Справа № 700/378/21
Провадження № 2/700/225/21
14 вересня 2021 року смт.Лисянка
Лисянський районний суд Черкаської області
у складі: головуючого судді: Яценко Г.М.,
за участю секретаря судового засідання: Кравець І.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
третьої особи, що не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, у залі суду в смт.Лисянка цивільну справу №700/378/21, провадження №2/700/225/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки і призначення опікуна,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки і призначення опікуна.
В обґрунтування позивних вимог, позивач зазначив, що він є дідом неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьки дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 участі у вихованні та догляді за дітьми не беруть, до батьківських обов'язків відносяться безвідповідально.
Діти постійно проживають із позивачем у його домоволодінні. Батьки дітей зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, на даний час проживають в іншому районі, дітей не відвідують, їх життям та вихованням не цікавляться.
Позивач проживає разом з дружиною, має власну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , піклується про здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток, навчання дітей. Позивач створив належні умови для проживання, навчання та відпочинку дітей.
Згідно довідки УПФР в м.Артемівський РФ від 22.03.2021 року, позивач отримує пенсію, яка є достатньою для утримання себе та дітей.
Відповідно до висновку про стан здоров'я від 26.03.2021 року №295, виданого Лисянською територіальною лікарнею Лисянської селищної ради Черкаської області, позивач за станом здоров'я - придатний виховувати онуків, які проживають разом з ним та його дружиною.
Згідно актів обстеження умов проживання від 08.04.2021 року №23 та від 22.02.2021 №145 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 створені всі належні умови для проживання, виховання та розвитку онуків.
Позивач вказав, що ОСОБА_3 відмовився від виконання своїх батьківських обов'язків відносно своїх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується його заявою.
З урахуванням вищенаведеного, позивач просить позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав на неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановити опіку над дітьми, встановивши опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити та пояснив, що його онуки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на даний час проживають із ним та перебувають на його утриманні. На його думку відповідачі не цікавлять життям дітей, участі у їх вихованні та матеріальному утриманні не беруть, а тому вважає, що доля дітей їм байдужа.
Відповідач - ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася та не повідомила про причини її неявки, хоча повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи в установленому законом порядку.
Відповідач - ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити. Мотивував свої вимоги, тим, що вони з дружиною - ОСОБА_4 цікавлять життям дітей. Зокрема, коли цього літа донька ОСОБА_6 їхала на море відпочивати, вони давали дитині гроші як на дорогу, так і на відпочинок. Син приїздив до них та перебував три тижні у них у с.Леськи, Черкаського району, Черкаської області. В подальшому вони з дружиною мають намір забрати всіх трьох дітей до себе у с.Леськи, Черкаського району, Черкаської області.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - представник служби у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області у судовому засіданні просила задовольнити позов, оскільки протягом того часу, який надавався відповідачам для зміни поведінки по відношенню до неповнолітніх дітей, ними не здійснено жодних дій для виправлення. Відповідачі не надають матеріальної допомоги дітям, не цікавляться їх життям та не займаються їх вихованням.
Свідок - ОСОБА_12 , який є настоятелем ОСОБА_13 храму с.Верещаки, Святотроїцького храму с.Почапинці у судовому засіданні пояснив, що позивач є прихожанином його церкви та він його добре знає. Відповідача - ОСОБА_3 бачив декілька разів, знає що він є батьком неповнолітніх дітей. Спілкувався неодноразово з матір'ю дітей - ОСОБА_4 , щодо її зловживання алкогольними напоями та аморальної поведінки. У Почапинці, Звенигородського району, Черкаської області відповідачі зареєстровані але не проживають. Бачив відповідачів востаннє місяців три - два назад. Неодноразово намагався вплинути на матір дітей, щоб вона змінила спосіб життя. Вона ж трималася максимум один місяць, а потім дітьми знову займався лише дід. Навіть город відповідачі садять, але потім обробляє город сам позивач. Мати дітям не допомагає. Коли позивач лежав з дитиною у лікарні, мати відвідувала дитину тільки один раз. На перше вересня батьки також були відсутні на святі 1 вересня.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити виходячи із наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ч.1 ст.152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Частиною 4 ст.155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 23.10.200 року серії НОМЕР_1 та від 17.08.2009 року серії НОМЕР_2 .
Що ж стосується твердження позивача, що ОСОБА_3 є батьком неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , то це твердження не відповідає дійсності, оскільки згідно свідоцтва про народження від 30.03.2015 року серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_4 та ОСОБА_14 .
Однак, у позовній заяві та доданих до неї документах відсутні будь-які відомості щодо ОСОБА_14 , як батька неповнолітнього ОСОБА_7 .
Позивач зазначив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на даний час проживають в інших районах, до дітей не з'являються, не цікавляться їх життям та вихованням дітей не займаються. Діти постійно проживають із позивачем у його домоволодінні. Позивач піклується про їх здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток, навчання.
Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання неповнолітніх дітей від 22.02.2021 року, неповнолітні діти зареєстровані у квартирі матері за адресою: АДРЕСА_2 , та на даний час проживають з дідом - ОСОБА_1 та бабою - ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати неповнолітніх дітей зловживає спиртними напоями , не працює, дітей залишила на діда, більше двох місяців не відвідує дітей.
З висновку служби у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області від 22.04.2021 року №28 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що комісія дійшла висновку про доцільність позбавити відповідачів батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно вищевказаного висновку батьком ОСОБА_7 вказано ОСОБА_3 . Разом з тим, у матеріалах справи наявне клопотання служби у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області від 02.09.2021 року №125/01-19, в якому просять прийняти до уваги заяву ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який є біологічним батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З огляду на вищевикладене та враховуючи розбіжності у наданні службою у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради відомостей щодо батька неповнолітнього ОСОБА_7 , чи встановлювала служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області всі обставини, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідачів батьківських прав.
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз.2 п.18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише у невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що батьки ухиляються від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідачів відносно дітей у матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідачів відносно дітей є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо них: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес батька до дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У п.п. 47-49 справи «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18.12.2008 року) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Крім того, у даному рішенні Судом звернуто увагу, що при вирішенні прав про позбавлення батьківських прав має бути встановлено відсутність поважних причин не виконання батьками батьківських обов'язків, які б виправдовували позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2019 року у справі №631/2406/15-ц зроблено висновок щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позивачем не доведено належним чином, що поведінка відповідачів відносно дітей є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов'язками та наявність в їх діях вини.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей.
Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батьків по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов'язків відносно дітей, а також, що неналежне виконання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 їх батьківських обов'язків створило загрожу життю дітей, про що суду не надано жодного доказу.
Служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області розглянувши матеріали про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дійшла висновку про доцільність позбавити відповідачів батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Частиною 6 ст.19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд дійшов висновку, що висновок служби у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області, щодо доцільності позбавлення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 батьківських прав зроблений без належного з'ясування всіх обставин, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідачів батьківських прав, є недостатньо обґрунтованим та не містить достатні підстави для позбавлення відповідачів батьківських прав відносно дітей.
Як вбачається з висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачів, у ньому не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідачів батьківських прав; не зазначено, яка робота проведена службою у справах дітей щодо врегулювання даного конфлікту; не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей. Також, він не містить висновку про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дітей та яким чином позбавлення відповідачів батьківських прав захистить інтереси дітей.
Тобто, зазначений висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідачів такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Більше того, у висновку взагалі не встановлено батьківство відносно ОСОБА_3 неповнолітнього ОСОБА_7 .
Крім того, вищевказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю, однак, враховуючи поведінку відповідачів щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітніх дітей, їх слід попередити, що у разі продовження такої поведінки вони будуть позбавлені батьківських прав.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 10-13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки і призначення опікуна - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 22.09.2021 року.
Суддя Г. М. Яценко