Провадження № 22-ц/803/6819/21 Справа № 210/3658/20 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
23 вересня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони:
позивач- ОСОБА_1
відповідач- Державне промислове підприємство «Кривбаспромводопостачання»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачаДержавного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року, ухваленого суддею Поповим В.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, ( відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, знаходячись на робочому місці 04 листопада 1995 року отримав ушкодження здоров'я у вигляді ушкодження хребта та множинний перелам ребер.
Згідно довідки МСЕК у 1998 році позивачу первинно було встановлено 65% втрати професійної працездатності, а у 1999 році встановлено другу групу інвалідності.
При переогляді 12 березня 2003 року позивачу залишено безстроково другу групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності.
Таким чином, внаслідок нещасного випадку, він змушений тривалий час проходити численні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування, тощо. Оскільки позивачем втрачена професійна працездатність в результаті трудового каліцтва на підприємстві відповідача, тому позивач вважає, що йому завдано моральної шкоди у визначеному ним розмірі без урахування податку з доходів фізичних осіб, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв'язків, позаяк він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, у нього постійно виникають складнощі у зв'язку із загальною слабкістю, втомою, болями, він не може повернутись до повноцінного образу життя, відчуває фізичне страждання, біль, має поганий сон на фоні сильних больових відчуттів, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, дратівливість та почуття страху.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я у розмірі 180 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Стягнуто з Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я у розмірі 180000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнути з Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання'в дохід держави 840 грн. 80 коп. судового збору.
Відповідач,Державне промислове підприємство «Кривбаспромводопостачання», посилаючись на невідповідність судового рішення нормам ст.263 ЦПК України, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 з задоволенні заявлених ним позовних вимог.
При цьому, відповідач зазначає, що суд обмежив право відповідача на участь у судовому засіданні, не взяв до уваги клопотання про відкладення розгляду справи, призначено на 24 березня 2021 року та розглянув справу без участі сторін, порушивши норми п.2 ч.1 ст.223 ЦПК України.
Скаржник вказує на те, що судом не взято до уваги той факт, що ДПП «КПВН» не є стороною даних правовідносин, оскільки п.3 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції від 23.09.1999 року) встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, повинна бути виплачена Фондом соціального страхування від нещасних випадків з сьомого місяця після набрання чинності цим Законом і до 01.01.2003 року згідно з графіком, затвердженим Кабінетом Міністрів України та погодженим з профспілковими об'єднаннями.
Таким чином позов пред'явленого до неналежного відповідача, яким повинен бути Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Також, відповідача зазначив, що відповідно до Акту №Н-2 Форми Н-1 «Про нещасний випадок» від 14.11.1995 року, вид події визначено - падіння решітки, а відтак, нещасний випадок під час якого було травмовано позивача, стався під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, порушення вимог законодавства про охорону праці з боку позивача, тому покладати вину лише на відповідача, неправомірно.
Окрім того, скаржник не погоджується із розміром моральної шкоди, стягнутої з підприємства на користь позивача, який на його думку є необґрунтовано завищеним і на його думку розмір моральної шкоди не може перевищувати 11 000 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач позивач з 23 травня 1995 року перебував у трудових відносинах з КП «Кривбаспромводопостачання», що підтверджується його трудовою книжкою (а.с.12).
04 листопада 1995 року, під час виконання позивачем трудових обов'язків на посаді муляра з ним стався нещасний випадок.
Відповідно до акту №2 про нещасний випадок, який стався із позивачем 04 листопада 1995 року, комісією вказано обставини, за яких стався цей нещасний випадок: 04 листопада 1995 року, за завданням начальника ОСОБА_2 бригада слюсарів виконувала роботу з очищення решіток, встановлених у спеціальному мостовому переході через канал перед насосною станцією. Для маневрування решітками (витяг їх з води та встановлення в робоче положення) використовувався спеціальний кран із захватною балкою, що забезпечував автоматичне зціплення з глибинним затвором при його підйомі і автоматичне розчіплення після посадки в робоче положення. Піднявши з води решітку, забиту сміттям, що пливе каналом, машиніст насосної станції перемістив її до козлового крану з майданчиком-мостиком з якого проводиться очищення решіток. (решітка - вертикальний блок з 2-х решіток. Ширина - 4м., висота - 7м.). Решітка знаходилась у трохи піднятому положенні над рівнем полу та утримувалась автоматичним захватом. При виконанні операції з очистки, за допомогою вил, відбулось самовільне розчіплення захватної балки. Решітка впала на конструкцію козлового крана, травмувавши при цьому ОСОБА_1 . Вид події - падіння решітки. Причини: механічне вироблення захватного пальцю решітки; механічне вироблення в клешнях автоматичного захвату; незадовільна організація робіт (а.с.10-11).
Згідно висновку медико-соціальної експертної комісії позивачу первинно (довідка від 12.02.1998 року) встановлено 65% втрати професійної працездатності та згідно довідки від 12.01.1998 року первинно встановлено другу групу інвалідності.
При переогляді позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково (довідка від 12.03.2003 року) та повторно встановлено другу групу інвалідності безстроково (довідка від 12.03.2003 року) (а.с.7,8,9).
Внаслідок отриманих травм позивач проходить медичні огляди та обстеження, отримує лікування та відновлювальні процедури, що підтверджується виписками з історії хвороби (а.с.13-18).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки трудове каліцтво отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача, тому роботодавецьДПП «Кривбаспромводопостачання» зобов'язаний відшкодувати спричинену позивачу втратою здоров'я моральну шкоду,правові підстави для стягнення якої визначені статтею 440-1 ЦК УРСР.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами сторони відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та не погоджується із доводами скаржника щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Згідно ч.1, 3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Статтею 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1-14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку, вперше позивачу 12.02.1998 року було встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 65% та встановлена друга група інвалідності.
За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід узгоджується з положенням ст.83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та №6-207цс14.
Згідно ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди дорівнює 30000 грн.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що трудове каліцтво позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
При цьому, доводи відповідача про те, що ДПП «Кривбаспромводопостачання» є неналежним відповідачем були предметом розгляду судом першої інстанції і як правильно зазначив суд до виниклих між сторонами правовідносин не підлягають застосуванню норми п.3 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки вони стосуються саме виплат заборгованості потерпілим на виробництві.
Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Доводи відповідача, що суд обмежив його право участі в судовому засіданні, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позиція відповідача була почута судом першої інстанції, оскільки свою позицію підприємство виклало у відзиві на позов, а неявка будь-якого учасника справи за умови його належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Твердження відповідача про наявність вини позивача у нещасному випадку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки це не є підставою для відмови у позові про відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв'язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди, стягнутої судом з підпиємства на користь позивача ОСОБА_1 .
Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, врахував ступінь втрати ним професійної працездатності, вперше 12.02.1998 року в розмірі 65% з встановленням 2-ї групи інвалідності, в подальшому ступінь втрати професійної працездатності зменшився до 60% і залишився незмінним з 12.03.2003 року безстроково, з встановленням 2-ї групи інвалідності, також безстроково,що вказує на незворотність негативних наслідків трудового каліцтва на житті позивача, оскільки відновити своє здоров'я позивач уже не зможе, врахував тривалість перенесених страждань, та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визначив до стягнення компенсацію моральної шкоди у сумі 180 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.
Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди, інші доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідачаДержавного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 23 вересня 2021 року.
Головуючий:
Судді: