Справа № 944/5518/20
Провадження №2/944/749/21
14.09.2021 м.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Білецької М.О.
з участю секретаря судового засідання Хархаліс Л.А.,
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Шишки О.М.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Яворові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту неукладеності договору та стягнення безпідставно набутих коштів,
17 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 в якому просив встановити факт неукладеності попереднього договору купівлі продажу бізнесу від 19 грудня 2019 року та стягнути з ФОП ОСОБА_3 на його користь безпідставно набуті кошти в сумі 6500 доларів США, в гривневому еквіваленті на день винесення рішення, що на момент подачі позову становить 185 705 грн. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
В обґрунтування позовної заяви покликаються на те, що 19.12.2019 ОСОБА_2 (Сторона 2) та ФОП ОСОБА_3 (Сторона 1) підписали документ, який назвали попередній договір купівлі-продажу бізнесу. Відповідно до цього договору відповідач мала намір продати, а позивач придбати Туристичну Агенцію «Golden Tour» у м.Львові, однак в даному договорі не було встановлено строку (терміну), протягом якого повинен бути укладений Основний договір. У відповідності до п.4.2 Договору у якості забезпечення виконання зобов'язання за цим Договором, позивач передав відповідачу до моменту укладення цього договору забезпечувальний платіж у рахунок майбутніх платежів у розмірі 6500 доларів США. Однак, за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків. Отже майно, яке отримав відповідач у вигляді 6500 доларів США є таким, що набуте безпідставно. В даному випадку підлягатимуть застосуванню загальні положення про повернення майна у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. 02.12.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення 6500 доларів США. У відповідності до ч.2 статті 530 ЦК України відповідач повинна була повернути безпідставно набуте майно, однак станом на 15.12.2020 безпідставно набуті кошти не повернула. Також, позивач вважає за необхідне зазначити про те, що сторони Договору не погодили предмет даного Договору. Відповідно до преамбули Договору відповідач зобов'язалася в майбутньому передати об'єкт нерухомого майна, який належить їй на праві користування. У пункті 2.9. цей обов'язок уточнюється і звучить як уступлення прав за укладеним договором оренди щодо приміщення, в якому знаходиться Туристична агенція "Golden Tour". Однак, уступлення права на оренду та передача об'єкта нерухомого майна не являють собою одну і ту ж юридичну дію. Передача об'єкта в даному випадку нагадує собою відносини піднайму (суборенди). Відповідно до ч. 1 ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Позивачеві не було надано для ознайомлення договір оренди для того, щоб зрозуміти чи вправі відповідач передати дане майно в суборенду, а також не було надано на це згоди наймодавця. Отже, відповідач не мав права передавати дане майно позивачу.
Крім цього, покликається на те, що відповідач зобов'язалася передати клієнтську базу. В пункті 2.3. Договору передбачено, що клієнтська база являє собою базу даних про клієнтів Туристичної Агенції "Golden Tour", що містить наявну у відповідача інформацію та контактні дані про таких клієнтів в письмовій чи електронній формі. Однак, дана інформація є конфіденційною. Відповідачем не згадується чи клієнти надали дозвіл на поширення інформації позивачеві, отже він буде позбавлений змоги використовувати та зберігати дану інформацію. Також відповідач зобов'язалася здійснити передачу рухомого майна, про що зазначається в п. 2.8. Договору. Однак, серед переліку КВЕДів ФОП ОСОБА_3 немає тих, які надають їй право займатись продажем рухомого майна. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 11.02.2021 відкрито спрощене провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
23.03.2021 представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Шишка О.М. подав до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що поданням даного позову до суду позивач має на меті досягнути уникнення відповідальності за попереднім договором, який безумовно був укладений між сторонами. Крім цього, факт підписання договору не заперечується і самим позивачем. Як вбачається із умов договору сторони дійшли згоди, що Основний договір повинен бути укладений в грудні 2019 року, тобто в певний строк, а саме з 19 грудня 2019 року (з моменту підписання попереднього договору) по 31 грудня 2019 року включно. Таким чином умови договору повністю відповідали чинному на момент підписання попереднього договору законодавству і припущення позивача з приводу не встановлення сторонами строку (терміну) не підтверджується належними та допустимими доказами, а також не підкріплюється відповідними нормами законодавства.
Зазначає, що позивач просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_3 6500 доларів США в еквіваленті до української гривні, при цьому посилається на п. 4.2. Договору, в якому зазначено, що у якості забезпечення виконання зобов'язання за цим Договором позивач передав відповідачу до моменту укладення цього договору забезпечувальний платіж у рахунок майбутніх платежів у розмірі 6500 доларів США. Якщо позивач посилається на умови попереднього договору, то тим самим він підтверджує, що факт укладання такого мав місце, у випадку, якщо позивач стверджує, що такий договір не укладався взагалі, то в даному випадку він не може посилатися на відповідні його пункти, оскільки вважає його неукладеним. В такому разі, факт передачі коштів, позивач повинен підтвердити належними та допустимими доказами, як цього вимагає цивільно-процесуальне законодавство.
Крім цього, починаючи з 19 грудня 2019 року, враховуючи нормальні відносини між ФОП ОСОБА_3 та позивачем у справі, фактично почалося передання бізнесу позивачу. Позивача, його дружину та доньку почали навчати, як правильно вести бізнес в туристичній сфері, зокрема фактичним навчанням даних осіб займався ОСОБА_5 , котрий є чоловіком ОСОБА_3 ОСОБА_2 в період грудень 2019 - січень 2020 року мав двох працівниць ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), котрі фактично реалізовували туристичні путівки споживачам, а кошти від реалізації отримував ОСОБА_2 . В подальшому їй стало відомо про те, що ОСОБА_2 зареєстрував як суб'єкта підприємницької діяльності свою маму і крім цього від вище вказаних працівниць стало відомо, що їх не працевлаштували та не виплачують заробітної плати. Після цього, ОСОБА_3 почала переговори з позивачем щодо ситуації, що склалася, а також з питання укладення Основного договору. Спочатку позивачу в грудні 2019 року наголошувалося про необхідність укладення основного Договору, згодом 17 лютого 2020 року в присутності свідків вручалися два примірники Основного договору, після отримання якого позивач попросив перенести зустріч на 18 лютого 2020 року. Після неприбуття позивача 18 та 19 лютого 2020 року, ОСОБА_3 24 лютого 2020 року направила на адресу позивача вимогу про підписання Основного договору за адресою, зазначеною в попередньому договорі.
Фактично зобов'язання попереднього договору стосувалося обох сторін. ОСОБА_3 протягом двох місяців впрошувала позивача укласти договір, згодом вручала примірники договору позивачу, надсилала вимогу, однак, позивач не відреагував на це належним чином. Крім цього, в позовній заяві та додатках до неї відсутні належні та допустимі докази звернень позивача до відповідача з вимогами про підписання основного договору, про відмову від договору, що свідчить про те, що позивач порушив п. 5.3. попереднього договору, а тому вимога, щодо стягнення з відповідача коштів є необґрунтована.
Крім цього, не заслуговують на увагу твердження та тлумачення позивача з приводу уступлення права на оренду та передачі об'єкту нерухомого майна. Зазначає, що істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. В п. 2.9 чітко визначається в якому порядку буде врегульовуватися питання користування приміщення де розташована туристична агенція. Крім цього, позивач не надає до матеріалів справи жодного належного та допустимого доказу який підтверджує дійсність тлумачення змісту договору. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з'явився, однак його представник - адвокат Чорнейко О.І. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явилася, однак її представник - адвокат Шишка О.М. проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі, просив в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно вимог ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії
Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Судом встановлено, що 19 грудня 2019 року ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір (попередній). В Преамбулі даного договору зазначили, що ФОП ОСОБА_3 має намір продати, а ОСОБА_2 купити бізнес ФОП ОСОБА_3 , а саме: Туристичну Агенцію "Golden Tour" у м.Львові, що складається з об'єкту нерухомого майна, належного ФОП ОСОБА_3 на праві користування, рухомого майна, комерційного найменування, ділової репутації, веб-ресурсів та інших маркетингових ресурсів, клієнтської бази, набраного та підібраного персоналу, комплексу маркетингових та менеджерських рішень, ділових та комерційних зв'язків, бази постачальників, прав інтелектуальної власності тощо.
Предметом договору (п.1.1) є те, що ФОП ОСОБА_3 зобов'язується надати ОСОБА_2 комплекс послуг, передати певні права, визначені цим Договором, а ОСОБА_2 зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги, а також ФОП ОСОБА_3 зобов'язується продати, а ОСОБА_2 купити рухоме майно, перелік, опис, кількість якого визначаються у Додатку №1, що є невід'ємною частиною цього Договору, за Основним Договором купівлі-продажу рухомого майна та про надання супутніх послуг у процедурі продажу бізнесу - Туристичної Агенції "Golden Tour", який має бути укладено не пізніше грудня 2019 року.
Згідно з п.5.2 Договору, у разі відмови чи ухилення ФОП ОСОБА_3 від укладення Основного договору, невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань, визначених Розділом 2 цього Договору, щодо надання послуг, зокрема обов'язків, визначених у п.2.1-2.7, 2.10 цього Договору, відмови чи ухилення ФОП ОСОБА_3 від передання майна ОСОБА_2 у відповідності до п.2.9, ФОП ОСОБА_3 зобов'язується повернути ОСОБА_2 сплачену ним суму за цим Договором - суму забезпечувального платежу, визначеного п.4.2 цього Договору, не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту настання строку, передбаченого п.1.1 цього Договору.
Відповідно до п.5.3 даного Договору встановлено, що у разі відмови чи ухилення ОСОБА_2 від укладення Основного договору в обумовлений строк, сплачена сума забезпечувального платежу залишається у ФОП ОСОБА_3 та не повертається ОСОБА_2 .
Згідно з п.8.1 Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до дня укладання Основного договору. Якщо у визначений в п.1.1 цього Договору термін не буде укладено Основний договір або жодна з Сторін не направить другій Стороні пропозицію про укладення, зобов'язання щодо його укладення припиняються, окрім проведення розрахунків у відповідності до Розділу 5 Договору.
З переліку (специфікації) рухомого майна, які визначені як додаток №1 до Попереднього договору від 19.12.2021, вбачається, що сторони погодили кількість рухомого майна, яке ФОП ОСОБА_3 зобов'язується передати, а ОСОБА_2 зобов'язується прийняти, визначене кількісними та якісними характеристиками.
Відповідно до ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно із ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ч.3 ст.254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Як вбачається із пункту 1.1 Договору (попереднього) сторони погодили строк укладення Основного Договору купівлі-продажу рухомого майна. Такий мав бути укладеним не пізніше грудня 2019 року. Тобто сторони досягли домовленості про встановлення строку укладення основного договору.
Не укладення основного договору, у встановлений в попередньому договорі строк, може свідчити про не виконання умов попереднього договору, а не про його неукладеність. Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.
В позовній заяві позивач зазначає про те, що під час укладення попереднього договору йому не було надано для ознайомлення договір оренди приміщення турагенції, згоди наймодавця цього приміщення на передання майна позивачу, згоди клієнтів, персональні дані про яких містяться в клієнтській базі, на поширення такої інформації відповідачем позивачу та відсутність КВЕДів у ФОП ОСОБА_3 , які дозволяють здійснювати продаж рухомого майна.
Однак судом встановлено, що відповідно до п. 8.3 попереднього договору сторони підтверджують, що підписуючи цей Договір, вони дійшли згоди щодо всіх істотних умов Договору, цей Договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного, удаваного, не є зловмисним, а також будь-які обставини помилок, обману, насильства, тяжких обставин для вчинення цього Договору відсутні.
Крім цього, відповідно до п.8.5 Договору, сторони підтвердили, що цей Договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду і жодна із Сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним. Якщо будь-яка умова цього Договору стане або буде визнана недійсною у зв'язку з невідповідністю закону, то така умова не тягне за собою визнання недійсності будь-якого іншого положення цього Договору або цього Договору в цілому. В такому випадку Сторони повинні якнайшвидше вжити заходів щодо зміни Договору тією мірою, наскільки це потрібно, щоб замінити недійсне положення, щоб у зміненому вигляді воно не було законним і по своїй суті максимально зберігало початковий наміри Сторін.
Окремо варто зазначити, що відповідно до Розділу ІІ попереднього договору "Зобов'язання Сторони 1", зобов'язання, які має ФОП ОСОБА_3 за цим Договором, мають бути продубльовані в Основному договорі. При цьому пунктом 2.9. Договору визначено, що Сторона 1 (відповідач) зобов'язується уступити свої права за цим Договором на користm Cторони 2 (позивача) та забезпечити укладення договору оренди орендодавцем приміщення з Стороною 2 не пізніше дня укладення Основного договору.
Таким чином судом встановлено, що укладаючи та підписуючи (попередній) Договір від 19 грудня 2019 року сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов Договору, цей Договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 не звертався до ФОП ОСОБА_3 з приводу внесення змін до даного Договору. Судом також встановлено та визнано сторонами, що письмової відмови від придбання туристичного бізнесу чи пропозиції розірвати попередній договір відповідач від позивача не отримувала. Крім цього, позивач не звертався до відповідача з пропозицією укладення основного договору. Позивач вперше звернувся до ОСОБА_3 з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів 02.12.2020.
Натомість 24.02.2020 відповідач скерувала за адресою позивача, вказаною в Договорі, вимогу про укладення Договору купівлі-продажу бізнесу - Туристичної Агенції "Golden Tour" (Основного договору) на виконання умов Попереднього договору від 19.12.2019 з двома примірниками договору.
Однак як вбачається із довідки Укрпошти, конверт із вимогою повернувся за закінченням встановленого строку зберігання.
В судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що з 2017 року відкрила тур-агенцію як ФОП ОСОБА_3 . У листопаді 2019 року вирішила виїхати в м.Київ, а тому вирішила продати бізнес. 16.12.2019 через посередників до неї прийшов позивач ОСОБА_2 , який сказав, що йому підходить такий бізнес та 19.12.2019 вніс готівкою забезпечувальний платіж в розмірі 6500 доларів США, після чого вони обговорили коли буде укладено Основний договір. В кінці грудня 2019 року відповідач неодноразово просила позивача укласти Основний договір, однак такий всіляко ухилявся від цього, стверджував що не має грошей та просив почекати. При цьому весь час після підписання попереднього договору в грудні 2019 вона підбирала персонал, навчала, допомагала оформляти заявки клієнтів, ознайомлювала разом з чоловіком ОСОБА_5 позивача із справами турагенції та, маючи доступ до електронної адреси турагенції бачила, що позивач успішно здійснює підприємницьку діяльність, отримуючи дохід. До 17.02.2020 вони з позивачем ще спілкувались, потім перестали, оскільки він ухилявся від укладення Основного договору. При цьому, з грудня 2019 по березень 2020 вона сплачувала всі комунальні послуги, оренду приміщення, хоча дохід від проданих турпутівок отримував позивач.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснив, що укладав попередній договір з відповідачем для того аби в нього склалось розуміння про діяльність туристичної агенції, спостерігав як працюють відповідач з чоловіком та дівчата ОСОБА_8 та ОСОБА_12, доступу до сайту агенції не мав. В лютому 2020 зрозумів, що не бажає займатись цією діяльністю. Мова про строк укладення Основного договору між ним та відповідачкою не велась. Відтак вважає, що відповідач без підстав отримала кошти в розмірі 6500 доларів США в якості забезпечувального платежу.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 зазначила, що 24.12.2019 вона була на співбесіді в туристичній агенції з метою працевлаштування. ОСОБА_3 , як співвласник агенції, з нею проводила співбесіду. Під час цього був присутній ОСОБА_9 . В подальшому ОСОБА_2 сказав їй, що в цьому бізнесі нічого не розуміє і тому ОСОБА_10 буде проводити з нею навчання. ОСОБА_2 обіцяв 2000 грн. заробітної плати, а потім підвищення до 3000 тис грн./міс. Дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_11 займалась інстаграмом, де проводила рекламу турагенції. За тиждень коли вона працювала клієнти за послугами не звертались, ОСОБА_2 такого не очікував, бо хотів щоб було багато заявок. За час роботи в турагенції, вона знала, що працює в ОСОБА_2 , ОСОБА_8 проводила навчання та постійно перебувала в офісі. Приблизно 20.02.2021 - 25.02.2021 їй та дівчині ОСОБА_12 , яка там також працювала, сказали йти додому та чекати дзвінка. Через два дні при зустрічі з ОСОБА_13 останній сказав, що ОСОБА_8 його обманула, тому хоче зняти інший офіс та дав їм по 2000 грн. Також додала, що чула як ОСОБА_8 просила укласти договір, на що ОСОБА_13 відповів, що коли будуть всі паролі тоді укладе. Хто отримував кошти від продажу путівок не знає, однак всі договори підписував ОСОБА_2 , а договори оформлялись на його маму ОСОБА_14 як ФОПа.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 зазначила, що вона пройшла співбесіду і ОСОБА_13 , власник агенції " ІНФОРМАЦІЯ_1 " сказав, що вона та дівчина ОСОБА_8 йому підійшли, пояснив, що даним бізнесом не займався, однак будуть разом вчитись. Графік роботи був з 11:00 год. по 16-17 год. кожного дня, працювала на власному ноутбуці. Всі договори з клієнтами укладались на ОСОБА_15 , матір позивача. 17.02.2021 вони не могли зайти на інстаграм сторінку агенції, якою займалась донька ОСОБА_13 , оскільки паролі були змінені. Також додала, що коли ОСОБА_13 проводив співбесіду, то обіцяв заробітну плату в розмірі 2000 грн. в місяць та 30% від проданих турів. Чи був укладений договір між сторонами їй невідомо. Вона була свідком, коли відповідач просила підписати Основний договір, однак позивач казав, що спершу треба закінчити навчання.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що є цивільним чоловіком відповідачки ОСОБА_3 , знає, що позивач хотів купити бізнес дружини, відтак після підписання договору, вони почали передавати всі напрацювання позивачу, зокрема він навчав дружину позивача маркетингу близько двох тижнів з 01.01.2020 по 14.01.2020. В приміщенні турагенції він перебував кожен день зранку до вечора та бачив, що позивач не обізнаний в цих справах. Спочатку справи йшли добре, всі працювали, відносини будувались на довірі, але як тільки позивач відмовився оплачувати черговий платіж по договору, відповідач звернулась з вимогою про укладення Основного договору, від чого позивач відмовлявся. Останній раз спілкувався з позивачем 17.02.2020.
Суд, з врахуванням вчинених сторонами дій, що свідчать про виконання договору його сторонами, встановив, що вищенаведені обставини у своїй сукупності свідчать про фактичне укладення 19.12.2019 року між відповідачкою та позивачем попереднього договору щодо купівлі-продажу Туристичної Агенції «Golden Tour» у м.Львові та ухилення позивача від укладення Основного договору, що тягне за собою наслідки, передбачені п.5.3 попереднього договору, у відповідності до якого у разі відмови чи ухилення ОСОБА_2 від укладення Основного договору в обумовлений строк, сплачена сума забезпечувального платежу залишається у ФОП ОСОБА_3 та не повертається останньому.
У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».
Таким чином судом встановлено, що укладений 19.12.2019 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 попередній договір купівлі-продажу бізнесу - Туристичної Агенції «Golden Tour» у м.Львові містить усі істотні умови договору.
Відтак встановлені судом вищенаведені обставини спростовують мотиви позовної заяви ОСОБА_2 про те, що в останнього не було наміру укладати договір, оскільки сторони не погодили всіх істотних умов такого, зокрема строку укладення Основного договору та його предмету.
При цьому суд критично оцінює пояснення позивача, надані в судовому засіданні, оскільки такі повністю спростовуються наявними матеріалами справи та долученими у справі доказами.
Також судом не можуть бути взяті до уваги докази, долучені стороною відповідача, такі як компакт диск із відеозаписом, дві фотографії та копія звіту агента за січень 2020 року згідно агентського договору, оскільки такі не підтверджують факту укладення попереднього договору чи здійснення фактичної діяльності позивача в туристичній агенції.
Крім цього, матеріалами справи безспірно підтверджується, що кошти, які просить стягнути ОСОБА_2 з ФОП ОСОБА_3 в розмірі 6500 доларів США, внесені в якості забезпечувального платежу для подальшого зарахування цієї суми в рахунок загальної вартості Основного договору, що спростовує доводи позивача про те, що ФОП ОСОБА_3 утримує сплачені кошти без достатніх правових підстав.
Проте оскільки в обумовлений строк сторони не уклали основний Договір, а тому відповідно до п.5.3 та п.8.1 попереднього Договору забезпечувальний платіж в розмірі 6500 доларів США не повертається.
Згідно зі ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 ЦК України.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року № 6-122 цс14, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
В той же час зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, а, отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.
Таким чином, наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі № 6-88цс13).
Наявність дійсного договору між сторонами виключає застосування ст. 1212 ЦК України як підставу для стягнення коштів (майна) однією стороною з іншої (ВСУ від 7 червня 2017р. у справі № 3-189гс17).
За вищенаведеного, суд першої інстанції приходить до висновку, що договірний характер спірних правовідносин між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.
З огляду на вище наведене, беручи до уваги договірний характер спірних правовідносин, що доведено наявними в матеріалах справи доказами, та відсутність правової можливості застосування ст. 1212 ЦК України до договірних зобов'язань, позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем не представлено, а судом не здобуто жодних переконливих доказів у їх підтвердження, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
В позові ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту неукладеності договору та стягнення безпідставно набутих коштів відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду чи через Яворівський районний суд Львівської області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 21 вересня 2021 року.
Позивач: ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
Адреса проживання: АДРЕСА_1 .
РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3
місце проживання:
АДРЕСА_2 .
РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Білецька М.О.