14 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 215/1053/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,
перевіривши на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року
по адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника Тернавського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Шульги Анатолія Вікторовича
про визнання протиправною бездіяльності, -
18 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу з адміністративним позовом до Начальника Тернавського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Шульги А.В. (далі по тексту - Начальник Тернавського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області Шульга А.В.) про визнання протиправною бездіяльності.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Начальника Тернавського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області Шульги А.В. про визнання протиправною бездіяльності переданий на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Начальника Тернавського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області Шульги А.В. про визнання протиправною бездіяльності залишений без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Начальника Тернавського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області Шульги А.В. про визнання протиправною бездіяльності повернутий позивачу через невиконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, 08 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Ухвалою суддів Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року повернута.
Втім, 09 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 повторно оскаржив ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року в апеляційному порядку.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам статей 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, було встановлено, що зазначену апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог закону, що полягають в наступному.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи, апеляційну скаргу було подано з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, тобто, після закінчення строків апеляційного оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, а також з порушенням вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: скаржником ОСОБА_1 до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору або документ в підтвердження звільнення скаржника ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом (в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, в порядку статті 8 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, відмовлено).
Ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року залишена без руху, у зв'язку з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення, тобто, після закінчення строків апеляційного оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, а також не відповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України та скаржнику ОСОБА_1 надано строк на їх виправлення протягом десяти днів включно з моменту отримання копії ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: скаржнику ОСОБА_1 пропонувалось протягом десяти днів включно з моменту отримання копії ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху надати суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року із зазначенням поважних підстав для поновлення пропущеного процесуального строку апеляційного оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року з наданням відповідних доказів, а також шляхом надання суду апеляційної інстанції документа на підтвердження сплати судового збору або актуальних станом на дату подання апеляційної скарги відомостей щодо розміру річного доходу за весь попередній календарний рік або доказів на підтвердження наявності інших обставин, визначених пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.
Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що копія ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху направлена скаржнику ОСОБА_1
26 серпня 2021 року (відповідно до поштового штемпеля на конверті та відомостей інтернет-порталу Укрпошти, який забезпечує відстеження поштових відправлень за штрихкодовими ідентифікаторами /відправлення № 5008310810303/, заява ОСОБА_1 відправлена 19 серпня 2021 року) від скаржника ОСОБА_1 на адресу Третього апеляційного адміністративного суду надійшла заява про звільнення скаржника ОСОБА_1 від сплати судового збору, а також заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року.
Однак, в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ОСОБА_1 повторного не надано суду апеляційної інстанції документа на підтвердження сплати судового збору або актуальних станом на дату подання апеляційної скарги відомостей щодо розміру річного доходу за весь попередній календарний рік або доказів на підтвердження наявності інших обставин, визначених пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.
Оскільки заява ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору надійшла до суду апеляційної інстанції 26 серпня 2021 року, п'ятим днем для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження в адміністративній справі є, відповідно, 02 вересня 2021 року.
Водночас, відповідно до наказу Третього апеляційного адміністративного суду №279-КВЩ від 14 липня 2021 року, в період часу з 02 серпня 2021 року по 13 вересня 2021 року включно суддя Прокопчук Т.С. перебувала у відпустці.
Вказане клопотання скаржника ОСОБА_1 передано судді 14 вересня 2021 року.
За правилами частини 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Отже, першим робочим днем після 02 вересня 2021 року є 14 вересня 2021 року.
Що стосується клопотання ОСОБА_1 звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
В обґрунтування зазначеного клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, скаржник ОСОБА_1 повторно зазначає, що має тяжке майнове становище. Повторно стверджує, що сукупний дохід є нижчим від 5% розміру річного доходу, надаючи в підтвердження останнього відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 24.05.2021 за № 582, відповідно до якої за період з 1 кварталу по 4 квартал 2020 року ОСОБА_1 отримано дохід в розмірі 24324, 00 грн. Також скаржник зазначає, що сплата судового збору перешкоджає вільному доступу особи до правосуддя. Також, скаржник повторно посилається на Рішення Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польші» («Kreuz v. Poland»), Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Руминії», які констатують, в тому числі, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. З огляду на викладені обставини, які не залежать від волевиявлення скаржника ОСОБА_1 , повторно просить суд апеляційної інстанції звільнити його від сплати судового збору.
Розглянувши повторне клопотання скаржника ОСОБА_1 про звільнення скаржника ОСОБА_1 від сплати судового збору, а також вивчивши наведені у ньому підстави, суд апеляційної приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Також, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.
Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
З огляду на викладене, повторно зазначаємо, що скаржник ОСОБА_1 не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі” (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Отже, суд критично оцінює заявлене скаржником клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Також, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі”, сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).
Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.
Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб'єктами владних повноважень.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Застосовуючи вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України та висновки Європейського суду з прав людини до конкретних обставин справи, зазначаю, що сума судового збору, яка підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги складає 2102 грн., що не перевищує одного розміру мінімальної заробітної плати, а отже не є значною та надмірною, а також не становить непропорційного обмеження права доступу до суду.
Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.
Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.
У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.
При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів.
Водночас, скаржником повторно не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору.
Надані Відомості з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, які долучені скаржником до заяви про звільнення від сплати судового збору не підтверджують відстуність у позивача інших доходів (в тому числі пенсії, доходів від підприємницької діяльності, тощо).
Оскільки доказів того, що виплати УПСЗН Виконкому є єдиним джерелом доходів скаржника до суду апеляційної інстанції надано не було, такі відомості не відображають майнове становище скаржника станом на дату подання апеляційної скарги та, відповідно, не не можуть бути розцінені як належний доказ на підтвердження скрутного матеріального становища скаржника ОСОБА_1 .
Також, вони не можуть бути належним доказом на підтвердження розміру річного доходу позивача - фізичної особи саме за весь попередній календарний рік.
Отже, доводи скаржника ОСОБА_1 не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для звільнення від сплати суму судового збору, у звязку з чим суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору.
Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.
Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.
Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду з апеляційною скаргою.
Оскільки скаржником повторно не надано суду апеляційної інстанції належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв'язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.
Що стосується клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, зазначаємо наступне.
В обґрунтування клопотання скаржника ОСОБА_1 про поновлення ОСОБА_1 пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року повторно зазначається, що з первісною апеляційною скаргою на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року звернувся 08 грудня 2020 року, тобто, вказана ухвала суду першої інстанції була оскаржена в межах процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду протягом п'ятнадцяти днів з дня його отримання. Однак, через не сплату судового збору, ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року первісна апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року повернута. Повторно стверджує, що недотримання процесуального строку на звернення з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції відбулося за відсутності вини скаржника ОСОБА_1 , оскільки ним були вжиті всі необхідні заходи для своєчасного виконання свого процесуального обов'язку та виконані належні процесуальні дії щодо направлення апеляційної скарги. Також, скаржник повторно посилається на Рішення Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польші» («Kreuz v. Poland»), Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії», які констатують, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. З огляду на викладені обставини, які не залежать від волевиявлення скаржника ОСОБА_1 , потворно просить суд апеляційної інстанції поновити ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року.
Розглянувши клопотання скаржника ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, а також вивчивши наведені у ньому доводи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про їх безпідставність та необґрунтованість з огляду на наступні обставини.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.
Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що 01 жовтня 2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом винесена ухвала.
Звертаємо увагу, що відповідно до поштового повідомлення в матеріалах адміністративної справи (а.с.26), копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року отримана позивачем ОСОБА_1 28 листопада 2020 року.
До того ж, сам скаржник ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, а також в клопотанні про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року підтверджує факт отримання спірного судового рішення суду першої інстанції саме 28 листопада 2020 року, що не спростовується матеріалами даної адміністративної справи.
З огляду на вказане, відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім днем строку подання апеляційної скарги було 14 грудня 2020 року включно.
В той же час, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року до суду першої інстанції подана 09 червня 2021 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду, тобто з семимісячним пропуском строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Приписами статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок та строки апеляційного оскарження.
Вказаною статтею визначено події, з настаннням яких починається перебіг процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Вирішуючи клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дотримання вимог вказаної норми процесуального права є обов'язком для всіх учасників адміністративного процесу.
Відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Верховний Суд постановою від 03 квітня 2018 року у справі №804/7050/16 (адміністративне провадження №К/9901/41446/18) висловив наступну правову позицію:
Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Отже, поновлення позивачу пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду без достатніх підстав буде наданням йому переваги, чим, в свою чергу, буде порушено право позивача.
Забезпечення сталості та єдності судової практики, відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», покладено на Верховний Суд, що є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який серед іншого забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
З аналізу викладених норм вбачається, що законодавець закріпивши положення про необхідність врахування судами позицій Верховного Суду, а також прибравши можливість відступу від таких позицій, намагався мінімізувати дискрецію судів першої та апеляційної інстанцій по окремих правових колізіях та формування єдиної правової позиції для правозастосування.
Тому враховуючи викладене, суд під час ухвалення рішення застосовує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанції.
Також суд зазначає, що право на повторне звернення з апеляційною скаргою може бути реалізовано лише в межах процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом.
Слід повторно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення від 28.03.2006 року у справі «Мельник проти України», заява №23436/03).
Відповідно до Рішення Європейського Суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польші» («Kreuz v. Poland»), «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.
Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження та застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Кодексом адміністративного судочинства України дотримання скаржником процесуального строку подачі апеляційної скарги визначено обов'язковою умовою при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження. Поновлення судом пропущеного процесуального строку можливо лише за наявності обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення передбачених Кодексом адміністративного судочинства дій.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Враховуючи те, що встановлений процесуальний строк апеляційного оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року закінчився, для обґрунтування поважності пропуску процесуального строку апеляційного оскарження, скаржнику слід було надати докази регулярного та послідовного вчинення активних дій з метою подання апеляційної скарги в межах строку встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції не знаходить обґрунтованими доводи скаржника ОСОБА_1 , адже він мав право/обов'язок подати апеляційну скаргу у встановлений законом процесуальний строк.
На думку суду, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об'єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту отримання її копії.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що оскаржувана скаржником ОСОБА_1 ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року на момент повторної подачі апеляційної скарги набрало законної сили, у зв'язку з чим скаржник ОСОБА_1 мав навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску ними процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).
Інших підстав для поновлення пропущеного процесуального строку апеляційного оскарження даного судового рішення скаржником повторно не зазначено.
При цьому, повторно наголошуємо на тому, що жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом процесуальний строк, скаржником ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції не надано.
Таким чином, станом на 14 вересня 2021 року (день постановлення даної ухвали), з урахуванням поштового перебігу, скаржником ОСОБА_1 не виконано вимоги ухвали судді Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, недоліки апеляційної скарги не усунуто.
Враховуючи наявність вказаних недоліків апеляційної скарги, зокрема, що апеляційна скарга ОСОБА_1 подана поза межами процесуального строку, встановленого законом для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, тобто з семимісячним пропуском строку на апеляційне оскарження даного судового рішення, а клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції ставилося із зазначенням підстав, визнаних судом апеляційної інстанції неповажними через відсутність жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом процесуальний строк та подано без надання відповідних доказів, а також відсутність документа на підтвердження сплати судового збору, у межах встановленого судом апеляційної інстанції строку у межах встановленого судом апеляційної інстанції строку, а також станом на 14 вересня 2021 року включно (день постановлення даної ухвали), з урахуванням поштового перебігу, дана адміністративна справа не може бути розглянута Третім апеляційним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у даній адміністративній справі подана до суду з порушенням вимог частини 4 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів вважає, що у відкритті апеляційного провадження має бути відмовлено.
Керуючись статтями 299, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Визнати неповажними наведені скаржником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року по адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника Тернавського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Шульги Анатолія Вікторовича про визнання протиправною бездіяльності - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук
суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай