22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 300/853/20
адміністративне провадження № К/9901/33045/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №300/853/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), в якому з урахуванням кількаразово змінених позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №659/к від 13.02.2020; зобов'язати Міністерство юстиції України звільнити її із займаної посади у зв'язку з переведенням до Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 КЗпП України з 14.02.2020; прийняти її за переведенням з Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області на посаду першого заступника начальника в Південно-Західне міжрегіональне управління юстиції (м.Івано-Франківськ) з 15.02.2020.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 позов задоволено повністю: визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України №659/к від 13.02.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області; зобов'язано Міністерство юстиції України видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 14.02.2020 шляхом переведення до Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ); зобов'язано Міністерство юстиції України призначити ОСОБА_1 з 15.02.2020 на посаду першого заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) в порядку переведення; стягнуто з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 15.02.2020 по 24.03.2021 у розмірі 548814,96 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021року у справі № 300/853/20 в частині зобов'язання Міністерства юстиції України видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 14.02.2020 шляхом переведення до Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м.Івано-Франківськ) та призначити ОСОБА_1 з 15 лютого 2020 року на посаду першого заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), в порядку переведення скасовано та в цій частині прийнято постанову, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 15 лютого 2020 року.
В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 300/853/20 залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Міністерством юстиції України 31 серпня 2021 року засобами поштового зв'язку подано касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 03 вересня 2021 року.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зводиться до викладення обставин справи, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, наводить постанови Верховного Суду та зазначає про наявність необхідності для відступу від правових висновків, викладених у них.
Суд звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Водночас скаржник не наводить обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, натомість висловлює свою незгоду із висновками суду апеляційної інстанції.
Відповідач помилково ототожнює поняття необхідності відступлення від висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах з нерелевантністю їх застосування судом до спірних правовідносин.
У разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту частини четвертої статті 328 КАС України скаржник має належно вмотивувати, як необхідність відступлення, так і обґрунтувати подібність обставин та правових відносин у наведених прикладах.
Крім того, зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Верховний Суд наголошує заявнику, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку.
Водночас скаржнику необхідно врахувати, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо одних і тих самих норм права є взаємовиключними підставами.
З огляду на викладене, у касаційній скарзі відсутнє розмежування підстав касаційного оскарження, чітко не зазначено щодо яких норм права відсутній висновок Верховного Суду та від висновку щодо застосування яких норм права необхідно відступити.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №300/853/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя О. А. Губська