22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 591/4132/21
адміністративне провадження № К/9901/32936/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Найчук Ольги Євгенівни на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі №591/4132/21 за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до ОСОБА_1 про примусове видворення громадянина за межі території України та його затримання з метою забезпечення примусового видворення,
Управління Державної міграційної служби України в Сумській області звернулося до Зарічного районного суду міста Суми з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило:
- примусово видворити за межі території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ;
- затримати громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 строком на 6 місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року, позов задоволено:
- примусово видворено за межі території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ;
- затримано громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 строком на 6 місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Рішення суду в частині примусового видворення звернуто до негайного виконання.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник відповідача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 31 серпня 2021 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі №591/4132/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №591/4132/21 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку. Вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак належного обґрунтування означеним обставинам не надає.
Так, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи, представник відповідача зазначає, що Верховний Суд має навести в своєму рішенні, про які саме поважні причини йдеться у статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і конкретизувати їх перелік. Водночас, вказує, що початок перебігу процесуальних строків у справах щодо видворення іноземців також має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики для цієї категорії справ, оскільки може породжувати корупцію в органах ДМС та численні зловживання відносно іноземців та інших мігрантів, які незаконно перебувають на території України.
Разом з тим, скаржником не зазначено в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Найчук Ольги Євгенівни на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі №591/4132/21 за позовом Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до ОСОБА_1 про примусове видворення громадянина за межі території України та його затримання з метою забезпечення примусового видворення.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду