23 вересня 2021 року
м.Харків
справа № 953/11557/20
провадження № 22-ц/818/4970/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого : Хорошевського О.М.
суддів колегії: Бурлака І.В. Яцини В.Б.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Державне казначейство в Харківській області
третя особа - Харківська місцева прокуратура № 2, Київський ВП ГУНП в Харківській області
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року, постановлену суддею Садовським К. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства в Харківській області, треті особи Харківська місцева прокуратура № 2, Київський ВП ГУНП в Харківській області про стягнення моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив стягнути з держави в особі Державного казначейства в Харківській області 150000 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 07 вересня 1996 року прокуратурою Київського району м. Харкова була порушена кримінальна справа за фактом заподіяння гр. ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 102 КК України (редакція 1960 р.). Досудове розслідування проводилось на той час СВ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області. 04 серпня 1996 року йому, ОСОБА_1 , було пред'явлене обвинувачення за ст. 102 КК України. Після проведення комісійної судово-медичної експертизи, що була призначена слідчим за його клопотанням, усі обвинувачення були з нього зняті, а слідчий СВ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області Тимошко В.В. закрив кримінальну справу за п.2 ст. 6 КК України у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 102 КК України. Позивач вказує, що більше ніж півтора роки до нього був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, що завдавало йому «дискомфорт» та моральні страждання, так як його звичайний життєвий уклад був порушений. Він втратив спокій та сон, відчував страждання внаслідок хвилювання його близьких та почав вживати заспокійливі препарати. На той час він займався приватною юридичною практикою та розумів, що внаслідок наявності в нього судимості, він втратить можливість її здійснювати. Завдану йому моральну шкоду він оцінює в 150000 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скаувати та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд не дослідив всіх обставин справи та не встановив ступінь моральної шкоди спричиненої позивачу. Апелянт наголошує, що його 3 роки намагалися притягнути до кримінальної відповідальності, що є незаконним. Вказані незаконні дії спричинили душевні страждання, порушили спокій та забрали частину життя.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області Нестеренко І.С. просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зауважує, що Головне управління є неналежним відповідачем, будь-якої шкоди позивачу не спричиняло. Держава бере участь у розгляді справи через органи державної влади діями якого спричинено або завдано шкоду.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди, оскільки жодного доказу обставинам її заподіяння за фактом подій, які відбулись більше ніж 20 років потому, суду надано не було. Пояснення самого ОСОБА_1 , який був допитаний в якості свідка, суд відхиляє, оскільки позивач є особою, яка особисто заінтересована у результаті розгляду даної справи.
Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Розглядом справи встановлено, що в липні 1996 року прокуратурою Київського району м. Харкова була порушена кримінальна справа № 61961601 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 102 КК України (редакція 1960 р.), тобто умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження. Інформацію про точну дату прийняття постанови про порушення кримінальної справи матеріали цивільної справи не містять.
Органом досудового розслідування було встановлено, що 11.07.1996 року у дворі будинку АДРЕСА_1 між громадянами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 один удар кулаком у обличчя, від чого ОСОБА_2 впав. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 5957 від 16.08.1996 р. гр. ОСОБА_2 внаслідок цієї події були завдані тілесні ушкодження, що відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що викликали тривалий розлад здоров'я потерпілого.
Попереднє розслідування проводилось на той час СВ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області.
04 серпня 1996 року в межах вказаної кримінальної справи, гр. ОСОБА_1 було пред'явлене обвинувачення за ст. 102 КК України.
Постановою слідчого СВ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області Тимошко В.В. від 28.09.1999 року кримінальна справа № 61961601 була закрита на підставі п.2 ст. 6 КК України у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 102 КК України.
Підставою для закриття кримінальної справи стали висновки комісійної судово-медичної експертизи № 52 від 27.03.1998 р., згідно яких у гр. ОСОБА_2 у зв'язку із подіями 11.07.1996 р. мають місце не середньої тяжкості тілесні ушкодження, а легкі, у зв'язку із чим слідчий дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки іншого складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 106 КК України, який відноситься до справ приватного обвинувачення и попереднє розслідування по яких не проводиться.
Також судом встановлено, що до обвинуваченого ОСОБА_1 в ході розслідування кримінальної справи № 61961601 був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, який був скасований постановою слідчого Тимошко В.В. від 28.09.1999 р. Точну дату початку його застосування до ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності зазавдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що його протягом трьох років намагались притягнути до кримінальної відповідальності, чим завдали йому суттєвих моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих та професійних зв'язків.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Оскільки позивачем невірно визначено відповідача (особу яка є заподіювачем шкоди) судова колегія позбавлена можливості перевірити доведеність позовних вимог, тому наразі відсутні підстави для вирішення питання щодо обґрунтованості позовних вимог.
Судова колегія зауважує, що відшкодування шкоди здійснюється державою в особі органу який її завдав або спричинив, шляхом безспірного списання коштів з Казначейського рахунку.
Пунктом 1 частини 1 ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Згідно з частиною 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року - змінити з підстав викладених у мотивувальній частині постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в п.2.ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.М.Хорошевський
Судді І.В.Бурлака
В.Б.Яцина
Повний текст постанови складено 23.09.2021