі зображення бланку довідки № 416-5 від 27.05.2014, виданої дільницею № 43 Жовтневої філії КП «Жилкомсервіс» м. Харкова на ім'я ОСОБА_3 , нанесені за допомогою кольорового знакодрукуючого пристрою зі струменевим способом друку. Зображення відбитків прямокутного штампу та овальної печатки дільниці № 43 Жовтневої філії КП «Жилкомсервіс» м. Харкова на довідці № 416-5 від 2.05.2014, відтворене за допомогою кольорового знакодрукуючого пристрою зі струменевим способом друку, а не нанесене кліше штампа (т. 3 а.с. 130-134)
Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що станом на час укладення оспорювання договору дарування в кватирі АДРЕСА_1 разом із матір'ю ОСОБА_3 був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_1 . З 27.10.2015 року позивач зареєстрований за іншою адресою у квартирі своєї бабусі.
Позов мотивовано тим, що 42/100 частин спірної квартири придбана матір'ю ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 15.03.2007 року, в квартирі був зареєстрований позивач з матір'ю з 07.07.2012 року, обидва зняті з реєстрації. У квітні 2017 року позивачу виповнилось 18 років та при вступу до інституту з'ясувалось, що майже три роки спірна квартира була його місцем реєстрації, мати свою частину квартири передала у 2014 році ОСОБА_2 за договором дарування. Посилається на те, що згоди та дозволу Управління у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради не було надано, а згідно представленої нотаріусу при посвідченні договору дарування довідки КП «Жилкомсервіс» він не був зареєстрований в квартирі. Вважає за таких обставин при вчиненні правочину були порушені його права та інтереси. Крім того, зазначає, що зі слів матері відомо, що до підписання договору дарування на неї здійснював тиск ОСОБА_4 , якому належало 58/100 частин цієї квартири. Вважає, що не пропустив строк звернення до суду, оскільки досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , позов пред'явив 27.03.2018 року.
Тобто, предметом первісного позову є визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що він укладений без надання дозволу органу опіки та піклування, оскільки у будинку зареєстрована малолітня дитина.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог суд першої інстанції, виходив з того, що дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування не призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вказаною квартирою.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до правил статей 203, 215 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Відповідно до частини другою статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, провадження № 61-6301св18.
Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуженння здійснюється батьками або особами, які їх замінюють.
Колегія суддів вважає встановленим, що на момент укладення оспорюваного договору позивач був неповнолітнім, досяг повних 14 років, постійно проживав та був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , не вибував зі спірного житла за іншою адресою. ОСОБА_7 є матір'ю ОСОБА_1 , який на час укладення договору дарування був неповнолітнім, тобто мала обов'язок утримувати та забезпечувати неповнолітнього сина. Тому, для укладення оспорюваного договору дарування частини квартири потрібно було отримати згоду органу опіки і піклування, яка ОСОБА_7 одержана не була.
Натомість при укладенні оспорюваного договору нотаріусу було надано довідку КП «Жилкомсервіс» дільниці № 43 від 27.05.2014 року, відомості в якій щодо зареєстрованих осіб не відповідають фактичним обставинам справи.
Одночасно з цим, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконною довідки № 416-5, яка видана дільницею № 43 КП «Жилкомсервіс» від 27.05.2014 року з тих підстав, що вказаний документ не є актом правозастосування і має виключно інформативний характер, а тому судовому оскарженню не підлягає.
Використання довідки КП «Жилковмсервіс» з відомостями про відсутність зареєстрованих неповнолітніх осіб в квартирі АДРЕСА_1 , отриманої напередодні укладення договору дарування свідчить про порушення права неповнолітнього та його законних інтересів з боку матері, яка, діючи всупереч інтересам неповнолітнього сина, неправомірно позбавила його права користування житловим приміщенням, у якому він постійно проживав.
Колегія суддів вважає що отримання відомостей про відсутність реєстрації неповнолітнього ОСОБА_1 та укриття факту наявності у нього права користування квартирою було зроблено з метою уникнути звернення до органу опіки та піклування про надання дозволу на відчуження частини квартири шляхом дарування сторонній особі.
Позивач був зареєстрований та проживав у спірному житлі станом на час укладення спірного правочину та до 27.10.2015 року, після чого був зареєстрований за іншою адресою.
Колегія суддів вважає, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам ОСОБА_1 , який на той час був неповнолітнім, оскільки позбавив його права користування житловим приміщенням, порушив гарантії збереження прав дитини на житло. Доказів наявності у позивача ОСОБА_1 станом на день укладення правочину такого житла матеріали справи не містять.
Той факт, що протягом майже 1,5 року після укладення оспорюваного договору позивач ОСОБА_1 проживав у спірній квартирі свідчить про відсутність у нього станом на травень 2014 року іншого житла.
Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 у жовтні 2015 року добровільно змінив місце свого мешкання не спростовують доводи позивача, що будучи неповнолітнім станом на час укладення договору дарування, він не мав іншого житла.
Колегія суддів вважає, що правочин дарування частини квартири обмежив права та законні інтереси позивача на житло та завдав істотної шкоди його інтересам, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання його недійсним обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Одночасно з цим не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання Департаменту реєстрації Харківської міської ради внести запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації 42/100 частин кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , внести запис про поновлення права власності на вказану частину квартири за ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п'ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
Визнання недійсним договору є підставою для звернення заінтересованої особи із заявою про внесення відповідних даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Колегія суддів вважає хибним твердження сторони відповідача про наявність правових підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності, що є підставою для відмови у позові ОСОБА_1 , враховуючи наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), зокрема і до вимог про визнання правочину недійсним, оскільки ця вимога не входить до переліку вимог до яких, відповідно до ст. 258 ЦК України застосовується спеціальна позовна давність.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.
У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (ч. 4 ст. 261 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має особа, яка досягла вісімнадцять років (повноліття).
ОСОБА_1 станом на час укладення спірної угоди був неповнолітнім, досяг повноліття лише у квітні 2017 року, а в березні 2018 року звернувся до суду з позовними вимогами про визнання спірного договору дарування недійсним. Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності відсутні.
Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_7 під впливом ОСОБА_4 підписала договір дарування належних їй 42/100 часток квартири в якості відступного, за домовленістю з ним, оскільки ОСОБА_4 29.08.2008 виступив майновим поручителем за договором іпотеки на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_3 перед ЗАТ «ПУМБ». В подальшому, у неї не було можливості сплачувати кредит і Банком звернуто стягнення на будинок ОСОБА_4 . Виходячи з обоюдної відповідальності за позовом ПАТ «ПУМБ» була домовленість з ОСОБА_4 , що ОСОБА_3 безкоштовно передасть належні їй 42/100 частки квартири його довіреній особі- ОСОБА_2 . Посилається на те, що у січні 2016 судом ухвалено рішення про задоволення позову ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , видані виконавчі листи, які пред'явлені до примусового виконання. За попередньою взаємною домовленістю з ОСОБА_4 , у разі задоволення позову Банку, він своїм будинком погашає заборгованість за кредитним договором ОСОБА_3 16.06.2017 право власності на іпотечне майно-будинок по АДРЕСА_3 , що належав ОСОБА_4 було зареєстровано за новим власником-ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк». Всі ці дії ОСОБА_4 здійснив без її участі незаконно, оскільки її борг відокремили від забезпечення -предмета іпотеки, таким чином, ОСОБА_4 позбавив її забезпечення виконання зобов'язань на суму заборгованості -59 539,29 доларів США. Про факт відсутності предмета іпотеки, як забезпечення зобов'язань перед Банком стало відомо 02.11.2017 з отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а про факт подання нотаріусу довідки КП «Жилкомсервіс» про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_5 , в якій не вказала неповнолітня дитини ОСОБА_1 дізналась 27.02.2018 року.
Предметом спору зустрічного позову є визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що він вчинений під впливом обману, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування нерухомого майна.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути визнаний фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність наявності ознак фіктивного правочину.
Державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 , надання та скасування нею довіреностей на розпорядження подарованим майном свідчить про настання наслідків, передбачених договором дарування.
З врахуванням викладених обставин та положень статті 234 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір дарування 42/100 частин квартири АДРЕСА_1 від 28 травня 2014 року не має ознак фіктивного, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог в цій частині.
Щодо доводів ОСОБА_7 про вчинення правочину під впливом обману, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність підстав для визнання договору дарування недійсним.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду (ст.13 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Позивачем ОСОБА_7 не доведено наявність умислу з певним спрямуванням волі у відповідачів ОСОБА_4 або ОСОБА_2 , а також їх обізнаність про те, що оспорюваний договір укладається саме з метою приховання цього майна від звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргу за кредитним договором №6769624 від 29.08.2008 року.
42/100 часток квартири АДРЕСА_6 на час укладення оспорюваного договору не знаходилося у ПАТ «ПУМБ» в заставі, не перебувало під обтяженням, належало ОСОБА_3 . Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено за договором іпотеки між Банком і ОСОБА_4 будівлею, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 і належала відповідачу ОСОБА_4 , як майновому поручителю, та на яке звернуто стягнення. Таким чином, вимоги Банку до ОСОБА_3 не забезпечувались іпотекою квартири АДРЕСА_1 , та квартира не знаходилась під арештом.
За таких обставин, колегія суддів вважає недоведеною ту обставину, до договір дарування був укладений ОСОБА_3 під впливом обману, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Виходячи із встановлених обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність зустрічного позову, у зв'язку з чим позовна давність, про сплив якої зазначено відповідачами - не застосовується.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 з ухваленням нового про часткове задоволення його позовних вимог про визнання договору дарування 42/100 часток квартири АДРЕСА_1 , що укладений 28 травня 2014 року - недійсним.
В решті позовних вимог колегія суддів відмовляє. В іншій частині судове рішення залишає без змін.
Відповідно до вимог ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141, п. п. «б», «в» ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судового збору та з урахування часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , вважає за необхідне ,стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 352,40 грн та за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 528,60 грн, а всього 881 грн, тобто по 294 грн, з кожного.
Керуючись ст.ст. 367,368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року - скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна, Департамент реєстрації Харківської міської ради, про визнання недійсним договору дарування частини квартири.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати договір дарування 42/100 часток квартири АДРЕСА_1 , що укладений 28 травня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. та зареєстрований за № 2017 - недійсним.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 294 (двісті дев'яносто чотири) грн. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 22 вересня 2021 року.