Провадження 6/311/131/2021
Справа № 311/2458/18
20.09.2021
20 вересня 2021 року Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Нікандрової С.О., секретаря судового засідання Дудка Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні подання державного виконавця Василівського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Микитюк Т. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника, -
Державний виконавець Василівського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Микитюк Т. звернулася до суду із поданням, погодженим із начальником відділу Харченко О., про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання нею зобов'язань за виконавчим листом №311/2458/19, виданим Василівським районним судом Запорізької області 27.06.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 132 821,80 грн.
Державний виконавець Микитюк Т. в судове засідання для розгляду подання не з'явилася, надала заяву про розгляд подання без участі уповноваженого представника відділу.
Розгляд справи проведено за відсутності учасників справи, у порядку ст.247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів, яких достатньо для вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні правовідносини.
З доданих до подання матеріалів вбачається, що на виконанні Василівського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) знаходиться виконавче провадження №59650457, з примусового виконання виконавчого листа №311/2458/19, виданим Василівським районним судом Запорізької області 27.06.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 132 821,80 грн.
Державним виконавцем було спрямовано боржнику ОСОБА_1 постанову про відкриття виконавчого провадження, а також виклики з вимогою з'явитись до державного виконавця та надати декларацію про доходи і майно.
В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем спрямовувались запити до відповідних органів щодо отримання боржником доходу та наявності у нього майна. Згідно відповідей на запити боржник доходів не має, банківські рахунки відсутні, також відсутні об'єкти нерухомого майна та транспортні засоби.
Під час виконавчого провадження встановлено, що згідно повідомлення Державної прикордонної служби України боржник ОСОБА_1 24 січня 2018 року виїхала до Польщі
та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Боржником до цього часу не подано декларацію про доходи та майно, також жодного разу боржник не з'явилася до Василівського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та не надала пояснень щодо сплати боргу, що розцінюється державним виконавцем як ухилення боржника від виконання рішення суду.
Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 в праві виїзду за межі України державний виконавець посилався на те, що на даний час рішення суду боржником не виконано, боржник не вживає жодних заходів для виконання рішення суду, а також є підстави вважати, що боржник може покинути територію України та виїхати за кордон задля того, щоб не виконувати рішення суду України.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Ч. 1ст. 441 ЦПК України передбачає, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч.4 ст.313 ЦК України фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» підставою для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України є ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, наведених у листі від 01.02.2013 «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна,
грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Отже, необхідною умовою для застосування видів тимчасового обмеження у виїзді за кордон є встановлення факту, що боржнику відомо про рішення, яким на нього покладені відповідні зобов'язання, примусове виконання якого здійснюється державною виконавчою службою, факту ухилення боржника від виконання зобов'язань за рішенням суду, оскільки заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Тобто, юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачено не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за свідоме ухилення від їх виконання.
При цьому слід розрізняти поняття «ухилення» та «неможливість» виконати певні грошові зобов'язання у зв'язку з об'єктивними причинами, в тому числі через відсутність у боржника доходу та майна.
Під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, слід розуміти як пряму відмову від виконання рішення, так і інші винні дії, які свідчать про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених частиною 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах.
За змістом п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Таким чином, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Факт ухилення має підтверджуватись сукупністю доказів, які державний виконавець зазначає у поданні, до якого мають бути долучені відповідні письмові докази на підтвердження цих обставин, про те, що державним виконавцем вживалися усі передбачені законом заходи по виконанню зобов'язань, але боржник перешкоджає чи ухиляється від виконання рішення.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази того, що боржник ОСОБА_1 належним чином повідомлена про наявність боргових зобов'язань та умисно та злісно ухиляється від виконання судового рішення та процесуальних рішень державного виконавця, перешкоджає державному виконавцеві проведенню виконавчих дій, тобто ухиляється від виконання покладених на неї рішенням суду зобов'язань та не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів.
Так, до подання не додано докази направлення боржнику та вручення йому постанови про відкриття виконавчого провадження та виклику державного виконавця.
Таким чином, суд приходить до висновку, що державним виконавцем не доведено факту ухилення боржника від виконання зобов'язання за рішенням та невжиття заходів щодо його виконання, а тому підстави для задоволення подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України відсутні.
Керуючись ст.441 ЦПК України, суд. -
У задоволенні подання державного виконавця Василівського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Микитюк Т. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Суддя Василівського районного суду
Запорізької області С.О.Нікандрова