печерський районний суд міста києва
Справа № 757/32433/21-ц
Категорія 42
21 вересня 2021 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді Литвинової І. В.
при секретарі судових засідань Орел А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», треті особи: Горай Олег Станіславович , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення безпідставно набутих коштів, відшкодування моральної шкоди,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 50947, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С. 25 вересня 2020 року, стягнути з відповідача ТОВ «ФК «Паріс» грошові кошти у розмірі 104 459, 38 грн, які вже стягнуто за кредитним договором № 001-28802-250512 від 25 травня 2012 року, укладеного з ПАТ «Дельта Банк», стягнути з відповідача суму компенсації моральної шкоди, яка була завдана тим, що позивач була позбавлена фінансової можливості допомогти своїй матері, коли вона потребувала операції за станом здоров'я.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості перед фінансовою установою, заборгованість, яка значиться у виконавчому написі не дає можливості зробити висновок щодо правомірності її нарахування. Відповідач безпідставно отримав і утримує її грошові кошти.
Відповідач у справі не скористався своїм правом на подання відзиву на позов, а треті особи - пояснення.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
17 червня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 23 червня 2021 року у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному порядку з викликом сторін.
21 вересня 2021 року представником позивача подано заяву до Відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (загальна канцелярія суду) про розгляд справи за відсутності сторони позивача, проти заочного рішення заперечень немає, позов підтримується стороною у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату і місце призначеного слухання повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомлено, заяви по суті або з процесуальних питань не було подано.
Треті особи або їхні представники у судове засідання, про час, дату і місце якого повідомлялися належним чином, також не з'явилися, заяви по суті або з процесуальних питань не надходили до суду.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
25 травня 2012 року ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 001-28802-250512 на відкриття поточного рахунку з використанням та обслуговуванням платіжної картки.
25 вересня 2020 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. вчинив виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 94 326, 71 грн на користь ТОВ «ФК «Паріс», зареєстрований за № 50947, з яких сума боргу 93 776, 71 грн та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису - 550, 00 грн /а. с. 9/.
06 жовтня 2020 року ТОВ «ФК «Паріс» подало до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович В. М. заяву про відкриття виконавчого провадження.
19 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жданович В. М. відкрито виконавче провадження № 63329954 про стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. з ОСОБА_1 /а. с. 10-11/.
Відповідно до змісту спірного виконавчого напису, ТОВ «ФК «Паріс» є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «ДельтаБанк» на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами 2230/К від 23 квітня 2020 року.
Також 19 жовтня 2020 року приватним виконавцем Жданович В. М. видано постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 700, 00 грн та про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 9 432, 67 грн /а. с. 12-13, 14-15/.
16 листопада 2020 року з депозитного рахунку ОСОБА_1 було списано грошові кошти у розмірі 3 714, 78 доларів США, згідно з курсом, встановленого Національним банком України по відношенню гривні до долара США 28, 12 грн/долар, на підставі платіжної вимоги приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жданович В. М. № 63329954 від 11 листопада 2020 року, а 17 листопада 2020 року - 74, 06 грн за платіжною вимогою приватного виконавця від 16 листопада 2020 року /а. с. 16, 17/.
Крім того 16 листопада 2020 року за платіжним дорученням № 349 приватний виконавець Жданович В. М. перерахувала на рахунок ТОВ «ФК «Паріс» грошову суму у розмірі 94 259, 38 грн в якості часткового погашення боргу на підставі виконавчого напису № 50947 від 25 вересня 2020 року, а за дорученням № 348 - 370, 00 грн - повернення авансового внеску по виконавчому провадженні № 63329954 /а. с. 24/.
Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 18 лютого 2021 року № 1, у зв'язку з неодноразовими порушеннями нотаріусом законодавства, грубими порушеннями закону, які завдали шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам, при вчиненні нотаріальних дій, за умови, що такі порушення встановлені рішеннями судів, а також набранням законної сили рішеннями судів про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальних дій, Міністерством юстиції України анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за № 8679 на ім'я Горая О. С.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).
Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
У відповідності до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що факт безспірності підпадає під об'єктивний сумнів, стверджувати протилежне підстави відсутні, а тому зазначений виконавчий напис судом визнається таким, що не підлягає виконанню.
Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини другої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною третьою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Вказана правові позиція, викладені у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
Таким чином, оскільки підставою для набуття коштів відповідачем ТОВ «ФК «Паріс» був виконавчий напис № 50947 від 25 вересня 2020 року, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, тому відпала сама підстава для набуття та утримання ним коштів у сумі 104 459, 38 грн стягнутих з позивача у межах виконавчого провадження № 63329954.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача ТОВ «ФК «Паріс» на користь позивача суми 104 459, 38 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування вимог позову у частині стягнення компенсації завданої позивачеві моральної шкоди у розмірі 50 000, 00 грн зазначено, що позивач була позбавлена фінансової можливості надати якісну медичну допомогу своїй матері, яка потрапила до лікарні і було виявлено у неї важке захворювання, оскільки грошові кошти, які знаходилися на депозитному рахунку ОСОБА_1 були списані банком, на підставі вимоги приватного виконавця виконавчого округу Жданович В. М. Позивач була змушена звертатися за фінансовою допомогою до друзів та знайомих, щоб забезпечити належне лікування та догляд своєї хворої матері. Така ситуація завдала позивачу та її матері невимовних моральних переживань, що у подальшому негативно вплинуло на здоров'я її матері.
Стаття 23 Цивільного кодексу України закріпляє загальні положення про відшкодування моральної шкоди, визначаючи, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
На підтвердження того, що їй було завдано моральної шкоди, позивач додала до позовної заяви медичну документацію щодо стану здоров'я її матері. Разом з тим, із змісту таких документів неможливо встановити обставини, на які посилається позивач, окрім того, що ними, на жаль, підтверджується наявність онкологічного захворювання станом на дату видачі виписок з картки хворого.
Відтак позов у частині стягнення компенсації моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки належних, достатніх, допустимих і достовірних доказів її завдання не надано.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 4 222, 60 грн, сплачені при поданні позовної заяви до суду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст.1-16, 18, 259, 628, 630, 634, 663, 1212 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат»,
ст.ст. 3, 18, 42, 44 Закону України «Про виконавче провадження»,
ст.ст. 16, 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», треті особи: Горай Олег Станіславович , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення безпідставно набутих коштів, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис, вчинений 25 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем і зареєстрований за № 50947, на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жданович Вікторією Михайлівною відкрито 19 жовтня 2020 року виконавче провадження № 63329954, про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (код ЄДРПОУ 38962392, адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 77-А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) у порядку повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса грошові кошти у сумі 104 459, 38 грн і судовий збір у розмірі 4 222, 60 грн.
Відмовити у задоволенні позову у частині стягнення компенсації моральної шкоди.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. В. Литвинова