іменем України
21 вересня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/3548/21
Головуючий у першій інстанції - Коверзнев В. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1049/21
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Скрипки А.А., Харечко Л.К.,
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: ОСОБА_2
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (суддя Коверзнев В.О.), ухвалене об 11 год. 32 хв. у м. Чернігів, повний текст рішення складено 12 травня 2021 року,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат за період з 12.07.2019 року по 28.02.2021 року в сумі 11 797,43 грн, 3% річних за період з 12.07.2019 року по 28.02.2021 року в сумі 7380,52 грн, а загалом 19 177,95 грн. Позов мотивовано тим, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2019 року позовні вимоги у справі про поділ майна подружжя до ОСОБА_2 було задоволено та стягнуто з відповідачки на користь позивача 1/2 частину вартості автомобіля в сумі 136 710 грн 43 коп., 13 702 грн 10 коп. судових витрат, а також визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Позивачем отримано виконавчі листи та пред'явлено їх до виконання. За доводами ОСОБА_1 , відповідачка від виконання судового рішення ухиляється, суму боргу не сплатила, право власності на 1/2 частини квартири не зареєструвала, що унеможливлює стягнення за рахунок вказаного майна, а відтак позивач має право вимагати сплати 3% річних та втрат від інфляції за час прострочення грошового зобов'язання на підставі ст.625 ЦК України.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2021 року, з урахуванням ухвали суду від 17 травня 2021 року про виправлення описки, позов задоволено; стягнуто з відповідачки на користь позивача інфляційні у сумі 11 797 грн 43 коп. і 3% річних у сумі 7380 грн 52 коп., що нараховані за період з 12.07.2019 по 28.02.2021 включно, та 4408 грн у відшкодування фактично понесених судових витрат, а всього 23 585 грн 95 коп. Рішення суду мотивовано тим, що на грошове зобов'язання відповідача, що виникло на підставі постанови апеляційного суду від 11.07.2019, поширюються положення ч.2 ст.625 ЦК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати і прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідачки ніколи не виникало зобов'язання перед позивачем щодо сплати грошових коштів у розмірі 150 412,53 грн, які є арифметичною сумою двох окремих зобов'язань. ОСОБА_2 вважає, що нарахування 3% річнх та втрат від знецінення грошових коштів незалежно від того, чи належним чином здійснено такі нарахування, мало бути здійснене позивачем окремо для суми 136 710,43 грн та для суми 13 702,10 грн. За доводами відповідачки, ані ЦК України, ані будь-яким іншим актом цивільного законодавства не встановлено строку (терміну) виконання зобов'язань, що виникають безпосередньо на підставі рішення суду, не передбачено строку виконання таких зобов'язань і ЦПК України, а присуджені до стягнення суми не охоплюються випадками негайного виконання судового рішення. ОСОБА_2 вказує, що позивач має довести факт виникнення відповідних спірних правовідносин між ним та відповідачкою, тобто факт настання строку виконання грошового зобов'язання та факт протиправного невиконання відповідачкою пред'явленої до неї вимоги щодо сплати нарахувань у вигляді встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення, здійснених щодо суми заборгованості, щодо якої відповідачкою було пропущено строк належного виконання зобов'язання. Також відповідачка посилається, що стягнення компенсації вартості частки у спільному майні колишнього подружжя, відчуження (майна) одним із такого подружжя на користь третьої особи не може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до положень ст.11 ЦК України. ОСОБА_2 зазначає, що оскільки спірні правовідносини між нею та позивачем виникли у зв'язку з нвиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач вказує, що у відповідачки станом на час його звернення до суду було наявне грошове зобов'язання перед позивачем, яке виникло за судовим рішенням Чернігівського апеляційного суду, а загальна сума боргу становила 150 412,53 грн. За доводами ОСОБА_1 , грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Позивач посилається, що постанова Чернігівського апеляційного суду набрала законної сили з дня її проголошення 11 липня 2019 року, а відтак зобов'язання зі сплати грошового зобов'язання за цим судовим рішенням виникло саме з указаної дати - 11 липня 2019 року.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
По справі встановлено, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасовано рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 квітня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та в частині вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ квартири; додаткове рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 06 червня 2019 року скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля в сумі 136 710 грн 43 коп.; позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ квартири задоволено; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; в іншій частині рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 квітня 2019 року залишено без змін; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1367,10 грн судового збору за подання позову, 1716 грн вартості експертизи, 10619,00 грн вартості правової допомоги, а всього 13 702,10 грн судових витрат; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2878,83 грн судового збору за подання позову; 3768,60 грн витрат на правову допомогу, 2072,76 грн судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку, а всього 8720,19 грн судових витрат (а.с.10-15).
На виконання вказаного судового рішення було видано два виконавчих листи: про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1367,10 грн судового збору за подання позову, 1716 грн вартості експертизи, 10619,00 грн вартості правової допомоги, а всього 13 702,10 грн судових витрат (а.с.16); про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля в сумі 136 710 грн 43 коп. (а.с.17).
Згідно з листом Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові від 25 березня 2021 року в провадженні Центрального ВДВС у м.Чернігові перебуває зведене виконавче провадження №59950361 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . До складу зведеного виконавчого провадження входять чотири виконавчих проваджень, серед яких: №59931944 з виконання виконавчого листа №750/8758/18 від 13.08.2019 Деснянського районного суду м.Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 136710,43 грн, яке відкрито за постановою державного виконавця від 03.09.2019 (залишок боргу становить 136710,43 грн); №59932039 з виконання виконавчого листа №750/8758/18 від 13.08.2019 Деснянського районного суду м.Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 13702,10 грн, яке відкрито за постановою державного виконавця від 03.09.2019 (залишок судових витрат 13702,10 грн) (а.с.18).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі частини другої статті 625 ЦК України інфляційних втрат, завданих невиконанням рішення суду, а також 3% річних.
Відповідно до частини першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та дійшла висновків, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
ОСОБА_2 має грошове зобов'язання перед ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, яким з відповідачки стягнуто 1/2 частину вартості автомобіля в сумі 136 710,43 грн та 13 702,10 грн судових витрат, а всього грошових коштів на загальну суму 150 412,53 грн.
З огляду на те, що відповідачка порушила грошове зобов'язання з виплати вказаної грошової суми, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов'язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідачки виконання певних дій кореспондує обов'язок відповідачки сплатити грошові кошти на користь позивача, а тому до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних та 3% річних, що нараховані за період з 12.07.2019 по 28.02.2021 включно.
При цьому нарахування інфляційних та 3% річних на арифметичну суму двох окремих зобов'язань, а не окремо на кожне грошове зобов'язання, не впливає на загальний результат такого розрахунку, у зв'язку з чим не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2 про те, що нарахування повинні бути здійснені позивачем окремо для суми 136 710,43 грн та для суми 13 702,10 грн.
Також не можуть бути прийняті судом до уваги посилання відповідачки на неналежний спосіб захисту позивачем свого права, оскільки у даному випадку ОСОБА_1 заявлено вимогу про застосування до відповідачки відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а здійснення ним нарахування інфляційних втрат та 3% річних грунтується на положеннях ст.625 ЦК України.
Крім того, не впливають на правильність висновку суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги, що строку (терміну) виконання зобов'язань чинним законодавством не встановлено.
Так, відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання зі сплати грошових коштів ОСОБА_1 виникло у ОСОБА_2 11 липня 2019 року - в день набрання чинності постановою Чернігівського апеляційного суду у справі №750/8758/18. Виконавчі провадження за виконавчими листами, виданими на підставі вказаного судового рішення, були відкриті 03 вересня 2019 року, що свідчить про те, що станом на вказану дату судове рішення добровільно боржником виконано не було, як не виконане воно і станом на березень 2021 року, що підтверджується листом Центрального ВДВС у м.Чернігові.
Враховуючи, що з часу ухвалення судового рішення і станом на березнеь 2021 року ОСОБА_2 свого зобов'язання зі сплати коштів на користь ОСОБА_1 не виконала, то відсутні підстави стверджувати, що вона не порушила грошове зобов'язання.
Непред'явлення позивачем відповідачці вимог щодо сплати 136 710,43 грн та 13 702,10 грн не може бути підставою для звільнення останньої від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, оскільки таке зобов'язання виникло у неї на підставі судового рішення, яке було звернуто до примусового виконання.
Чинним законодавством не передбачено обов'язковість досудового врегулювання спору щодо сплати боржником грошових коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, а тому непред'явлення ОСОБА_1 таких вимог позивачці, а звернення до суду не є порушенням норм чинного законодавства.
Посилання відповідачки на те, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст.625 ЦК України), грунтуються на невірному тлумаченні норм чинного цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: