Провадження № 22-ц/803/161/21 Справа № 182/7916/19 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
22 вересня 2021 року м.Кривий Ріг
справа № 182/7916/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивач: ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідач: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року, яке ухвалено суддею Багровою А.Г. у м. Нікополі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 07 лютого 2020 року, -
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування якого зазначила, що в період шлюбу із відповідачем вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , зараз шлюбні відносини між ними припинені, вони мешкають окремо та нею подано позовну заяву про розірвання шлюбу. Усі спроби досягти домовленості про поділ вказаної спільної квартири були марними, а тому позивач просила суд, з урахуванням рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, визначити за позивачем та відповідачем по 1/2 частці в квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи.
Позивач зауважує, що відповідач по справі ухиляється від добровільного вирішення питання щодо визначення часток спірної квартири, не бажає добровільно, нотаріально, оформити частки у спільній сумісній власності. При цьому в суді першої інстанції відповідач не заперечував проти задоволення позову, що судом першої інстанції не було враховано.
Крім того, відповідач по справі фактично не проживає в спірній квартирі, а тягар утримання спільної сумісної власності повністю покладено на позивача, яка сплачує комунальні послуги за відповідача, який не мешкає в спірній квартирі.
Позивач вважає, що її позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 60,61,63, 69,70,71 Сімейного Кодексу України.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Згідно копії спадкової справи № 01/2021, заведеної 04 січня 2021 року після померлої ОСОБА_1 , із заявою про прийняття спадщини після померлої звернувся її син - ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2021 року до участі у справі залучено у якості правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Сторони по справі, будучи належним чином повідомленні про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились.
Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04.06.1997 року.
Згідно договору купівлі-продажу від 21.05.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2753, в період шлюбу сторонами по справі було придбано квартиру АДРЕСА_1 та право власності на вказану квартиру було зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 (а.с.5).
Звертаючись до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя позивач посилалась на те, що нею подано позовну заяву про розірвання шлюбу та усі її спроби досягти домовленості щодо поділу спірної квартири були марними, тому вона просить суд, з урахуванням рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, визначити частки сторін по справі в квартирі АДРЕСА_2 , за кожним.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем по справі не доведено того, що відповідачем були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 , за якою на даний час зареєстрована спірна квартира в цілому.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Пунктом 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18, встанволено, що як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
З урахуванням зазначених вище норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Однак, матеріалами справи не встановлено, що відповідачем були дійсно порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 , за якою на даний час зареєстрована спірна квартира в цілому, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що відповідач по справі ухиляється від добровільного вирішення питання щодо визначення часток спірної квартири, не бажає добровільно, нотаріально, оформити частки у спільній сумісній власності. При цьому в суді першої інстанції відповідач не заперечував проти задоволення позову, що судом першої інстанції не було враховано, оскільки в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а позивачем не надано належних та допустимих доказів, що свідчать про порушення її законних прав. При цьому визнання відповідачем повозу не може бути беззаперечною підставою для його задоволення.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що відповідач по справі фактично не проживає в спірній квартирі, а тягар утримання спільної сумісної власності повністю покладено на позивача, яка сплачує комунальні послуги за відповідача, який не мешкає в спірній квартирі, оскільки позивачем, відповідно до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України, не доведено того, що відповідач по справі фактично не проживає в спірній квартирі та вона несе тягар утримання спільної сумісної власності.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що її позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 60,61,63, 69,70,71 Сімейного Кодексу України, оскільки матеріалами справи не встановлено, що відповідачем були дійсно порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 , за якою на даний час зареєстрована спірна квартира в цілому.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2021 року.
Головуючий:
Судді: