Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 638/10172/21
провадження № 22-ц/818/5230/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,
за участю секретаря - Гармаш К.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: директор Харківського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Харківського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, відшкодування моральної шкоди, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2021 року, постановлену у складі судді Шишкіна О.В., в залі суду в м. Харків,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до директора Харківського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що вже звертався до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства та ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року йому було відмовлено у відкритті провадження та рекомендовано подати позов в порядку передбаченому ЦПК. Зазначає, що звернувся до Дзержинського районного суду, але також було відмовлено у відкритті провадження та роз'яснено, що він має право звернутися в порядку адміністративного судочинства до суду адміністративної юрисдикції. Вважає, що його позбавлено права звернутися до суду й вирішити його позов.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у справі є суб'єктом, який здійснює виконання делегованих повноважень та фінансується з Державного бюджету України, отже заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
У поданому позові ОСОБА_1 просив визнати дії директора Харківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної допомоги такими, що порушують його права, визнати незаконним та скасувати наказ № 1196 від 31.05.2021 року та стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду.
В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції позивач зазначав, що звертався з аналогічним позовом до Харківського окружного адміністративного суду, який 29 червня 2021 року відмовив у відкритті провадження у справі № 520/11354/21, з огляду на те, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 19 КАС України у редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширена на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Оскільки адміністративний суд відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на припис частини п'ятої статті 170 КАС України позивач не зможе реалізувати його право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.
Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Колегією суддів не встановлено порушень норм права Дзержинським районним судом м. Харкова при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, водночас постановлення оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, з урахуванням ухвалення 29.06.2021 року Харківським окружним адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі № 520/11354/21, поставили під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п'ятої статті 170 КАС України апеляційний суд вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.
Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцію права на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з врахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваної ухвали.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 372, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2021 року - скасувати, справу повернути для продовження розгляду.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна