20 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 160/3355/21
(суддя Жукова Є.О., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №160/3355/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 05 березня 2021 року звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 згідно з яким, просить:
- визнати бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4624/20 від 04.08.2020 року, за період з 22.11.2018 року по 14.08.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки, що надана у якості додатка до листа №6/54/22-439 від 25.03.2020 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4624/20 від 04.08.2020 року, за період з 22.11.2018 року по 14.08.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки, що надана відповідачем у якості додатка до листа №6/54/22-439 від 25.03.2020 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4624/20 від 04.08.2020 року, за період з 22.11.2018 року по 14.08.2020 року та зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4624/20 від 04.08.2020 року, за період з 22.11.2018 року по 14.08.2020 року у розмірі 6 991,53 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його до апеляційного суду з підстав неповного встановлення обставин, що мають значення для розгляду справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року запропоновано позивачу протягом десяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків, вказавши поважні підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом у справі №160/3355/21.
Ухвала суду мотивована тим, що позивачем пропущено встановлений законом місячний строк звернення до суду з цим позовом, оскільки грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових позивачем отримано 14 серпня 2020 року, а з позовом до суду він звернувся - 05 березня 2021 року.
Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року скаржник отримав 10 серпня 2021 року, що підтверджується розпискою (а.с.118).
Так, 12 липня 2021 року скаржник через засоби електронного зв'язку звернувся до суду з клопотанням в якому просить поновити йому строк звернення до суду з цим позовом.
Клопотання обґрунтовано тим, що позивач 21.08.2020 року, 11.11.2020 року та 21.01.2021 року звертався до відповідача з заявами про виплату йому грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, однак відповідачем не надано відповідей на зазначені звернення. Зазначає про необхідність застосування до спірних відносин шестимісячного строку звернення до суду.
Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені обставини не можуть бути поважними підставами для поновлення строку звернення до суду, враховуючи наступне.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Початок місячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа:
1) дізналася або 2) повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов'язково. Тому при визначенні початку цього строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення.
Йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.02.2021 року у справі №800/30/17 (99901/328/18) зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, суму грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року у справі №160/4624/20 позивачем отримано 14 серпня 2020 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с.9).
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
Спір щодо права позивача на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки вирішено судовим рішенням, на виконання його позивачу виплачено такі суми 14 серпня 2020 року.
В свою чергу, положення статті 117 КЗпП України визначають обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, вимоги зазначеної норми не встановлюють інших правил для застосування положень зазначеної норми, зокрема звернення звільненого працівника з заявою до колишнього роботодавця.
Оскільки положення статті 117 КЗпП України визначають обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, такі відносини не потребують додаткового досудового врегулювання та ініціювання спору.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про помилковість посилань позивача на обставини звернення з заявами до колишнього роботодавця з вимогами здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що не отримання відповіді відповідача не позбавляло позивача можливості звернутися до суду з цим позовом, враховуючи той факт, що стаття 117 КЗпП України передбачає обов'язок колишнього роботодавця здійснити такі виплати без застосування будь-якої дискреції відносно звільненого працівника.
Таким чином, датою з якої починається перебіг строку звернення до суду з цим позовом є 14 серпня 2020 року - дата отримання позивачем сум, що входять до структури заробітної плати і щодо яких наявний був спір.
Отже, враховуючи дату отримання позивачем грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових - 14 серпня 2020 року та дату звернення до суду з цим позовом - 05 березня 2021 року, суд апеляційної інстанції зробив висновок про пропуск позивачем встановленого законом місячного строку звернення до суду та не наведення позивачем підстав, які б свідчили про існування об'єктивно не переборних обставин для своєчасного звернення його до суду з цим позовом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що право на судовий захист не є абсолютним. Для звернення до суду повинен дотримуватись певний порядок. Якщо особа цього порядку не дотримується, зокрема щодо строку звернення до суду, то не можна вести мову про порушення права на судовий захист.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що позивачем не надано доказів та не наведено обставин, які б підтверджували наявність об'єктивно непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов'язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного вчинення процесуальних дій, а саме звернення до суду з позовом.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строку для звернення до суду за захистом порушених прав.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи позивача про необхідність застосування до спірних відносин шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом, оскільки правова позиція щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України до спірних правовідносин, а саме щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, яка у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що позов підлягає залишенню без розгляду повністю у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі №160/3355/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов залишити без розгляду.
Керуючись: частиною 1 статті 319, статтями 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №160/3355/21 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано суддями 20 вересня 2021 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко