21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 420/794/21
адміністративне провадження № К/9901/33086/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу представника громадянина Йорданії ОСОБА_1 - адвоката Маркочевої Наталії Вікторівни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №420/794/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
Громадянин Йорданії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31 серпня 2020 року №378-20, яким громадянину Йорданії ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Йорданії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, з огляду на існування ризику переслідування позивача в країні громадянської належності за ознаками належності до певної соціальної групи особи, які перейшли з ісламу до іншої релігії. Проте, відповідачем було прийнято рішення №378-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 2 вересня 2021 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №420/794/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду прийняті у подібних правовідносинах, а саме: у постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі №826/5152/16. Проте, варто зазначити, що правовідносини, які склались у цій справі не є подібними до правовідносин у справі №420/794/21, що у свою чергу не є належним обґрунтуванням підстав передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у справі №826/5152/16 спірні правовідносини склались через відмову Державної міграційної служби України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (2016 рік). Підставою звернення для отримання цього статусу стало побоювання за своє життя та здоров'я через внутрішній збройний конфлікт в країні походження - Палестині, а саме Секторі Газа (таку підставу позивач вказував під час співбесід від 10 квітня 2015 року, 12 червня 2015 року).
Натомість у справі №420/794/21 такі правовідносини хоча і виникли через відмову Державної міграційної служби України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (2020 рік), однак на відміну від справи №826/5152/16 підставою звернення було існування ризику переслідування позивача в країні громадянської належності за ознаками належності до певної соціальної групи особи, які перейшли з ісламу до іншої релігії.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Разом з тим, як вже зазначалось Верховним Судом в ухвалі від 16 серпня 2021 року, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу представника громадянина Йорданії ОСОБА_1 - адвоката Маркочевої Наталії Вікторівни належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №420/794/21.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу представника громадянина Йорданії ОСОБА_1 - адвоката Маркочевої Наталії Вікторівни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №420/794/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду