Справа № 305/880/21
Провадження по справі 2/305/526/21
21.09.2021 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді В.Е.Ємчука
за участі: секретаря судового засідання Шемота М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахові, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: виконавчий комітет Великобичківської селищної ради, Рахівського району, Закарпатської області про визнання ооби такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.
Позов мотивував тим, що йому на праві приватної власності в цілій частині належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У вказаному будинку, окрім його дружини, сина та онука, зареєстрована колишня невістка ОСОБА_2 . Відповідачка більше чотирьох років не проживає у його будинку, не підтримує стосунків з його сином, а шлюб їх офіційно розірвано на підставі рішення Рахівського районного суду від 12.11.2019. Після того, як відповідачка ще у 2017 році припинила сімейні стосунки з його сином, одразу покинула будинок та переїхала на постійне проживання до своїх батьків в АДРЕСА_2 , де проживає по теперішній час. На його неодноразові усні звернення до відповідачки з проханням знятися з реєстрації в його будинку, вона обмежується обіцянками чи відмовками, проте активних дій для зняття з реєстрації не вчиняє. Будучи зареєстрованою у належному йому житловому будинку, відповідачка створює перешкоди у користуванні та розпорядженні його майном, порушує право приватної власності як на саме майно, так і на право вільного та безперешкодного використання, володіння та розпорядження таким. Дані обставини проявляються у неможливості одержання певних документів для нарахування соціальної допомоги, отримання соціальних пільг, можливості відчуження майна на підставі цивільно-правової угоди, тощо. У зв"язку з чим просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою.
Ухвалою суду від 21.05.2021 , одночасно із відкриттям провадження у справі, залучено до участі в справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Великобичківської селищної ради с.Водиця, Рахівського району, Закарпатської області.
Позивач, ОСОБА_1 в судовому засіданні присутній не був, одночасно з позовом подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачка, ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з"явилася. Відзиву на позов не подавала.
Представник третьої особи без самостійних вимог в судове засідання не з"явився. Юрисконсульт Великобичківської селищної ради Вайнагій О.В. надіслала до суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що Відповідачка у встановлений законом строк відзив не подала, у матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Оскільки розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши надані позивачами письмові докази, суд, прийшов до такого висновку.
Момент виникнення права на захист у власників житла пов'язаний з моментом виникнення права власності, оскільки тільки власник повною мірою може використати належні йому права на захист. Правочини про відчуження чи набуття у власність будинку підлягають обов'язковій державній реєстрації, і, відповідно, право власності на будинок виникає саме з моменту державної реєстрації документів, що встановлюють це право.
З матеріалів справи слідує, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданим 06.02.2012 виконкомом Водицької сільської ради Рахівського району Закарпатськолї області та Витягу про державну реєстрацію прав від 06.02.2012, виданим КП "БТІ" Рахівської районної ради, позивачу, ОСОБА_1 , на праві приватної влансості, в цілій частині належить житловий будинок АДРЕСА_1 .
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
За приписами частини першою статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Виходячи зі змісту зазначених норм, правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Оскільки інше не встановлено законом, договором, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом та підставою для втрати членом сім'ї права і користування житлом.
Згідно зі ст. ст. 15, 16, 391 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення та ін. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.
Отже, положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є не членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Так, згідно Будинкової книги для прописки (реєстрації) громадян, в будинку АДРЕСА_1 , зареєстрованою значиться ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Такі ж дані були надані Відділом обліку та моніторингу інформації ГУДМС України в Закарпатській області на запит суду про місце реєстрації Відповідача, зробленим судом в порядку ст. 187 ЦПК України.
Відповідно до довідки про склад сім"ї позивача, виданої виконавчим комітетом Великобичківської селищної ради села Водиця, Рахівського району, Закарпатської області №533 від 11.05.2021, відповідачка ОСОБА_2 не входить до складу сім"ї позивача, ОСОБА_1 .
В позові зазначено, що фактичне місце проживання відповідачки АДРЕСА_2 , що відповідає дійсності, оскільки судові повістки надіслані їй за цією адресою кожного разу отримані особисто останньою.
Отже, відповідачка, ОСОБА_2 , являючись зареєстрованою у житловому будинку АДРЕСА_3 , який належить Позивачу в цілій частині на праві приватної власності, на даний час являється особою, яка втратила право на користування даним житловим приміщенням, оскільки вже з понад чотири роки не проживає в ньому, у цивільних правовідносинах щодо найму житла з Позивачем не знаходиться, членами сім'ї ОСОБА_1 не являється, підстав для збереження за нею житла не має, проживає за іншою адресою.
За переконанням Позивача, дані обставини унеможливлюють йому вільно, повно та безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.
Таким чином з досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено, що у Відповідачки, ОСОБА_2 відсутні будь-які правові підстави для проживання чи реєстрації у вищезазначеному будинку, що дає підстави для усунення перешкоди в користуванні позивачем ОСОБА_1 житловим будинком, який належить йому на праві приватної власності, шляхом визнання Відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням, тому позов у цій частині підлягає до задоволення.
Що стосується позовної вимоги зняти відповідачку ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання в житловому будинку АДРЕСА_1 , без її згоди, то суд вважає, що позов у цій частині до задоволення не підлягає виходячи на такого.
Статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Слід також зазначити, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україн" Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється серед іншого на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, як випливає з цієї норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Крім того, відповідно до абзацу 3 пункту 26 Постанови Кабітнету Міністрів України від 02.03.2016 року №207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Статтею 11 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що орган реєстрації здійснює реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Таким чином рішення суду по справах даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка визнана рішенням суду такою, що втратила право користування житловим приміщенням . Даний обов'язок органу місцевого самоврядування зняти з реєстрації вже закріплений у ст. ст. 7, 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
З наведеного вбачається, що законом передбачено відповідну процедуру зняття з реєстрації місця проживання особи , яка втратила право користування житловим приміщенням, при цьому суд не може перебирати на себе функції установ, уповноважених державою на здійснення відповідних дій.
Тобто, після набрання судового рішення законної сили, власник житлового приміщення має право звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації: виконавчого органу сільської, селищної або міської ради за місцем знаходження житлового приміщення або до центру надання адміністративних послуг за місцем за місцем знаходження житлового приміщення , в якому зареєстрована особа.
Питання про стягнення судових витрат Позивач не ставив.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, будинком АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя: В.Е.Ємчук