Справа № 161/12918/18 Провадження №11-кп/802/340/21 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Категорія:ч.1 ст. 121 КК України Доповідач : ОСОБА_2
23 вересня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018030130000382 від 13.05.2018 про обвинувачення ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2021 року,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Знам'янка Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Знам'янського районного суду Кіровоградської області від 19.11.2010 за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; 18.01.2016 звільненого від відбуття призначеного покарання на підставі ЗУ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення в строк покарання»
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 27 червня 2018 року.
Вироком вирішено цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, який задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп; в частині стягнення матеріальної шкоди позов залишено без розгляду.
Вироком вирішено долю речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння при таких обставинах.
Так, ОСОБА_7 12.05.2018 р, близько 16:00 год., перебуваючи в приміщенні житлового будинку за місцем проживання, а саме в АДРЕСА_2 , під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_10 , діючи з прямим умислом та метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_10 удари гостро-колючим предметом - шилом в грудну клітку з лівої сторони, ліве плече та лівий плечовий суглоб останнього, чим заподіяв йому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого поранення грудної клітки на рівні 5 міжребер'я зліва з підшкірною емфіземою та пораненням лівої легені, що згідно висновку експерта № 384 від 05.06.2018 р. за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, а також наніс ОСОБА_10 множинні, дрібні, округлі рани в ділянці задньої поверхні грудної клітки зліва, лівого плеча, лівого плечового суглобу, на передній поверхні та передньо-боковій поверхні грудної клітки зліва, в ділянці живота зліва, що згідно висновку експерта № 384 від 05.06.2018 р. відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, оскільки для його загоєння необхідний час більше шести діб.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 оскаржує вирок суду у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невірною кваліфікацією кримінального правопорушення вчиненого ОСОБА_7 , неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Так, на переконання захисника, судом не було взято до уваги обставини та докази, що вказують на наявність в діях ОСОБА_7 ознак перебування в момент заподіяння шкоди потерпілому в стані необхідної оборони, та відповідно - правильної кваліфікації дій останнього за ст. 124 КК України. Як ОСОБА_7 , так і свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтверджували, що під час боротьби обвинувачений та потерпілий впали на підлогу, при цьому саме потерпілий, застосовуючи силу щодо ОСОБА_7 , перебував над тілом обвинуваченого зверху в положенні близькому до вертикального, тобто займав більш сприятливе положення для заподіяння шкоди, саме потерпілий наніс першим удар у скроню ОСОБА_7 .
Наведені обставини свідчать, що ОСОБА_7 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_10 , яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров'ю, та розуміючи, що в інший спосіб він не здолає нападника, використав предмет, який випадково знаходився біля нього, а саме шило, завдавши ним декілька ударів в груди потерпілому.
Поряд із цим суд, обґрунтовуючи висновок про відсутність стану необхідної оборони в діях ОСОБА_7 послався вибірково на окремі обставини вчинення злочину, не надавши при цьому вказаним обставинам належної оцінки, не зіставивши їх з іншими доказами з точки зору їх взаємозв'язку.
За таких обставин, на думку захисника у діях обвинуваченого наявний склад злочину, передбачений ст. 124 КК України, а тому він просить змінити вирок місцевого суду, перекваліфікувавши дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, та призначити йому покарання в межах санкції цієї норми; в решті вирок залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_7 в поданій апеляційній скарзі оскаржує вирок суду першої інстанції з мотивів незаконності та необґрунтованості, невідповідності його висновків фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що на його думку, призвело до безпідставного засудження невинуватої у скоєнні злочину особи. Просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2021 року скасувати, а кримінальне провадження закрити, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Так, обвинувачений посилається, що судом дана невірна оцінка доказам у кримінальному провадженні, а саме не взято до уваги його показання, та показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не можуть являтися свідками, адже є зацікавленими особами, а тому їх показання суд безпідставно прийняв до уваги.
Поруч з цим суд необґрунтовано відхилив його клопотання щодо проведення незалежної судово-медичної експертизи.
Без належної оцінки залишилось істотне порушення його прав під час проведення досудового розслідування, адже первинні допити та проведення слідчих експериментів відбулось без залучення захисника.
Вказує про відсутність достатніх доказів, які б підтверджували факт нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, зокрема звертає увагу на розбіжність висновків медичної експертизи № 384 від 05.06.2018 та додаткової № 451 від 10.07.2018, а пояснення лікаря ОСОБА_18 та ОСОБА_19 є неправдивими, оскільки жодним належним документом не підтверджуються.
Також стверджує, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято рішення про перекваліфікацію його дій з ч.1 ст. 121 на ст. 124 КК України, оскільки, як стверджує ОСОБА_7 , усі докази свідчать про нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 у зв'язку з перевищенням меж необхідної оборони.
Не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження прокурор оскаржує вирок у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Не погоджується з висновками суду про відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається обставина, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів, яка повинна враховуватись під час призначення покарання обвинуваченому.
Як вважає прокурор, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому належним чином не врахував характер, конкретні обставини вчиненого, особу винного, а обставину, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів не врахував взагалі, тому покарання не відповідає принципам та загальним засадам його призначення, а також меті, визначеній ст. 50 КК України.
Прокурор просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді 7 років позбавлення.
Доповнити мотивувальну частину вироку обставиною, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити, скаргу прокурора залишити без задоволення, думку прокурора на підтримання апеляційної скарги прокурора, заперечення щодо апеляційних скарг захисту, перевіривши матеріали кримінального провадження за доводами апеляційних скарг, судова колегія доходить наступного висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано не в повній мірі.
Місцевий суд з достатньою повнотою перевірив всі доводи сторін в судовому засіданні, виклав критичний аналіз окремих доказів. У своїх висновках суд першої інстанції навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, доводи сторін під час судового розгляду отримали об'єктивну та належну оцінку в судовому рішенні, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Рішення суду про заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 обвинуваченим ОСОБА_7 за обставин встановлених судом першої інстанції, є обґрунтованим і підтверджується сукупністю наданих сторонами та перевірених судом доказів.
Такий висновок відповідає детально викладеним у вироку фактичним даним, що містяться, зокрема, у показаннях потерпілого, свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_14 , показаннях самого обвинуваченого, даних протоколу огляду місця події від 12.05.2018, протоколу огляду предметів від 14.05.2018, протоколу проведення слідчого експерименту від 25.06.2018 з потерпілим ОСОБА_10 , протоколу демонстрації відеозапису від 27.06.2018, висновках судово-медичної експертизи №384 від 05.06.2018, та додаткової судово-медичної експертизи №451 від 10.07.2018 та інших письмових доказах.
Обвинувачений ОСОБА_7 під час судового розгляду фактично частково визнавав себе винним. Не заперечуючи факту заподіяння ОСОБА_10 умисного тяжкого тілесного ушкодження шляхом нанесення в область тулуба потерпілому численних ударів гострим предметом - шилом, стверджував, що таким чином безпосередньо захищався від ударів ОСОБА_10 , перевищивши при цьому межі необхідної оборони.
Втім суд критично оцінив такі його показання щодо мотиву нанесення тілесних ушкоджень, оскільки вони не узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні.
Так, в судовому засіданні суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_10 показав про обставини конфлікту. Пояснив, що ОСОБА_7 , котрий виражав ознаки алкогольного сп'яніння, намагався вчинити бійку з ним, на що він відштовхнув обвинуваченого, після чого останній взяв в руку шило та наніс 5-6 ударів в область серця, живота потерпілого. Будь-яких тілесних ушкоджень обвинуваченому він не наносив, та не мав наміру їх заподіяння. На територію господарства, де проживає ОСОБА_7 зайшов щоб забрати додому свою дружину ОСОБА_17 . Конфлікт ОСОБА_7 розпочав після зауваження ОСОБА_10 своїй дружині про необхідність повернення до свого будинку.
Його показання та хронологію дій підтвердила допитана в якості свідка очевидець події - дружина потерпілого ОСОБА_17 , яка ствердила, що коли ОСОБА_10 відштовхнув ОСОБА_7 у відповідь на агресивну поведінку обвинуваченого, останній відкрив шухляду тумби, звідки дістав шило, яким наніс по тілу потерпілого близько 5-6 ударів. Першим конфліктну ситуацію розпочав обвинувачений.
Ці показання узгоджуються з даними слідчого експерименту (т. 2 а.к.п. 21-23, 29), під час якого потерпілий чітко вказав обставини та механізм заподіяння йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , протоколу огляду місця події від 12.05.2018 з додатками (т.2 а.к.п. 14-17), висновку судово-медичної експертизи №384 від 05.06.2018 (т.2 а.к.п. 19-20) та знаходять своє відображення у висновку додаткової судово-медичної експертизи № 451 від 10.07.2018 (т.2 а.к.п. 27-28), згідно якого вбачається, що тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_10 ймовірно виникли за обставин, на які вказує саме потерпілий ОСОБА_10 .
Допитана місцевим судом експерт ОСОБА_20 повністю підтвердила свої висновки.
Наведеними доказами спростовані твердження обвинуваченого та його захисника про відсутність в справі доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Підстав сумніватись у правдивості та обґрунтованості цих доказів в апеляційного суду немає.
Цими ж даними спростована версія обвинуваченого і його захисника про те, що ОСОБА_7 діяв з перевищенням меж необхідної оборони, що застосував насильство у зв'язку із неправомірною поведінкою потерпілого.
Узгодженість дій, знаряддя злочину, характер насильства, застосованого до потерпілого свідчать про направленість умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони у частині першій статті 36 КК України, її сутність полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.
Дії по зупиненню суспільно небезпечного посягання вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Для кваліфікації кримінального правопорушення за ст.124 КК України, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчинено з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов'язковою умовою.
Як вбачається з вироку, суд у даному провадженні мотивуючи відсутність підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 124 КК України цілком правомірно зазначив у вироку, що в даному випадку не відбувалося такого посягання, яке б викликало у того, хто захищається (чи захищає), невідкладну необхідність у заподіянні тому, хто посягає, шкоди здоров'ю, необхідної для негайного відвернення чи припинення посягання, оскільки встановлено, що саме ОСОБА_7 першим почав наносити удари потерпілому та не встановлено факту нападу чи будь-яких інших протиправних дій потерпілого у відношенні обвинуваченого, у зв'язку з чим підстави для виникнення стану необхідної оборони були відсутні.
З огляду на фактичні обставини справи та наявні у справі докази не зрозуміло, від якого саме суспільно небезпечного посягання або реальної загрози такого посягання захищався обвинувачений шляхом заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, оскільки ні з показань обвинуваченого, ні з письмових доказів не вбачається, що потерпілий застосовував якісь предмети або значну силу для вчинення протиправного діяння.
Таким чином суд першої інстанції надав обґрунтовану оцінку версії сторони захисту про перевищення меж необхідної оборони. З урахуванням вказаних обставин, відсутності нападу на обвинуваченого, будь-яких тілесних ушкоджень, які були б характерні для самозахисту, суд прийшов до обґрунтованих висновків про те, що дії обвинуваченого у момент нанесення значної кількості ударів гостро-колючим предметом - шилом свідчать про направленість умислу саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, були обумовлені бажанням винного спричинити шкоду останньому, і таким чином обвинувачений ОСОБА_7 не перебував у стані необхідної оборони.
При цьому апеляційний суд не приймає до уваги показання обвинуваченого та свідка ОСОБА_11 про нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень в такий спосіб, що останній знаходився в положенні лежачи на спині на підлозі, а потерпілий ОСОБА_10 сидячи на ньому зверху, оскільки вони суперечать висновку додаткової судово-медичної експертизи №451 від 10.07.2018, згідно якої, з врахуванням характеру, кількості, анатомічної локалізації тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_10 механізм їх виникнення більш імовірний за обставин, на які вказує саме потерпілий ОСОБА_10 , тобто, як свідчать дані слідчого експерименту з потерпілим, під час перебування обвинуваченого та потерпілого у вертикальному положенні, стоячи обличчям один до одного, при цьому потерпілий намагався утримувати ОСОБА_7 на відстані витягнутої руки від себе.
Суд відхиляє доводи обвинуваченого про неможливість прийняття до уваги як доказів висновків судово-медичних експертиз з причин наявності у них розбіжностей. Дані письмові документи є належними доказами винуватості особи, які узгоджуються між собою та іншими доказами у кримінальному провадженні, доповнюють один одного, не містять жодних протирічь, їх достовірність підтвердила допитана у якості свідка судовий експерт ОСОБА_20 . Підстав призначення незалежної судово-медичної експертизи з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого, як про це зазначає обвинувачений, апеляційний суд не вбачає.
Місцевим судом надана належна оцінка показанням свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , та ОСОБА_17 , а тому посилання обвинуваченого про їх невірну оцінку суд визнає безпідставними.
Не вбачає апеляційний суд порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_7 під час проведення досудового розслідування, в тому числі й з підстав незабезпечення його захисником.
Посилання обвинуваченого про те, що під час проведення з ним слідчих дій, в тому числі слідчого експерименту було істотно порушено його право на користування правовою допомогою, що на його думку є підставою скасування вироку суду, апеляційний суд знаходить недостатніми, оскільки будь-яких клопотань про надання йому захисника, ОСОБА_7 не заявляв. Крім того, як вбачається з матеріалів справи (т.2 а.к.п. 46-47), участь захисника у даному кримінальному провадженні не є обов'язковою в розумінні ст. 52 КПК України.
Крім того, отриманими даними за результатами проведеного слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_7 , підтверджується факт заподіяння тілесних ушкоджень гострим предметом шилом, що власне апелянтом не оспорюється, однак сам механізм їх нанесення обвинувачений вказав у спосіб, який суперечить іншим матеріалам кримінального провадження, в тому числі послідовним показанням потерпілого, а тому суд не бере до уваги дані цього доказу в частині, де він не узгоджується з іншими доказами, які суд поклав в основу обвинувального вироку.
Проаналізувавши належні і допустимі докази у даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дослідженні всі обставини кримінального провадження, кожен перелічений доказ оцінено з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, а судом прийнято правильне рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Водночас, аналізуючи доводи прокурора про необхідність скасування вироку суду, суд апеляційної інстанції вважає їх частково обґрунтованими.
Згідно із приписами ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Згідно п.1 ч.1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують визнається, зокрема, рецидив злочинів.
Згідно зі ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Оскільки відповідно до частини першої статті 88 КК України особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, то вчинення саме в цей період нового умисного злочину утворює з попереднім умисним злочином їх рецидив.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 востаннє був засуджений вироком Знам'янського районного суду Кіровоградської області від 19.11.2010 за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, судимість за який не знята і не погашена у встановленому законом порядку.
Тобто маючи не зняту і не погашену судимість згідно вироку Знам'янського районного суду Кіровоградської області від 19.11.2010, ОСОБА_7 12.05.2018 року знову вчинив умисне кримінальне правопорушення, яке утворює з попереднім злочином, передбаченими ч.1 ст. 115 КК України рецидив злочинів, що свідчить про наявність обтяжуючої покарання обставини відповідно до п.1 ч.1 ст.67 КК України, яка має бути врахована при призначенні покарання винному.
Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_7 , суд прийшов хибного переконання про відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Відтак, рецидив злочинів слід визначити обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 .
За таких обставин, вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_7 не можна визнати законним та обґрунтованим через неправильне застосування Закону про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим його слід скасувати та ухвалити новий вирок
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України, апеляційний суд у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу винного, який має постійне місце проживання, за яким характеризується із посередньої сторони, свою вину визнав частково, не розкаявся у вчиненому, є раніше судимим за вчинення умисного злочину, думку потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання, відсутність обставини, які пом'якшують покарання, обставину, яка його обтяжує - рецидив злочинів, а тому призначає покарання ОСОБА_7 в межах ближче до мінімального розміру, визначеного санкцією ч.1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі, яке буде необхідним та достатнім для його виправлення і перевиховання.
На думку апеляційного суду таке покарання за своїм видом та розміром буде пропорційним і співмірним вчиненому, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 413, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.
Визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Призначити ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
Відповідно до ст. 67 КК України, визнати обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 рецидив злочинів.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_7 в той же строк з моменту отримання його копії.
Головуючий
Судді