ІМЕНЕМ України
22 вересня 2021 року
м. Харків
Справа № 620/1006/18
Провадження № 22-ц/818/4972/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Хорошевського О.М.
суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката - Удовіченко Ігоря Олексійовича на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 13 травня 2021 року, постановлене суддею Яценко Є.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення позики та сплати процентів,
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 позику в сумі 50 000,00 грн., проценти за користування позикою в сумі 62 027,71 грн., а всього на загальну суму 112 027,71 грн., а також сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.04.2008 він надав позику ОСОБА_1 в розмірі 50 000,00 грн., про що було складено розписку, яку підписано сторонами. Боржник зобов'язалася повернути позичені кошти за першою вимогою протягом 10 днів.
Позивач зазначив, що за період користування позикою з 01.04.2008 по 26.10.2018 відповідачу були нараховані проценти на рівні облікової ставки Національного банку України в сумі 62 027,71 грн.
Як стверджує ОСОБА_2 08.09.2018 відповідачу була направлена вимога про повернення грошових коштів в сумі 110 722,92 грн., яку остання отримала 11.09.2018 згідно поштового відправлення. Відповідач на день подання позову до суду грошові кошти не повернула, тому позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 13 травня 2021 року позовні вимоги задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01.04.2008 в сумі 50 000,00 грн., проценти за користування позикою в сумі 62 027,71 грн., сплачений судовий збір в розмірі 1 120,28 грн. та судові витрати пов'язані з проведенням експертиз в сумі 36 136,30 грн., а всього стягнуто 149 284,29 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Удовіченко І.О. просить рішення суду першої інстанції скасувати як не законне і обґрунтоване, таким що не відповідає дійсним обставинам справи та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скарга містить посилання на те, що розписка не містить дати її складання. Позивачем не надано до суду доказів, що розписка складена саме 01.04.2008 року. Вона не може слугувати підтвердженням існування будь-яких договірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки не містить обов'язкових реквізитів, значення яких надає документу статусу розписки, а саме відсутня дата отримання грошей. Коли складено розписку на підтвердження укладення договору позики не з'ясовано та не встановлено.
Також, судом першої інстанції порушено норми процесуального права при призначенні судово-технічної експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія знаходить підстави для її часткового задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, а наявність боргового документа у позивача підтверджує невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення грошових коштів. Судом до цих правовідносин застосовано правила ст.1046 -1049 ЦК України щодо договору позики.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Положеннями частини першої статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво -чи багатосторонніми (договори).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа і залежно від установлених обставин справи робити відповідні правові висновки.
Позивач посилався на те, що 01.04.2008 він надав позику ОСОБА_1 в розмірі 50 000,00 грн., про що було складено розписку, яку підписано сторонами. Боржник зобов'язалася повернути позичені кошти за першою вимогою протягом 10 днів.
Сам факт укладення договору позики та підписання відповідної розписки стороною відповідача не заперечувався.
На підтвердження укладання розписки саме 01.04.2008 було за клопотанням позивача проведено судово-технічну експертизу. На вирішення експертам були поставлені такі питання: «Чи міг бути нанесений рукописний текст наданої на дослідження розписки 01.04.2008? Якщо ні, то яка мінімально та максимально можлива давність нанесення рукописного тексту наданої на дослідження розписки?».
Згідно висновоку експертів Київського науково-дослідного інституту № 6540/20-34/36528-36536/20-34 у наданій на дослідження розписці від імені ОСОБА_1 відсутні ознаки штучного зістарювання документів, виконання розписки у вказану дату 01.04.2008 - не виключається. Рукописні записи у наданій на дослідження розписці виконані раніше листопада 2012 року. Більш точно встановити період виконання досліджуваних записів не представляється можливим.
ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з вимогами про повернення грошових коштів на які остання відповідала, про намір повернути кошти (т. 1 а.с. 54-61).
Тим самим, ОСОБА_1 не заперечувала про наявність боргових зобов'язань перед ОСОБА_2 .
Підписуючи вказаний договір позики відповідачка розуміла його зміст та своїм особистим підписом підтвердила згоду з викладеними в ньому умовами.
Строком та умовами повернення грошових коштів була перша вимога після якої протягом 10 днів ОСОБА_1 зобов'язалась повернути кошти.
Тому, посилання апеляційної скарги про відсутність дати складання розписки не спростовують докази наявності боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 .
Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано зроблено висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 50000,00 грн отриманих у борг за розпискою.
Проте, в повному обсязі погодитись з висновком суду першої інстанції про стягнення позивачем процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в сумі 62 027,71 грн. судова колегія не може.
Розписка складена сторонами не містить дати її складання, що впливає на розмір процентів які підлягають стягненню з відповідачки.
Так, у висновку судово-технічної експертизи зазначено, що розписка була складена раніше листопада 2012 року.
Таким чином, не можна взяти до уваги дату на яку посилається позивач, а саме 01.04.2008, оскільки дата складання розписки відсутня, експертами не встановлена та не доведена.
З урахуванням викладеного, судова колегія доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами за період з 01.04.2008 у сумі 62027,71 грн підлягають частковому задоволенню та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти за користування позикою у сумі 46621,67 грн., що буде відповідати висновкам експертизи щодо часу складання розписки.
Питання судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України, відповідно до частини задоволених позовних вимог.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутих на користь позивача процентів за користування позикою.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката - Удовіченко Ігоря Олексійовича задовольнити частково.
Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 13 травня 2021 року змінити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення на його користь з ОСОБА_1 процентів за користування позикою задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , проценти за користування позикою в сумі 46621,67 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 965,68 грн та судові витрати пов'язані з проведенням експертиз в сумі 31149,49 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги у розмірі 232,53 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню у касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Головуючий О.М. Хорошевський
Судді: І.В. Бурлака
В.Б. Яцина
Повне текст постанови складено 22 вересня 2021 року.