21 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 280/2165/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року (суддя Сіпака А.В., повний текст складено 14.06.2021) у справі №280/2165/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку та виплати разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному частиною п'ятою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу, як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) (з урахуванням раніше виплаченої суми);
- стягнути з відповідача, за рахунок коштів державного бюджету України, на користь позивача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій за 2020 рік, відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірі 6800,00 гривень;
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу, у здійсненні перерахунку та виплати разової грошової допомоги до 05 травня за 2019 рік у розмірі, визначеному частиною п'ятою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу, як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 05 травня за 2019 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) (з урахуванням раніше виплаченої суми);
- стягнути з відповідача, за рахунок коштів державного бюджету України, на користь позивача, недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій за 2019 рік, відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірі 6190,00 гривень.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що він є учасником бойових дій та має право на отримання разової грошової допомоги, що виплачується щорічно до 05 травня. Позивач зазначав, що протягом 2019-2020 років грошова допомога до 5 травня йому виплачувалася в розмірі меншому, ніж встановлено Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. За позицією позивача після прийняття 27.02.2020 Конституційним Судом рішення 3-р/2020 він набув право на отримання грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як то передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. З цих підстав він звертався до відповідача із заявою про перерахунок та виплату допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, однак отримав відмову. Позивач вважав, що відповідачем порушено його право на отримання разової грошової допомоги у розмірах, що передбачені чинним законодавством.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному частиною п'ятою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
зобов'язано Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) (з урахуванням раніше виплаченої суми).
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції фактично виходив з того, що з дня прийняття 27.02.2020 Конституційним Судом України рішення № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) у позивача виникло право на соціальне забезпечення у відповідності до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10рп/2008), яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій як п'ять мінімальних пенсій за віком. З цих підстав суд вказав, що відповідачем безпідставно в 2020 році здійснено виплату позивачу грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж визначено Законом № 3551-ХІІ. Разом з цим, суд дійшов висновку, що вказана допомога у 2019 році правомірно виплачувалась відповідачем у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України, а тому підстави для задоволення позову в цій частині заявлених вимог - відсутні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та позовну заяву залишити без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що розмір допомоги до 5 травня, зокрема, для учасників бойових дій в 2020 році визначений Постановою КМУ від 19.02.2020 №112. Кабінетом Міністрів України управлінню не передавались повноваження щодо здійснення розрахунку допомоги; згідно списків, наданих Запорізьким зональним відділом військової служби правопорядку МОУ від 11.03.2020 №140/67дск відповідно до названої постанови КМУ позивачу виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1390 грн. Скаржник наголошує, що управління виконує лише функцію виплати допомоги, обсяг якої визначено паспортом бюджетної програми на відповідних рік; чинне законодавство не передбачає можливості збільшення розміру соціальних виплат розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня на свій розсуд. Скаржник також вказує на неможливість виконання рішення суду в частині визначених зобов'язань, оскільки паспортами бюджетних програм не передбачена виплата сум за рішенням суду. Крім цього, за позицією скаржника, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки остаточний розрахунок щодо виплати спірної допомоги за 2020 рік з ним проведено у квітні-травні 2020 року, у той час коли з позовом до суду останній звернувся лише 15.03.2021.
Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що позивач своїм процесуальним правом щодо оскарження рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, не скористався, а відповідачем, з огляду на наведені ним аргументи апеляційної скарги, судове рішення оскаржено в частині задоволених позовних вимог.
Отже, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, за наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції надає оцінку рішенню суду першої інстанції, на предмет його законності та обґрунтованості, в частині задоволених позовних вимог, тобто перевіряє судове рішення в межах аргументів апеляційної скарги відповідача.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 17.08.2018 Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України.
Позивачу як учаснику бойових дій виплачено разову грошову допомогу до 05 травня в розмірі: за 2019 рік - 1295,00 грн., за 2020 рік - 1390,00 грн.
26.11.2020 позивач надав до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району звернення відповідно до вимог Закону України “Про звернення громадян”, у якому просив здійснити перерахунок разової грошової допомоги до 5 травня за 2019-2020 роки та виплатити різницю у розмірі 12990,00 грн. на банківську карту, зазначену у його особовій карті пільговика.
Листом Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району від 11.12.2020 №01-09/Б-632 повідомлено позивача, що виплата разової грошової допомоги у 2019-2020 роках здійснена відповідно до вимог чинного законодавства.
Не погоджуючись з розміром виплаченої допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно з п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI абз. 5 ч. 22 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у редакції, яка передбачала, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплату разової грошової допомоги у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ (далі - Закон № 79-VІІІ) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким встановлено, що норми і положення ст.ст. 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19 лютого 2020 року №11 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою визначено у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 1390 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У даному рішенні Суд дійшов висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України іншого, ніж у ст.ст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551-ХІІ, що суперечить принципу верховенства права, встановленому ст. 8 Конституції України.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року до застосування підлягають положення ст. 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), за якими щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Як встановлено вище, та не заперечується учасниками справи, відповідачем у 2020 році виплачено ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1390,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж визначено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж визначено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», діяв протиправно та порушив право позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що норми підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ. При цьому, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Крім цього, при вирішенні цієї справи, судом взято до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, предметом спору у якій є нарахування та виплата разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік особі, яка має статус особи з інвалідністю та має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018 (3393/18).
Аргументи скаржника в апеляційній скарзі на неможливість виплати допомоги до 5 травня позивачу у більшому розмірі, ніж те визначено Постановою №112, з огляду на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а при отриманні цільових коштів лише спрямовує їх за призначенням та у визначених розмірах, на переконання суду апеляційної інстанції, в контексті спірних правовідносин, є безпідставними, оскільки даний вид допомоги гарантований законом та її неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
В спірному випадку відмова Управління в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України”).
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Що стосується аргументів скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом.
Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує, що спірна грошова допомога до 5 травня за 2020 рік була перерахована позивачу у квітні-травні 2020 року, а отже з дня отримання допомоги позивач був обізнаний про її розмір, а, відповідно, і про порушення своїх прав на її отримання у належному розмірі. Оскільки з позовом до суду позивач звернувся лише 15.03.2021, то останнім пропущено шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом.
З приводу таких аргументів скаржника суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому, статтею 17-1 названого Закону передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи відповідача, що позивач, отримавши у 2020 році разову грошову допомогу до 5 травня, був обізнаний/повинен був бути обізнаний про розмір виплаченої йому допомоги.
Натомість, слід зауважити, що до 30 вересня 2020 року - тобто до закінчення встановленого законом кінцевого строку виплати цієї допомоги, позивач мав обґрунтовані очікування на отримання більшої суми, ніж йому була нарахована та виплачена.
Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року по справі № 607/7919/17. В даному судовому рішенні Суд зазначив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Як вбачається з матеріалів справи, з позовними вимогами щодо нарахування та виплати щорічної разової допомоги за 2020 рік позивач звернувся до суду 15.03.2021, тобто, з дотриманням шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, у зв'язку з чим аргументи відповідача щодо пропуску такого строку є безпідставними.
Решта аргументів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року по справі №280/2165/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст постанови складено 21.09.2021р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк