79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.09.2021 Cправа № 914/2049/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Медкосвісс” (Україна)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут”
за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар»
про стягнення 20634,45 грн.
за участю представників:
від позивача Акімова О.О.
від відповідача не з'явився
від третьої особи не з'явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Медкосвісс” (Україна) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут” за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» про стягнення 20634,45 грн., з яких 17558,84 грн. - основний борг та 3075,61 грн. - штрафні санкції.
Зі змісту позовної заяви та розрахунку позовних вимог вбачається, що заявлена сума штрафних санкцій фактично складається із 2139,93 грн. - інфляційних втрат та 935,68 грн. - 3% річних.
Крім того у позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача 2270,00 грн. - судового збору та 5000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 12.07.2021р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар».
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 14.09.2021р. позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.
Відповідач та третя особа явку представників в судове засідання 14.09.2021р. не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд встановив таке.
27.05.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Медкосвісс” (Україна) (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (покупець) укладено договір поставки №73/РТ/2019, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язуються передати у власність покупця мікробіологічні поживні середовища та/або реагенти (товар), згідно рахунку або видаткової накладної, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.
Відповідно до пункту 1.3. договору, загальна кількість, асортимент товару, що передаються за даним договором у власність покупця, визначається у погоджених сторонами рахунках та/або видаткових накладних.
Пунктами 3.3. та 3.4 договору передбачено, що оплата здійснюється покупцем, кожної товарної партії шляхом безготівкового переказу коштів на банківський поточний рахунок постачальника, на підставі рахунку, виставленого постачальником (у письмовій або електронній формі). Оплата постачальнику за товар здійснюється покупцем за умови 100% передоплати.
Згідно із пунктами 4.5-4.7. договору, факт поставки та кількість переданого/отриманого товару або партії товару підтверджується сторонами видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній з підписом покупця. Право власності на товар виникає у покупця з моменту отримання даного товару покупцем.
Як стверджує позивач у позовній заяві, він на виконання умов договору поставив покупцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» товар на загальну суму 17558,84 грн., однак покупець не виконав взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати поставленого йому товару на вказану суму.
29.11.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Медкосвісс” (Україна) (виконавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут” (платник) укладено додаткову угоду до договору поставки від 27.05.2019р., відповідно до умов якої сторони домовились, що оплата вартості робіт у розмірі 17558,84 грн. згідно рахунків №2357 від 04.11.2019р., 2066 від 30.09.2019р., 2065 від 30.09.2019р., 1537 від 31.07.2019р., 1536 від 31.07.2019р., що виконуються за договором, може здійснюватися замовником або третьою особою (платником) на умовах і в строки, які визначені договором. Платником за цим договором є Товариство з обмеженою відповідальністю “Т.Б.Фрут”.
Як стверджує позивач у позовній заяві, станом на дату звернення до суду жодна із вказаних осіб оплату не здійснила.
На підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу 2139,93 грн. - інфляційних втрат та 935,68 грн. - 3% річних.
Таким чином позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 20634,45 грн., з яких 17558,84 грн. - основний борг, 2139,93 грн. - інфляційні втрати та 935,68 грн. - 3% річних.
Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з огляду на таке.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із статтею 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 521 Цивільного кодексу України передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Факт поставки позивачем товару покупцю підтверджується такими видатковими накладними: №2318 від 04.11.2019р. на суму 911,23 грн., №2025 від 30.09.2019р. на суму 6381,88 грн., №2024 від 30.09.2019р. на суму 5614,35 грн., №1517 від 31.07.2019р. на суму 3299,33 грн. та №1516 від 31.07.2019р. 1352,05 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем становить 17558,84 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, відзив на позовну заяву відповідач не подав.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 17558,84 грн. основного боргу є обгрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2139,93 грн. - інфляційних втрат та 935,68 грн. - 3% річних є обгрунтовані та підлягають задоволенню.
При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6795 від 25.06.2021р. на суму 2270,00 грн.
Враховуючи норми статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2270,00 грн. судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката складає 5000,00 грн.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із поданих матеріалів, 01.07.2021р. між адвокатом Акімовою Оленою Олександрівною та Товариства з обмеженою відповідальністю “Медкосвісс” (Україна) (клієнт) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги.
Відповідно до додатку №1 до вказаного договору, загальна вартість правничої допомоги становить 5000,00 грн., та складається з наступного:
1. ознайомлення з матеріалами справи, погодження правової позиції з клієнтом - 1000,00 грн.;
2. підготовка позовної заяви до Господарського суду Львівської області - 2500,00 грн.;
3. представництво інтересів клієнта в суді - 1500,00 грн. за кожне засідання.
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ознайомившись поданими позивачем доказами, оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є обгрунтованими, відповідають критерію розумності та підтвердженні матеріалами справи, відтак підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок позивача. Заперечень щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем не подано.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача слід стягнути на користь позивача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позов у даній справі слід задовольнити повністю.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б. Фрут» (81500, Львівська область, Городоцький район, місто Городок, вулиця Артищівська, будинок 9, корпус 1, ідентифікаційний код 41179849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медкосвісс» (Україна) (79056, місто Львів, вулиця Пластова, будинок 2, ідентифікаційний код 33495882) 17558,84 грн. - основного боргу, 2139,93 грн. - інфляційних втрат, 935,68 грн. - 3% річних, 2270,00 грн. - судового збору та 5000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, у відповідності до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 20.09.2021р.
Суддя М.М. Петрашко