м. Київ
21 вересня 2021 року
справа № 580/6022/20
адміністративне провадження № К/9901/32366/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів Епель О. В., Губської Л. В., Карпушової О. В.,
у справі №580/6022/20
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Черкаській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, -
У грудні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - податковий орган, відповідач у праві), в якому просив визнати протиправним та скасувати вимогу про застосування штрафних санкцій та нарахування пені по єдиному внеску за Ф-2487-13 від 7 жовтня 2020 року, винесене відповідачем у справі.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що позивач є інвалідом ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності, що у відповідності до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільняє його від сплати за себе єдиного внеску.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу податкового органу №Ф-2487-13 від 7 жовтня 2020 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач не укладав, відтак він не є платником єдиного внеску.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, та з 15 травня 2018 року є пенсіонером по інвалідності, а отже, лише з цієї дати він звільнений від сплати єдиного соціально внеску. Втім, судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість у спірній вимозі позивачу нараховано за період з 10 лютого 2017 року і до 15 травня 2018 року і така заборгованість складається із сум штрафів та пені, нарахованих за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску за відповідні періоди.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2021 року, залишивши в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що відповідач не надав жодного доказу про наявність боргу із сплати єдиного соціального внеску для можливості нарахування штрафу і пені. Суд, на думку позивача, виходив виключно із позиції відповідача, таким чином порушив принцип офіційного з'ясування обставин справи та обов'язку доказування правомірності своїх дій саме відповідачем, а не позивачем.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в подібних правовідносинах, а саме щодо можливості нарахування податковим органом штрафу та пені за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску фізичній особі-підприємцю, який має інвалідність за період до набуття ним інвалідності. Також підставою касаційного оскарження позивач визначив пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в поєднання з пунктом 1 частини другої статті 328 цього Кодексу, зазначивши про не дослідження зібраних у справі доказів.
1 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №580/6022/20 слугувало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та на не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів.
Відзив від податкового органу на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
14 вересня 2021 року справа № 580/6022/20 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з 15 травня 2018 року та отримує пенсію по інвалідності, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 .
Головне управління ДПС у Черкаській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивачем від 7 жовтня 2020 року №Ф-2487-13, в якій зазначена заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 1499,54 гривень.
Не погоджуючи з вказаною вимогою, ОСОБА_1 подано адміністративний позов.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).
У статті 1 вказаного Закону закріплено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9 Закону).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органам у випадках, передбачених цим Законом.
У відповідності до частини першої статті 25 Закону, рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно зі статтею 2 Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 червня 2015 року №449 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469, (далі - Інструкція № 449) у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що особи, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, перебувають на спрощеній системі оподаткування та одночасно є пенсіонерами по інвалідності, звільняються від сплати єдиного соціального внеску, а також від подання звіту, окрім випадку їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 15 травня 2018 року є особою з інвалідністю ІІ групи. Вказане підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 12). Договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач не укладав.
Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 звільняється від сплати єдиного соціального внеску з 15 травня 2018 року, тобто з моменту набуття інвалідності ІІ групи. В період до 14 травня 2018 року включно позивач зобов'язаний був виконувати свій обов'язок, щодо вчасної сплати єдиного внеску. У випадку не виконання зобов'язання в період до 14 травня 2018 року включно позивач, не зважаючи на подальше звільнення від сплати єдиного соціального внеску, змушений сплатити недоїмку, штраф та пеню нараховану за вказаний період.
Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що на відповідача відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.
Рішення судів попередніх інстанцій не містить доводів, які б підтверджували, що податковим органом доведено правомірність оскаржуваної вимоги.
Судами попередніх інстанцій не встановлено за який період застосовано до позивача штраф (у розмірі 1257,82 гривні) та пеню (у розмірі 241,72 гривні), визначені у вимозі №Ф-2487-13 від 7 жовтня 2020 року.
Суд апеляційної інстанції, зіславшись на рішення №0033615233 від 21 липня 2020 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, не встановив період за який в цьому рішенні застосовані штраф та пеня. Більш того, судом не досліджено розрахунок штрафної санкції доданий до рішення №0033615233 від 21 липня 2020 року, не встановлена структура пені та штрафу, зокрема такий обов'язковий елемент як період їх нарахування, в тому числі нарахування в період звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску.
Верховний Суд зауважує, що суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.
Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За змістом частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Судами попередніх інстанцій не з'ясовано структуру штрафу та пені визначену вимогою №2487-13 від 7 жовтня 2020 року, зокрема такий елемент як період їх нарахування.
З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій під час розгляду справи порушено норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.
Правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року та рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 березня 2021 року у справі №580/6022/20 скасувати.
Справу №580/6022/20 направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер