Справа № 161/10389/21 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/1147/21 Категорія: 84 Доповідач: Матвійчук Л. В.
16 вересня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Здрилюк О. І., Карпук А. К.,
з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
державного виконавця - Будя С. Л.,
боржника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 на неправомірні дії головного державного виконавця Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Будя Сергія Леонідовича та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою головного державного виконавця Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Будя Сергія Леонідовича на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 червня 2021 року,
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною скаргою, обґрунтовуючи вимоги тим, що повідомленням від 08 квітня 2021 року йому, як стягувачу, повернуто без прийняття до виконання виконавчий лист, виданий 05 червня 2018 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області у цивільній справі № 161/20722/14-ц. Вказане повідомлення мотивоване тим, що у резолютивній частині рішення відсутні заходи примусового виконання (стягнути кошти, вилучити майно, зобов'язати вчинити дії тощо).
ОСОБА_2 вказував, що виконання судових рішень стосується поділу в натурі у власність житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із виконавчим листом, виданим на підставі судового рішення від 07 березня 2018 року, чітко зазначено, що ОСОБА_1 (боржнику) необхідно закласти дверний проріз з кімнати 2-6 в кімнату 2-7. Останній добровільно покладеного на нього судовим рішенням обов'язку щодо вчинення дій не виконав і продовжує користуватися безпідставно належним йому (заявнику) майном, в тому числі виділеною у власність кімнатою, гаражем, горищем. Тобто, зазначені судові рішення добровільно боржником ОСОБА_1 , з часу їх прийняття судом, не виконані, чим продовжуються порушуватися його права, за відновленням і захистом яких він звертався до суду.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця щодо повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 161/20722/14-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 05 червня 2018 року на підставі додаткового рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2018 року та зобов'язати державного виконавця прийняти до виконання зазначений виконавчий лист.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 червня 2021 року скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Луцький РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Будя С. Л. щодо повернення 08 квітня 2021 року стягувачу ОСОБА_2 без прийняття до виконання виконавчого листа №161/20722/14-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 05 червня 2018 року на підставі додаткового рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2018 року.
Зобов'язано головного державного виконавця Луцького РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Будя С. Л. прийняти до виконання виконавчий лист №161/20722/14-ц, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області 05 червня 2018 року на підставі додаткового рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2018 року.
В апеляційній скарзі головний державний виконавець Луцького РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Будь С. Л., покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення скарги ОСОБА_2 , не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки суд не звернув уваги на те, що у виданому судом виконавчому документі відсутня згадка про зобов'язання щодо вчинення будь яких дій чи будь-чого. При цьому, суду ніщо не заважало у виконавчому листі зазначити слово «зобов'язати». Суд помилково вважав, що попри відсутність посилання на застосування конкретного заходу примусового виконання судового рішення від 07 березня 2018 року, його текст фактично носить зобов'язальний характер щодо вчинення ОСОБА_1 усіх дій, у разі невиконання яких судове рішення вважатиметься невиконаним. ДВС відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» виконує усі заходи передбачені цим законом, які передбачають примус, хоча у пред'явленому ОСОБА_2 виконавчому листі примус взагалі відсутній. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив скаргу ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу головного державного виконавця Луцького РВДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Будя С. Л. залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення державного виконавця Будя С. Л. та боржника ОСОБА_1 , дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2017 року у цивільній справі № 161/20722/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення в натурі будинковолодіння позов задоволено у повному обсязі та ухвалено здійснити поділ будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме: виділити в натурі ОСОБА_1 , співвласнику 1/3 ідеальної частки будинковолодіння, приміщення в житловому будинку (літ. А-1), кімнату 2-6 площею 22,7 кв. м, приміщення прибудови (літ. а), коридор 2-1 площею 4,1 кв. м, кухню 2-2 площею 7,2 кв. м, вбиральню 2-3 площею 1,0 кв. м, ванну 2-4 площею 1,9 кв. м, паливну 2-5 площею 4,3 кв. м, загальною вартістю 89 140 грн. Ганок (літ. а1), погріб з шийкою (літ. В), сарай (літ. б), (літ. Б-1), огорожу (1), вбиральню (літ. Д) та колонку (літ. к) залишено в спільному користуванні сторін. Виділено в натурі ОСОБА_2 , співвласнику 2/3 ідеальної частки будинковолодіння, приміщення в житловому будинку (літ. А-1) кімната 1-5 площею 21,7 кв. м, кімнату 1-6 площею 21,4 кв. м, кімнату 2-7 площею 22,3 кв. м, приміщення прибудови (літ. а), коридор 1-1 площею 4,6 кв. м, кухня 1-2 площею 8,6 кв. м, санвузол 1-3 площею 2,8 кв. м, паливна 1-4 площею 2,6 кв. м, загальною вартістю 178 280 грн. Ганок (літ. а2), сарай (літ. Г-1), гараж (літ. Е-1), оглядову яму (літ. е), огорожу 2-5, вбиральню (літ. Д) та колонку (літ. к) залишено в спільному користуванні сторін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 650 грн. грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки співвласнику та 1 536 грн 20 коп. понесених по справі судових витрат.
29 січня 2018 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було ухвалено додаткове рішення у вказаній цивільній справі, яким окрім здійснення поділу будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом виділення в натурі окремих частин спірного будинку, такі частки були передані сторонам у власність.
07 березня 2018 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було ухвалено додаткове рішення у зазначеній цивільній справі, яким ОСОБА_2 було виділено у власність у житловому будинку по АДРЕСА_1 2/3 частини горища, а дах житлового будинку залишено у спільному користуванні. З метою виділу в натурі житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 необхідно влаштувати дверний проріз з кімнати 1-6 в кімнату 2-7, а ОСОБА_1 закласти дверний проріз з кімнати 2-6 в кімнату 2-7.
05 червня 2018 року на виконання додаткового рішення від 07 березня 2018 року у вказаній справі Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист.
Оскільки ОСОБА_1 не виконував зобов'язань, покладених на нього судовими рішенням, ОСОБА_2 звернувся до Луцького РВДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) із заявою про відкриття виконавчого провадження.
З повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 08 квітня 2021 року вих. № 8553 вбачається, що ОСОБА_2 головним державним виконавцем Луцького РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Будь С. Л. було відмовлено у прийнятті до виконання виконавчого листа на підставі пунктів 6, 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовував тим, що боржник ОСОБА_1 добровільно покладеного на нього судовим рішенням обов'язку щодо вчинення дій не виконав і продовжує користуватися безпідставно належним йому (заявнику) майном, в тому числі виділеною у власність кімнатою, гаражем, горищем. Вважає, що оскільки зазначені судові рішення добровільно боржником ОСОБА_1 , з часу їх прийняття судом, не виконані, у зв'язку з цим порушуються його права.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України).
Згідно із ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що вимогами до виконавчого документа є - резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно із пунктами 6, 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст. 26 цього Закону, виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин цієї конкретної справи, не може бути виправданим.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2018 року, з метою виділу в натурі житлового будинку по АДРЕСА_1 , було вирішено фактично зобов'язати ОСОБА_2 влаштувати дверний проріз з кімнати 1-6 в кімнату 2-7, а ОСОБА_1 - закласти дверний проріз з кімнати 2-6 в кімнату 2-7, однак ОСОБА_1 не виконав свого зобов'язання, покладеного на нього судовим рішенням.
Встановивши, що повернення головним державним виконавцем Луцького РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Будь С. Л. стягувачу ОСОБА_2 без прийняття до виконання виконавчого листа № 161/20722/14-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 05 червня 2018 року на підставі додаткового рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2018 року, яким зобов'язано ОСОБА_1 закласти дверний проріз, унеможливить виконання рішення, тому суд першої інстанції з метою захисту прав стягувача щодо виконання рішення суду, дійшов цілком правильного висновку про задоволення скарги ОСОБА_2 .
За таких обставин, колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги про те, що у виданому судом виконавчому документі відсутня згадка про зобов'язання щодо вчинення будь яких дій чи будь-чого.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про задоволення скарги ОСОБА_2 є законною та обґрунтованою.
Доводи апеляційної скарги головного державного виконавця Луцького Луцький РВ ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Будь С. Л. щодо незаконності постановленої у цій справі ухвали, спростовуються встановленими судом першої інстанції у цій справі обставинами та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Покликання державного виконавця в апеляційній скарзі на невідповідність ухвали суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм процесуального права, не спростовують правильних висновків суду, а є його власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу головного державного виконавця Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Будя Сергія Леонідовича залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 червня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: