22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 120/5246/20-а
адміністративне провадження № К/9901/33472/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі №120/5246/20-а за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, за участю третіх осіб - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Вінницького апеляційного суду, в якому просила:
- визнати протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року, із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою: 47320,00 грн, згідно із частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити невиплачену їй суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 1 січня 2020 року, за період за період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року, у розмірі: 365453,17 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 4 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 у період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Вінницький апеляційний суд втретє звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 2 вересня 2021 року.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі №120/5246/20-а скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду, прийняті у подібних правовідносинах. Проте, які саме норми права судом попередньої інстанції були застосовані без урахування таких висновків скаржником не зазначено, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд наголошує, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 січня 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі №120/5246/20-а.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі №120/5246/20-а за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, за участю третіх осіб - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду