Справа № 464/835/20
пр.№ 2/464/405/21
15.09.2021 Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого судді Горбань О.Ю.
секретаря судових засідань Максимець Б.А.,
за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням, примусове виселення, скасування реєстрації місця проживання,
Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням, примусове виселення, скасування реєстрації місця проживання.
Обгрунтовує позов тим, що у грудні 2000 року уклав шлюб з відповідачем, у шлюбі мають двох дітей, у 2017 році шлюб розірвано. 24.01.2018 він набув право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі заповіту після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , став одноособовим власником чотирьох кімнатної квартири загальною площею 81,8 кв.м., житловою площею 51,0 кв.м. До набуття власності позивачем у спірній квартирі зареєстровані і проживають колишня дружина ОСОБА_3 (дошлюбне ОСОБА_6 ), їх діти - син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітня дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказав, що у спірній квартирі зареєстрований, але не проживає із за протиправних дій відповідача. Просить врахувати, що він у 2018 році вдруге одружився, бажає проживати у своїй власній квартирі, іншого житла немає, однак відповідач добровільно виселятися та знятись з реєстрації не бажає, у зв'язку з чим здійснює перепони в користуванні та розпорядженні квартирою.Наполягає, що у відповідача є у власності житло - квартира АДРЕСА_2 . Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 26.02.2020 прийнято позов до розгляду, відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 18.09.2020 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 19.11.2020 за клопотанням представника відповідача ОСОБА_4 провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 09.07.2021 провадження у справі поновлено та призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав і пояснив, що є єдиним власником спірної квартири, яку успадкував за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 . В даній квартирі зареєстровані та проживають двоє його дітей, до яких він не має претензій щодо їх проживання в квартирі. Просить врахувати, що з колишньою дружиною в нього напружені відносини, тому просить в судовому порядку виселити відповідача зі спірної квартири, зняти її з реєстрації, оскільки він вдруге одружений, має інвалідність, немає іншого житла, бажає вільно володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, однак із за дій відповідача не може вселитися у власну квартиру. Додатково пояснив, що після рішення суду апеляційної інстанції він вселився у власну квартиру, натомість відповідач унеможливила йому доступ до 3 кімнат, встановивши дверні замки, тому він з дружиною не може використовувати власне житло повноцінно через присутність колишньої дружини, з якої існують і продовжують існувати неприязні відносини.
Представник позивача ОСОБА_2 , діючи згідно ордеру на надання правової допомоги, в судовому засіданні позов підтримав з аналогічних підстав, викладених у позовній заяві. Просить позов задовольнити, оскільки розірвання шлюбу з відповідачем вже є об'єктивною підставою для припинення сервітуту, а примусове виселення колишньої дружини є єдиним способом захисту прав позивача як одноособового власника спірної квартири, який вдруге одружений, не має іншого житла, а змушений винаймати житло.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов заперечила, вказала, що зі згоди матері позивача зареєструвалася та проживає тривалий час в даній квартирі з двома дітьми по сьогоднішній час, несе витрати на утримання житла, здійснює оплату за комунальні послуги. Іншого місця проживання в неї немає, вона офіційно працевлаштована у м.Львові, тому розцінює позов як такий що не відповідатиме її інтересам, позбавить її можливості працювати. Додатково пояснила, що неповнолітня донька сторін поступила на навчання у Республіку Польша. Просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
Представник відповідача ОСОБА_4 діючи згідно ордеру на надання правової допомоги, в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, вважає, що вселення і реєстрація відповідача у квартиру відбулась за згодою власника житла, матері позивача, іншого житла у відповідача у м.Львові немає, тоді як вона працевлаштована у м.Львові. Просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши вступні слова учасників процесу, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлені наступні факти та правовідносини сторін.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Встановлено, що позивач набув в порядку спадкування за заповітом у власність квартиру АДРЕСА_1 , після смерті своєї матері, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.01.2018, видане державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №4-65, копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі (а.с.4, 5).
У відповідності до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №111544022 від 24.01.2018, позивач є власником чотирьох кімнатної квартири загальною площею 81.8 кв.м., житлова площа 51 кв.м., що за адресою АДРЕСА_3 (а.с.6).
З'ясовано, що шлюб між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 розірвано, про що свідчить копія заочного рішення Сихівського районного суду м.Львова від 30.10.2017, постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.02.2018 згадане рішення залишено без змін (а.с. 7, 8-10, 11, 12).
Згідно довідки №235 від 09.02.2019, виданої ОСББ «Ольвія-Люкс» у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані позивач ОСОБА_1 з 12.01.1990, відповідач ОСОБА_3 з 25.03.2008 та їхні двоє дітей ОСОБА_7 з 08.08.2002, ОСОБА_8 з 01.02.2005. (а.с.13). На час розгляду справи син ОСОБА_7 є повнолітнім, дочці ОСОБА_8 виповнилось 17 років.
Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб. Якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть спільне господарство.
Разом із тим, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Судом встановлено, що позивач є власником спірної квартири, в якій зареєстрований, іншого житла не має, після розірвання шлюбу з відповідачем, позивач уклав шлюб і до теперішнього часу йому чиняться перешкоди для повноцінного проживання з дружиною у власній квартирі, оскільки колишня дружина, відповідач по справі, не є членом його сім'ї, не відноситься до кола осіб, які ведуть з позивачем спільне господарство. Відповідач, будучи вселена і зареєстрована у спірну квартиру за згодою попереднього власника, на час розгляду справи з теперішнім власником квартири втратила будь-який родинний зв'язок.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідно до ч.1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Частиною 1 статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Сервітутне правовідношення виникає в силу закону згідно з частиною першою статті 402 ЦК України за наявності факту проживання особи разом із власником обтяженого сервітутом житла та спільного з ним користування цим житлом. У Цивільному кодексі України право членів сім'ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім'ї власника житла. Таким чином, суб'єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член сім'ї. Встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь яким іншим способом.
Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 645/8985/15-ц, провадження № 61-10118св18, та від 14 листопада 2018 року у справі № 209/6568/13-ц, провадження № 61-38153св18.
Із змісту частини першої статті 405 ЦК України вбачається, що необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім'ї з власником обтяженого сервітутом житла та ведення спільного господарства. Лише ці дві умови у сукупності дають право обмеженого користування житлом членам сім'ї власника.
Відповідач ОСОБА_3 спільно з теперішнім власником спірної квартири спільним побутом не пов'язана, є колишньою дружиною позивача, з яким тривалий час в неї існують неприязні відносини.
Згідно приписів ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Отже, позивач, котрий уклав шлюб і бажає проживати у власній квартирі, вправі заперечувати право відповідача, колишньої дружини на сервітутне користування спірною квартирою, тому право відповідачки на користування чужим майном (спірною квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 406 ЦК України.
Аналогічний висновок зазначено у постанові Верховного суду України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2019 у справі №702/101/18 право на проживання колишнього члена сім'ї розглядається як сервітут, який припиняється судом за позовом власника житлового приміщення при наявності обставин, які мають істотне значення.
З постанови Львівського апеляційного суду від 31.05.2021 вбачається про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у проживанні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , про вселення позивача у згадану квартиру.
В судовому засіданні встановлено, що після вселення позивача, власника спірної квартири, три кімнати із чотирьох є закриті, що не спростовано учасниками справи, тим самим позивачу чиняться перешкоди у користуванні власною нерухомістю. При цьому, причини, наведені відповідачем про необхідність встановлення дверних замків у міжкімнатні двері не мають правового значення для суду.
Доводи відповідача про те, що вона вселилася в спірну квартиру як дружина позивача, тривалий час проживала і несла витрати на утримання житла і тому має право користування спірною квартирою нарівні, як член його сім'ї - помилкові, а її доводи про порушення прав дитини, не заслуговують на увагу суду і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутній спір про місце проживання доньки, а вимоги про виселення неповнолітньої ОСОБА_8 з жилого приміщення не заявлялись.
Враховуючи наведене, аналізуючи письмові докази, те, що у відповідача є житло, належне їй на праві власності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням та її примусове виселення у зв'язку з припиненням сервітуту слід задовольнити.
В решті позовної вимоги про зняття з реєстрації місця проживання, суд вважає таку передчасною з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, тощо.
Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти відповідача з реєстрації місця проживання можливо лише за умови втрати ним права користування цим житлом чи у зв'язку з його виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).
Таким чином, рішення суду по справах даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка визнана за рішенням суду такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові, зокрема, для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Орган реєстрації, керуючись ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням, зобов'язаний зняти відповідача з реєстрації.
З врахуванням вищенаведеного, в задоволенні позовної вимоги про зняття з реєстрації слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, слід врахувати, що позивач як особа з інвалідністю 2 групи звільнений від сплати судового збору, тому згідно вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1816 грн.
На підставі ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, керуючись статтями 12, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання відповідача такою, що втратила право сервітутного користування жилим приміщенням, примусове виселення, скасування реєстрації місця проживання задоволити частково.
Припинити ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати в розмірі 1816 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 22.09.2021.
Суддя О.Ю.Горбань