ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 вересня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/25/21
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання - Бебик А.М.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Васильєв В.В., за ордером;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лущенко Галини Миколаївни
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 17 травня 2021 року (повний текст складено 27.05.2021)
по справі № 915/25/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Лущенко Галини Миколаївни
до відповідача: Вознесенської міської ради
про: визнання укладеним договору суперфіцію в редакції запропонованій позивачем,-
суддя суду першої інстанції: Мавродієва М.В.
час та місце винесення рішення: 17.05.2021, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 22.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У січні 2021 Фізична особа-підприємець (ФОП) Лущенко Галина Миколаївна (позивач) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Вознесенської міської ради (відповідач), в якій просила суд визнати договір суперфіцію від 02.11.2020 укладеним між нею і відповідачем в редакції позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що ФОП Лущенко Г.М. належить на праві власності нерухоме майно (нежитлові приміщення, в яких розміщений банкетний зал ресторану «Ельдорадо»), розташоване на земельній ділянці за кадастровим номером 4810200000:11:046:0048 та за адресою: м. Вознесенськ, вул. Одеська,25/1. Для розміщення тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності, для дообладнання об'єктів житлово-громадського призначення засобами для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, ФОП Лущенко Г.М. звернулось до Вознесенської міської ради із заявою про укладення договору суперфицію щодо земельної ділянки площею 0,0793 га, кадастровий номер 4810200000:11:046:0048. Рішенням Вознесенської міської ради від 18.09.2020 №33 позивачу було відмовлено в укладанні договору суперфіцію та наданні в користування вказаної земельної ділянки, в зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка не може бути окремо сформована. Проте, за твердженням ФОП Лущенко Г.М. така земельна ділянка вже сформована, має кадастровий номер та визначену форму власності - комунальну, а тому позивачка вважає таку відмову неправомірною та просить суд визнати договір суперфіцію укладеним в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/25/21 (суддя Мавродієва М.В.) у задоволені позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лущенко Галини Миколаївни до Вознесенської міської ради відмовлено.
У вказаному рішенні Господарський суд Миколаївської області зазначив, що чинним законодавством не передбачено встановлення суперфіцію на підставі рішення суду. А враховуючи норми цивільного законодавства, якими встановлено свободу договору, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для укладення за рішенням суду запропонованого позивачем договору суперфіцію та зазначив, що такий договір може бути укладений лише за згодою сторін.
Водночас, місцевий господарський суд зауважив, що визнання договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), укладеного у редакції позивача, є обмеженням у реалізації прав власника земельної ділянки, який не може бути примушений виконувати умови договору, визначені в односторонньому порядку.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Лущенко Галина Миколаївна звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/25/21 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зазначаючи, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/25/21 є незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного їх дослідження та оцінки, Фізична особа-підприємець Лущенко Галина Миколаївна звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій вказує, що вона зверталась до суду не за зобов'язанням відповідача (суб'єкта владних повноважень) прийняти рішення на користь позивача, а в порядку статті 187 Господарського кодексу України, яка передбачає можливість укладення договору за рішенням суду.
Позивач зауважує, що місцевий господарський суд взагалі проігнорував порядок, передбачений ст. 181 Господарського кодексу України, оскільки не склав протокол розбіжностей, та у 20-ти денний строк не надіслав заявниці два примірники останнього разом з підписаним договором. У зв'язку з цим, апелянт наполягає на тому, що саме порушення відповідачем порядку укладення договору і оскаржувалось позивачем до Господарського суду Миколаївської області.
Більш детально доводи Фізичної особи-підприємеця Лущенко Галини Миколаївни викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Лущенко Галини Миколаївни на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/25/21 та призначено розгляд справи на 22.09.2021. Також в ухвалі від 05.07.2021 зазначено, що застосовуючи як джерело права положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає за необхідне розглянути вищенаведену апеляційну скаргу у розумний строк.
16.09.2021 від Вознесенської міської ради до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з доводами останньої та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 17.05.2021 - без змін.
Представник ФОП Лущенко Галини Миколаївни у судовому засіданні 22.09.2021 підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні. Представник Вознесенської міської ради у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення про дату засідання всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою; враховуючи, що від відповідача до суду не надходило клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату та те, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
При цьому, судом врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
У судовому засіданні 22.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.10.2004 за Лущенко Галиною Миколаївною зареєстровано право власності на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації КП “Вознесенське МБТІ”, викладеної в листі за вих.№78 від 24.02.2021, та інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої станом на 23.02.2021, право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 також зареєстровано у відповідних частках за: Державою в особі Верховної Ради України, Управлінням ПФУ в м. Вознесенськ та Вознесенському районі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с. 160)
Матеріали справи свідчать, що ФОП Лущенко Г.М. звернулась до Вознесенської міської ради з заявою про надання їй у користування та просить укласти з нею договір суперфіцію на земельну ділянку комунальної власності площею 0,0793 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для дообладнання об'єктів житлово-громадського призначення засобами для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. У вказаній заяві додатком зазначено проект договору суперфіцію на 5 аркушах (а.с. 13, 51).
Зазначена заява зареєстрована Вознесенською міською радою 18.08.2020 за №2257/01/01-02/12 від 18.08.2020, що вбачається з листа Виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 09.09.2020 №1797/01/01-02/12 (а.с.14, 52). У цьому ж листі зазначено, що відповідне питання буде розглянуто на засіданні чергової сесії міської ради, яка відбудеться 18.09.2020.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 23.02.2021, земельна ділянка площею 0,0793 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810200000:11:046:0048 знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Вознесенська.
Як свідчать матеріали справи, Рішенням Вознесенської міської ради №33 від 18.09.2020 відмовлено ОСОБА_7 у надані в користування на умовах договору суперфіцію земельної ділянки комунальної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0793 га, з метою дообладнання об'єктів житлово-громадського призначення засобами для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (а.с. 16-17, 54-55).
Відмова обґрунтована тим, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_7 , не є окремо розташованим. Воно є вбудованим, підвальним приміщенням, тобто, частиною багатоповерхової будівлі, яка має адресу: АДРЕСА_1 та належить також ряду інших фізичних та юридичних осіб, які, в свою чергу, фактично користуються спільною земельною ділянкою площею 0,0793 га, на якій розташована спільна будівля “Будинок побуту”.
Враховуючи наведене, Вознесенська міська рада дійшла висновку, що земельна ділянка по вул. Одеська, 25/1 не може бути окремо сформованою.
Вказане також викладене у Рішенні Вознесенської міської ради від 22.01.2021 №54, яким відмовлено ФОП Лущенко Галині Миколаївні у надані в користування на умовах договору суперфіцію земельної ділянки комунальної власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0793 га.
При цьому, у вказаних рішеннях міської ради заявниці роз'яснено про її право визначення за домовленістю з іншими співвласниками приміщень розміру належних їм часток у будівлі за адресою: м. Вознесенськ, вул. Одеська, 25, та звернення за спільною заявою співвласників будівлі з питання надання в оренду сформованої земельної ділянки за адресою: м. Вознесенськ, вул. Одеська, 25, площею 0,0793 га, кадастровий номер 4810200000:11:046:0048, пропорційно розміру часток у справі спільної часткової власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці.
Наведені обставини стали підставою для звернення ФОП Лущенко Галини Миколаївни до суду з даним позовом про визнання договору суперфіцію укладеним. У підставах для звернення до суду позивач послався на ст.ст. 181, 187 Господарського кодексу України.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Як слідує з доводів апеляційної скарги ФОП Лущенко Галини Миколаївни, апелянт наполягає на тому, що вона зверталась до суду не за зобов'язанням відповідача (суб'єкта владних повноважень) прийняти рішення на користь позивача, а в порядку статті 187 Господарського кодексу України, яка передбачає можливість укладення договору за рішенням суду, оскільки відповідачем було порушено порядок укладення договору, передбаченого ст. 181 Господарського кодексу України.
Частинами 1, 2 ст.83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Як правильно зазначив місцевий господарський суд, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 23.02.2021, земельна ділянка площею 0,0793 га кадастровий номер 4810200000:11:046:0048 знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Вознесенська.
Згідно з ч. 1 статті 413 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 1021 Земельного кодексу України).
Таким чином, суперфіцій є одним з різновидів користування чужою земельною ділянкою.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Судова колегія зазначає, що чинним законодавством не передбачені, тобто законом не встановлено норми щодо укладення саме договору суперфіцію.
Отже, при укладенні відповідного договору застосуванню підлягають норми законодавства, які є притаманними загальним вимогам щодо укладення будь-якого договору.
У зв'язку з цим, колегія суддів звертає увагу, що цивільним законодавством України встановлено принцип свободи договору (п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Апеляційний суд вказує, що принцип свободи договору є одним з провідних у зобов'язальних відносинах та є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб'єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно, на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Водночас, частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, зміст принципу свободи договору проявляється, зокрема, у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента; самостійно визначати структуру і вид договірного зв'язку. Сторони цивільних правовідносин самі визначають, укладати їм договір чи ні, та з ким із партнерів вступати у договірні правовідносини. Тобто, вибір контрагента договору і вирішення питання про встановлення договірних відносин вирішується самими сторонами договору.
Тобто, суд першої інстанції дійшов абсолютно правильного висновку, що приписами ст.1021 Земельного кодексу України та ч.1 ст.413 Цивільного кодексу України не передбачено підстав обов'язкового укладення власником, у тому числі державою та територіальними громадами, договору суперфіцію на вимогу особи, яка має намір здійснювати будівництво, оскільки територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради, як власнику земельної ділянки, належить право розпорядження нею та вибору контрагента для укладення договору, а тому ніхто не може бути примушений до укладення такого виду договору, крім як за власною волею та на підставі, встановленій чинним законодавством України.
Водночас, судова колегія зазначає, що згідно п. «б» ст. 80, ч.1 ст. 83 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.
Зі змісту статті 116 Земельного кодексу України впливає, зокрема, що громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, які вирішуються виключно на їх пленарних засіданнях.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.
Нормами статті 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Матеріалами справи підтверджено, що заяву позивача про надання в користування та укладення договору суперфіцію на земельну ділянку, площею 0,0793 га Виконавчим комітетом Вознесенської міської ради зареєстровано 18.08.2020.
Відповідно до положень статей 13, 14, 19 Конституції України, статей 10, 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Возненсенська міська рада у межах своєї компетенції на 94 сесії VII скликання 18.09.2020 прийняла Рішення №33 про відмову Лущенко Г.М. в укладанні договору суперфіцію та наданні в користування земельної ділянки комунальної власності.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем вищевказаного Рішення Возненсенської міської ради від 18.09.2020 №33.
Судова колегія звертає увагу на те, що посилання ФОП Лущенко Г.М. в апеляційній скарзі на статтю 187 Господарського кодексу України є хибним, оскільки згідно з частиною першою вказаної статті, судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 179 Господарського кодексу України, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Отже, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Проте, договір суперфіцію не є ані договором за державним замовленням, ані договором, укладення якого є обов'язковим на підставі закону.
Водночас, наразі імперативно не передбачено обов'язковість органу місцевого самоврядування укладення договору суперфікцію лише за зверненням особи, яка бажає укласти такої договір.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України, інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що за законом можливе спонукання до укладення договору за рішенням суду за умови виникнення переддоговірного спору якщо (з таких підстав):
- укладення договору необхідне у сфері державних закупівель;
- обовязковість укладення договору прямо передбачена законом;
- укладення договору випливає з попереднього договору;
- укладення договору передбачене будь-яким іншим договором;
- укладення договору випливає з умов мирової угоди, затвердженої судом.
При цьому, переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. Отже, передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону або таке укладення передбачено будь-якою іншою угодою сторін.
Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього.
Однак, позивач не посилається у своєму позові або в апеляційній скарзі на відповідні умови, що були передбачені сторонами. Матеріали справи також не містять доказів стосовно попередніх домовленостей сторін, або існування попереднього укладеного договору.
Відтак, спірні правовідносини не підпадають під вимоги статті 187 Господарського кодексу України.
Також, судова колегія не враховує посилання апелянта на ст. 181 Господарського кодексу України, оскільки загаданою статтею лише передбачено загальний порядок укладання господарських договорів, а тому, зазначена стаття у даному випадку є похідною від статті 187 Господарського процесуального кодексу України.
Тобто, якщо б, спірні правовідносини підпадали під вимоги статті 187 Господарського процесуального кодексу України, то порушення приписів статті 181 вказаного Кодексу слугувало б підставою для подання відповідного позову. Однак, як вже встановлено судовою колегією, у даному випадку підстав для застосування норм статті 181 Господарського процесуального кодексу немає.
Враховуючи наведені обставини судова колегія зазначає, що визначені скаржником у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/21/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лущенко Галини Миколаївни - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/25/21 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений 23.09.2021.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.
Враховуючи припинення відправлення поштової кореспонденції Південно-західним апеляційним господарським судом, надіслати копію цієї постанови від 22.09.2021 у справі №915/25/21 на електронні адреси, зазначені учасниками справи (згідно з наявної в матеріалах справи інформації) та на адресу представника позивача - адвоката Васильєва В.В.: а/с 85, м.Вишгород, 07301, за клопотанням останнього.